Джордж Бернард Шоу - найбільший англійський драматург кінця XIX - початку XX століття. Йому вдалося вивести англійську драму з ідейного й художнього тупика, характерного для 60- 70-х років XIX в. Він додав їй соціальну гостроту, Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 проблемний характер і блискуча сатирично-парадоксальна форма. Серед численних п’єс, написаних Б. Шоу між 1905 і 1914 р., виділяється “Пигмалион” (1913). Ця. п’єса обійшла всі провідні театри миру й користується незмінним сценічним успіхом. Назва її нагадує про античний міф, відповідно до якого скульптор Пигмалион закохався в створену їм статую Галатеї й пожвавив неї своїми благаннями

У версії, запропонованої Шоу, у ролі новоявленої Галатеї виступає лондонська квіткарка Элиза Дулиттл, а ожививший її Пигмалион - професор фонетики Хйггинс. Гуморист, иронист, парадоксаліст Шоу демонструє свою віру в безмежні можливості людини. Недорікуватій замазурі Элизе з надзвичайною легкістю дається не тільки оволодіння літературною англійською мовою, перед нею відкриваються справжні багатства духовної культури, відбиті в книгах, музиці, і вона жадібно усмоктує їх. Элизу не просто приймають за щиру леді на великосвітському прийомі - розумна, талановита дівчина з народу стає по-справжньому гармонійною особистістю

Щось схоже відбувається й з її батьком, сміттярем Альфредом Дулиттлом: із брудних смітників він з легкістю крокує на кафедру проповідника, тому що дарунок оратора, полеміста даний йому самою природою. Але переклик з античною легендою - тільки одна сторона цієї складної п’єси. У ній у наявності справжній демократизм: Шоу доводить, що бідну робітницю відрізняють від герцогині тільки неправильна вимова й вульгарні манери. Але він не обмежується цим: надалі ми переконуємося, що Элиза Дулиттл набагато вище аристократичного середовища, з якої їй довелося зштовхнутися. Не професор Хйггинс виховує в ній високі принципи чесності, строгості до себе й іншим, працьовитість - все це вона принесла з того миру нетрів і безпросвітного нестатку, у якому виросла

Трагічний відтінок надає блискучій і дотепній п’єсі тема холодного експериментування над живою людиною, настільки характерного для буржуазної науки. Элизе, такий, який вона з’являється у фіналі, однаково немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії. Шоу любив відкриті фінали п’єс, що змушують глядачів продовжувати думати, тривожитися про долю героїв і власних доль також. Про що б не говорив Шоу, як щирий син своєї епохи, він завжди говорив про своєму “сьогодні”, про “сьогодні” своїй Англії