Краса природи рідної землі надихала багатьох художників на створення видатних шедеврів. Природа, її гармонійна краса й щедрість присутні й у лірику й поетичному епосі М. Рильська, у його нарисах і оповіданнях. Про ролі природи в розвитку літератури й мистецтва поет висловив ряд коштовних думок у наукових статтях «Природа й література», «Про людину, для людини». У них художник обґрунтував «сприятливий вплив природи на всі ділянки людського життя». Рильський з дитинства любив природу, намагався осягти її таємниці:

• Хіба звичайно шелестить трава,
• Коли дитина в садку гуляє?
• Немає! Шкірна билина там живаючи,
• Комаха кожне щось розповідає,
• И кожне щось оповідає
• И кожний кому сіркою землі
• Для нього казка безкрайня!

Ліричний герой Рильська ніколи не вважав себе «царем природи». Він - її талановита дитина, вірний і турботливий син, а природа - вічне й невичерпне джерело життя й творчості

Вона - це мати. Будь же сином, А не естетом. І станеш ти не паперовим - Живим поетом. З відчуття краси своєї медвяної землі - цієї «землеробської» народилися в душі поета високі почуття патріотизму любові до людинии, що своєю роботою пожвавлює, прикрашає землю

Радість очам серцю приносить і нива білої гречки, і червоної помідори, і молочно-сині поля, і срібло лісової води, і золото спілої пшениці й осіннього лісу. У поезії Рильська природа - «храм і майстерня». Образ билинного богатиря Микули Селесниновича в поезії «Лягла зима» є символом парубка, що, одержавши в місті утворення, вертається в село, щоб своїми знаннями й роботою збагатити землю. У роздумах про добробут народу художник не дорівнює цивілізацію первісній природі, а затверджує, що тільки гармонійне єднання природи й культури стане джерелом людського щастя:

• И для тебе, племено земне,
• И зірки будуть палати й домни,
• Розіллються ріками скрипки,
• Килимом простеляться метали

Символ «братнього єднання» полів і гаїв благоухавших - «ластівки на телеграфному проведенні». Людина не повинен панувати над природою так, як завойовник панує над чужим народом. Відповідно законам природи люди мають своєю роботою й розумом надавати їй нової, вищої краси. Герої багатьох ліричних портретів Рильська - це гуманісти, які заради щастя народу наполегливо працюють над оздоровленням і вдосконаленням природи. Так, в образі простого сільського садівника-самоучки Тодоси, що виводить нові сорти плодових дерев, своєю роботою вливає в рідку землю «силу розуму живу», затверджується гуманістична суть перетворення й збагачення природи: «…таж те людина в’яже для людини нові гірлянди з нових ягід».

У дні Великої Вітчизняної війни каш народ самовіддано захищав рідну землю, її красу, природні багатства. У вірші «За рідну землю» Рильськ призвав іти «у бій за наші ниви, за наші зірки, за наші тихі води». Величний образ рідної української землі виникає в поемі «Слово про рідну матір». Природа і її культура представляють тут нерозривну єдність через картини природи, її фарби, пахощі автор опоетизували рідку землю, неповторну красу й щедрість

Всі блага земні відбуваються людиною й для людини. «Хвала землі, сторазова честь - людині!» - проголошує поет. Скорення ж природи здійснюється в ім’я прийдешнього років і сторіч».

Герої творів Рильська, скоряючи «сили матері-природи», прагнуть «стократ помножити її щедроту». На цьому акцентує поет в «Миргородських записах». А в циклі «Ін. і виддарунок» вказується, що добрі взаємини людини із природою подібні до щедрої дружби побратимів. За працю й любов людини природа дякує йому своїми дарунками. У багатьох торах Рильська звучить заклик підходити до природі розумно й гуманно, тому що вона - нам захисник і добрий друг. У віршах «Ліс» і «Розмова із другом» провідна ідея - берегти природу для щастя сучасного й майбутнього поколінь

Пейзажна лірика Рильська розвиває високі естетичні смаки, учить людини бути спостережливим, серцем і розумом сприймати природу: У зелених лаврах, у синій світлотіні, У сяйві сонця й вишнях у кольорі, У вогні троянд, у моря мерехтінні Побачить кожного може красу. Книжка віршів «Рози й виноград» розкриває багатство духовного миру наших сучасників, які «за законами краси» створюють нове життя, збільшують багатства природи

Всі герої тонко відчувають красу природи, своєю роботою створюють матеріальний і духовний добробут суспільства - необхідна умова людського щастя. Поет затверджує гармонію краси й користі, як духовна установка звучать рядки:

У щастя людського два рівних є крила: - Рози й виноград, червоне й корисне. У творчості Максима Рильська створений повнокровний образ людини, що має «серце друзів відкрите… розум до іншим уважний», чутливої до краси навколишнього світу. Йому дороги «сині світанки над водами, шум у лісі зеленому й шум золотий, спів солов’їне й пісня людська, скромний шипшина й горда троянда». Він живе в злагоді із природою й збагачує її нової, незрівнянно вищою, невідомою раніше красою