Верховим твором Чехова, його «лебединою піснею» є комедія «Вишневий сад», закінчена в 1903 р. Епоха найбільшого загострення соціальних відносин, бурхливого суспільного руху знайшла виразне вираження в останньому великому добутку. В «Вишневому саду» позначилася загальнодемократична позиція Чехова. У п’єсі в критичному плані показаний мир буржуазні-буржуазну-буржуазне-буржуазна-дворянсько^-буржуазний і у світлих тонах змальовані люди, що прагнуть до нового життя. Чехів відгукувався на самі злободенні запити часу. Ідейний пафос п’єси - у запереченні дворянсько-помісного ладу як, що зжив сЪебе. Разом з тим письменник затверджує, що буржуазія, що приходить на зміну дворянству, незважаючи на її життєдіяльність, несе із собою руйнування й влада чистогану

Чехов бачив, що «старе» приречено на зів’янення, тому що виросло на неміцних, нездорових коріннях. Повинен прийти новий, гідний хазяїн. І це хазяїн з’являється в образі купця-підприємця Лопахина, до якого й переходить вишневий сад від колишніх хазяїв, Раневской і Гаева. Символічно сад - це вся батьківщина («вся Росія - наш сад»). Тому основною темою п’єси є доля батьківщини, її майбутнє. Ідуть зі сцени старі хазяї її - дворяни Раневские й Гаевы, приходять на зміну капіталісти Лопахины.

Образ Лопахина займає центральне місце в п’єсі. Цьому образу Чехов надавав особливого значення: «…роль Лопахина центральна. Якщо вона не вдасться, то, виходить, і п’єса вся провалиться».

Лопахин - представник післяреформеної Росії, залучений до прогресивних ідей і прагнучий не тільки округлити капітал, але й виконати свою суспільну місію. Він скуповує поміщицькі садиби, щоб здавати їх в оренду під дачі, і вважає, що своєю діяльністю наближає краще нове життя. Ця людина дуже енергійна й діловитий, розумний і заповзятливий, він працює «з ранку до вечора», бездіяльність для нього просто болісна

Його практичні ради, якби Раневская прийняла їх, урятували б маєток. Відбираючи в Раневской її улюблений вишневий сад, Лопахин співчуває їй і Гаеву. Тобто, йому властиві й щиросердечна тонкість, і добірність зовнішнє й внутрішньо. Недарма Петя відзначає тонку душу Лопахина, його тонкі, як в артиста, пальці

Лопахин захоплений справою, і искреннее переконаний, що побут російський улаштований «недоладно», його треба переробити так, щоб «онуки й правнуки побачили нове життя». Він ремствує, що навколо мало чесних, чималих людей. Всі ці риси були в чеховську пору властиві цілому прошарку буржуазії. І доля робить їхніми хазяями, навіть якоюсь мірою спадкоємцями цінностей, створених попередніми поколіннями

Чехов підкреслює подвійність натури Лопахиных: прогресивні погляди інтелігента-громадянина й обплутаність забобонами, нездатність піднятися до захисту національних інтересів. «Приходите дивитися, як Єрмолай Лопахин вистачить сокирою по вишневому саду, як упадуть на землю дерева! Настроїмо ми дач, і наші онуки й правнуки побачать отут нове життя!» Але друга частина мови сумнівна: чи навряд Лопахин побудує нове життя для нащадків. Ця творча частина не під силу йому, він лише руйнує те, що створено впрошлом.

Не випадково Петя Трофимов порівнює Лопахина зі звіром, що з’їдає все, що попадається йому на шляху. Та й сам Лопахин не вважає себе творцем, називає себе « мужик-мужиком». Досить примітне й мовлення цього героя, що повною мірою розкриває характер ділка-підприємця

Його мовлення міняється залежно від обставин. Перебуваючи в колі інтелігентних людей, воно вживає варваризми: аукціон, циркуляція, проект; у спілкуванні із простими людьми в його мовленні прослизають просторічні слова: мабуть, экий, потрібно поубрать. У п’єсі «Вишневий сад» Чехов затверджує, що панування Лопахиных недовговічне, тому що вони руйнівники краси. Накопичене століттями багатство людства allsoch. ru 2001-2005 повинне належати людям не грошовим, а справді культурним, «здатним відповідати перед строгим судом історії за власні діяння».