Федір Достоєвський — класик філософської реалістичної літератури. Ця думка приходить сама собою, коли починаєш замислюватися над даною темою. Філософія починається одразу, бо невідомо, який розділовий знак поставити в кінці… Це могло бути й запитальне речення, але відповідь на нього непроста (скільки ж це часу потрібно, щоб розібратися, чи багато людей жило й живе за законами справедливості?!). Я точно знаю, що деякі люди не живуть за законами совісті… Але ж — хочеться бути чесним і справедливим. Тому я вибираю знак оклику в кінці речення: «Людина має жити за законами справедливості!!!» І для доказу своєї думки буду спиратися на позицію автора роману «Злочин і кара» Федора Достоєвського та улюбленої героїні Соні Мармеладової.
Соня Мармеладова є полярним образом щодо Родіона Раскольнікова. Вона — донька дрібного чиновника, який втратив роботу та пиячив. Щоб урятувати мачуху й батька та їх малих дітей від голодної смерті, Соня змушена жити з «жовтим білетом». Вона просто не знає, що повинна робити в ситуації, яка склалася. Дівчина звикла слухати старших, бути покірною, терплячою.. І вона послухалася мачуху, погодилася заробляти гроші в такий спосіб, як їй порадили. Гроші в той вечір вона принесла, але до самого ранку проплакала, і навіть уві сні ще довго здригалося її маленьке тільце. Але Соня не мала образи ні. на мачуху, ні на квартирну господарку, ні на батька… Вона відкритими очима дивилася на той страшний світ, у якому жила, і приймала його таким, який він був. Родіон, до речі, зовсім інший. Він намагається протестувати проти загальної несправедливості, шукає спосіб виправити соціальні помилки, але чим далі, то більше й більше грузне в помилках власних.
Я думаю можна стверджувати, що обидва герої намагаються жити за законами справедливості, але Соня сприймає світ таким, який він є, а Родіон хоче його покращити. Отут-то й прихована основна головоломка Достоєвського. Усім відомо, що без прогресивних людей не буває розвитку суспільства. Родіон прагне щось змінити, покращити, — значить, він є прогресивним. А Соня не протестує проти несправедливості, вона пасивна. Якби ми були пасивними, то що б змінювалося в історії людства? Хіба робилися б наукові, географічні відкриття? Хіба могли б з’явитися Маяков-ський, Корольов, Сальвадор Далі, Білл Гейтс, якби вони були тільки терплячими й покірними? Має бути свіжа ідея, свіжа думка, нове бачення! Але ж… Родіон Раскольніков замислив стати багатим і забезпечити рідних і чужих людей не власним розумом і працею, а грабунком і вбивством. У цьому вся задача. Достоєвський ніби порівнює два варіанти життя: чесний і нечесний, філантропічний і людиноненависний. Намагаючись ощасливити все людство, Родіон зненавидів людей.
А Соня просто й щиро робила добро, любила та жаліла людей її серце було сповнене співчуття до всіх. Вона не могла відмовити батькові й давала йому гроші, хоча знала, що він їх проп’є, але розуміла та жаліла рідну людину. Вона пожаліла Роді-она, коли зрозуміла, що він убивця. І головне — серцем зрозуміла. Навіть сама собі не могла пояснити — як вона усвідомила це ще до того, як Родіон промовив страшні слова зізнання. Юна дівчина вислухала сповідь Родіона й зрозуміла, що з нечистим сумлінням він не зможе жити — «замучиться». Раптом, схопившись із місця, вона просить Родіона зізнатися в злочині: «Іди тепер, зараз же, стань на перехресті, вклонися, поцілуй спочатку землю, яку ти осквернив, а потім уклонися всьому світові… і скажи вголос: «Я вбив!». Тоді Бог тобі нове життя дасть». Соня — людина віруюча. Віра їй дає сили жити навіть у найтяжчі хвилини життя. Вона зрозуміла найголовнішу істину — треба бути багатим у душі: щирим, щедрим, люблячим.
Не потрібно носити в собі зло. А якщо скоїв злочин, маєш погані думки — треба покаятися, зізнатися в цьому, хоч як непросто це зробити.
Людей оцінюєш не за їхніми статками, а за багатством душі. Це не загальні слова. Наприклад, друзів ми собі вибираємо тих, із яки-, ми нам комфортно, які розділяють наші думки, які співчувають нам і допомагають у скрутний час, і якби ми всі разом, одночасно, усім світом почали жити за законами справедливості, добра, співчуття й любові, то не було б війн, убивств, злочинів. А терплячість, терпимість, прощення розкривало б наші серця, робило б наш розум ясним і світлим. І тоді б і нових відкриттів, і загального достатку було б набагато більше. Я погоджуюся з позицією Достоєвського — варто і необхідно жити за законами справедливості!
Збережи - » Людина має жити за законами справедливості (за твором «Злочин і кара») . З'явився готовий твір.