Проблема долі (фатуму) і її впливу на життя людини була втілена ще в міфах і здавна цікавила письменників. Так, сам Зевс боявся долі (згадайте троянський цикл і таємницю Прометея). Не втік від своєї долі й київський князь Олег, таки вбитий своїм «вірним товаришем» - бойовим конем («Повість минулих літ» Нестора Літописця і «Пісня про віщого Олега» О. Пушкіна). Недаремно в Елладі виникла так звана «трагедія фатуму». Так, Едіп («Едіп-цар» Софокла) не зміг уникнути своєї долі, хоч як він того хотів, утікаючи від Меропи й Поліба і тим самим наближаючись до пророкування про вбивство батька й одруження з матір’ю.

Отже, Кальдерон узяв традиційну проблему. І якщо дельфійський оракул змінився на «полонський» гороскоп, то що це міняє по суті? Так само, як Едіп, від долі збирається втекти Басиліо, ув’язнивши свого щойно народженого (а тому невинного!) сина, якому Клотальдо згодом так пояснює причину його ув’язнення:

«Ти страждав тому в неволі

І в темниці був закутий,

Схований, щоб відвернути

Зло й немилосердя долі».

Так само пояснює своє рішення й Басиліо:

«…Повіривши у долю,

Що мені явило небо

Віщуваннями лихими

майбутньою бідою,

Я рішився ув’язнити

Звіра, зродженого мною».

І надзвичайно важливим є те, що ніхто й ніщо (ані церква, хоча Клотальдо і вчив його «католицького закону»; ані в’язниця, де він перебував із дитинства; ані спокуса владою, блага якої він відчув під час свого першого перебування в палаці) не перетворило Сехисмундо зі звіра на людину. Це зробив він сам, подолавши звіра в середині самого себе!

Отже, постійне прагнення робити добро є необхідною умовою того, щоб людина була людиною, здолала шлях від зла до добра - ось перший «рецепт» Кальдерона й одна з провідних думок твору.

Друга філософська проблема доби бароко - чи здатна людина перемогти долю, фатум? Ця проблема також тісно пов’язана з конфліктом драми Кальдерона: пророцтво про долю Сехисмундо не відповідає його справжній долі. Отже, кожна людина має обрати дорогу добра самостійно - це третій «рецепт» Кальдерона й одна з провідних думок твору.

І всі ці проблеми гак чи інакше пов’язані з роздумами про місце людини у світі.

І, нарешті, четверта проблема доби бароко (надзвичайно важлива в умовах тогочасної монархії) - яким має бути ідеальний монарх? У драмі стрижневим є мотив самовиховання принца Сехисмундо як ідеального монарха.

У XVIII ст. подібна проблема «освіченого монарха» розроблятиметься просвітниками (Свіфтом, Вольтером, Руссо, Ґете, Шил-лером, Сковородою, Ломоносовим, Радищевим та ін.), а ЇЇ постановка ще на початку XVII ст. - безумовна заслуга Кальдерона. І потрібно віддати належне розуму та інтуїції іспанського драматурга, який поставив її так рано й талановито. У словах вигаданого польського принца-самодура й потенційного тирана Сехисмундо: «Правда тільки та підходить, / Що моїм натурі годить» можна легко впізнати майбутні цинічні вислови реального короля Франції Людовіка XIV: «Держава - це я!» або: «Після нас - хоч потоп!»

У драмі є такі повчальні крилаті вислови, які можна було б золотими літерами написати на палацах усіх монархів світу: «Розважним будь, як хочеш панувати;/Не будь жорстоким, ставши до правління». І не випадково у творі є моменти перетину стрижневих мотивів (виховання ідеального монарха й необхідність доброчинності навіть уві сні):

«Доле, йдем королювати;

Не буди, якщо дрімаю,

Якщо правда - не всипляй;

Я добро чинити маю,

Правда це чи сон - байдуже;

Якщо правда - їй служити;

Якщо сон - то пробудитись

Поміж друзів, білий світе!»

Пам’ятаймо, що Кальдерон писав у часи розквіту абсолютної монархії, коли від волі однієї особи - короля, царя, імператора або султана залежали долі мільйонів людей і навіть цілих народів. Отже, його драма є соціально значущою.

Можна помітити ще одну проблему - проблему честі. Тут вона найяскравіше втілена в образі Росаури, яка готова відстоювати свою гідність зі зброєю в руках. Узагалі в Кальдерона була ціла низка «драм честі», та й самому письменнику доводилося захищати свою честь навіть у двобоях. Проте в драмі «Життя - це сон» ця проблема не є центральною.

І так само, як Едіп, не втік від своєї долі й Басиліо: навіть ув’язнивши сина вдруге, він отримав бунт війська й друге (тепер уже всупереч його волі) повернення «сина-звіра» до палацу. Зрештою, Басиліо визнав свою помилку і дійшов висновку, що «даремнілюдські справи

І стремління марні проти

Сили вищої й причини!

Я, аби від бунту й смерті

Увільнити батьківщину,

Сам її довів до того,

Чим боявся їй зашкодить».

Словом, чого Едіп і Басиліо найбільше боялися, те з ними й трапилось - «доля потягла їх за собою силоміць». Однак усе-таки Кальдерон уважав, що на долю вплинути можна, що й утілив у філософській драмі «Життя - це сон». Саме прагненням до волі, до свободи просякнутий знаменитий монолог закутого принца з першої хорнади. Він ставить риторичні запитання (на які нікому дати відповідь у страшній вежі), порівнюючи свою неволю зі свободою, яку мають тварини й навіть струмок.

У п’єсі «Життя - це сон» утілені провідні світоглядні та художні принципи й риси бароко. Передовсім це необмежена універсальність, космічні масштаби, якими вільно оперує Кальдерон. Так, змальовуючи жахливе затемнення Сонця (як зловісне віщування, лихий знак), що було якраз у день народження Сехисмундо, пензель художньої уяви драматурга робить воістину грандіозні мазки, призначаючи на роль акторів у цьому космічному спектаклі Сонце, Місяць і Землю.

Сприяє популярності твору Кальдерона й афористичність його мови. Мудрі життєві повчаїїггя подані в досконалій формі: «Хто від біди біжить - біду зустріне»; «Що зберігав я, те і змарнував»; «Хто від смерті утікає, той скоріш її знайде»; «Зрадник більше не потрібний в час, коли минула зрада» і т. п. Треба підкреслити й поетичну майстерність Кальдерона. Його вірші довершені, вони є взірцем іспанського віршування. Недаремно ж знаменитий іспанський поет Ф. Г. Лорка захоплювався ними.

Як бачимо, Кальдерон порушував загальнолюдські, «вічні» проблеми: хто така людина в цьому світі? Чи може вона впливати на свою долю? Чи може збезчещена людина вважатися людиною? Чого в людині більше - божественного чи тваринного? Як їй не перетворитися на звіра? Щодо останнього питання, то воно є основним і в XX столітті, коли людство розділилося на тих, хто разом зі своїми приреченими учнями добровільно йшов до побудованих фашистами газових камер, і тих, хто прирікав мільйони собі подібних на вогнища бухенвальдів і хіроеїм. Хоча всі вони народжені людьми. Отже, драма Кальдерона є актуальною і нині.

Якось один митець сказав, що видатний іспанець Мігель Серван-тес перебуває на небі поряд із престолом самого Бога і донині з лагідною сумною усмішкою чекає, хто ж із людей нарешті по-справжньому зрозуміє-розгадає його роман «Дон Кіхот»…

Нікарагуанський поет Рубен Даріо так само уявив собі іншого іспанця, Педро Кальдерона, якому присвятив вірш:

Тож, віддавши свій.поклон,

Я скажу Вам, як нікому,

Що життя не сон, і тому

Ви кпите звідтіль, мастак,

З тих, хто каже, що це так

В світі нашому малому.

Переклад М. Литвинця

Як зазначалося, мистецтву бароко притаманна схильність до вживання антитези, «поетика контрастів». У драмі «Життя - це сон» наявна ціла низка стрижневих антитез (утілених переважно в антонімічних парах), які пронизують увесь текст твору: «людина - звір»; «свобода - неволя»; «добро - зло»; «палац - вежа»; «життя - смерть»; «колиска - труна» і т. п. Остання антонімічна пара у творах Кальдерона особливо значуща. Колиска (як символ початку людського життя) і труна (як символ його кінця) є улюбленою емблемою бароко й особливо його драматургії. Так, під час вистав п’єс Кальдерона з одного боку сцени часто виставляли колиску, а з іншого - труну як алегорію життєвого шляху людини (від початку до кінця - від колиски до труни - від «Л» до «Я» - від «альфи» до «омеги»).

Не випадково ця ж алегаричіїо-аитопімічна пара вжита Кальде-роиом у його вже згадуваному відомому сонеті «Ті, що були веселістю й красою…»: «Для розквіту троянда чарівна /Росте і розцвітає, щоб зів’яти, - / Один бутон - колиска і труна».

Pages: 1 2

Збережи - » Людське життя; воля чи доля? . З'явився готовий твір.