А. С. Пушкін - неперевершений майстер ліричних добутків, які він писав протягом всього свого недовгого життя. Мотиви лірики поета, глибина думок і почуттів у кожному вірші різноманітні. Це й патріотична вільнолюбна лірика, лірика дружби й, нарешті, лірика любові. Тема любові до жінки звучить у багатьох добутках і представлена багатогранно: любов - почуття ідеальне, піднесене, прекрасне в найвищій силі його прояву, любов як скороминущий потяг, любов людини, навченого життям, любов і почуття, що супроводжують їй (радість, сум, смуток, ревнощі й т.д.). Шедеврами пушкінської любовної лірики, у яких говорить “мова серця”, є чимало віршів

Серед них “Визнання” (“Я вас люблю - хоч я бішуся…”) Наступні рядки із цього вірша характеризують поета як натуру піднесену, що глибоко почуває й любить: Пора, пора мені бути розумній! Але довідаюся по всіх прикметах Хвороба любові в душі моєї: Без вас мені нудно, - Я позіхаю: При вас мені смутно, - Я терплю; И, сили ні, сказати бажаю, Мій ангел, як я вас люблю/ В іншому вірші - “На пагорбах Грузії лежить нічна імла…” - є рядка, які можна вважати епіграфом до всього життя Пушкіна: “… І серце знову горить і любить - тому, що не любити воно не може”.

Особою проникливістю відрізняється вірш “Я вас любив…”. Воно хвилювало й не перестає хвилювати людей тому, що в цієї ліричної all soch © 2005 мініатюрі укладені загальнолюдські духовні цінності. Читаючи рядка “Я вас любив…”, ми не виявляємо в них ні епітетів, ні порівнянь, ні метафор

Але говорячи словами В. Г. Бєлінського, “у ньому та ж торкає душу гуманність, та ж артистична принадність, що й в інших інтимних віршах поета”. Гадана простота дозволяє проте у своєрідній манері викладу розкрити всілякі почуття. “Я вас любив” - вираження повторюється триразово й, зберігаючи загальне значення, здобуває нові значеннєві відтінки: Я вас любив: любов ще, бути може, У душі моєї згасла не зовсім; Але нехай вона вас більше не тривожить; Я не хочу засмучувати вас нічим. У цій частині вірша підкреслюються шляхетність, ненав’язливість ліричного героя

Почуття його не охолонули, але він не хоче тривожити й засмучувати об’єкт своєї любові. Я вас любив безмовно, безнадійно, Те боязкістю, то ревнощами млоїмо… - тут автор указує на силу любові, багатогранність супутньому почуттю переживань: безнадійність, боязкість, ревнощі. Я вас любив так щиро, так ніжно, Як дай вам бог улюбленої бути іншим. Цими словами Пушкін затверджує, що теперішня любов - це побажання бути щасливої й улюбленої навіть іншим. Один із самих прекрасних віршів любовної лірики - “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…

”. Уважається, що воно присвячено Ганні Петрівні Керн. Історія роману Пушкіна й Керн досить показовий з погляду становлення особистості поета на тлі його любовних переживань. А. П. Керн у житті була не тільки гарна, але й мила, добра жінка з нещасливою долею. Искреннее почуття Пушкіна до Керн було виражено у вірші, що перетворило А. П. Керн в “геній чистої краси”.

Пушкін був зачарований чарівністю й красою Керн в 1819 році. Через шість років, улітку 1825 року, він знову зустрівся з Ганною Петрівною в Тригорському. Несподіваний приїзд її сколихнув у поеті майже угаснули й забуте почуття. В обстановці одноманітній і тяжкої, хоча й насиченій творчій роботі, Михайлівська посилання поява Керн викликала пробудження в душі поета

Він знову відчув повноту життя, радість творчого натхнення, захват і хвилювання страсті. Незадовго до від’їзду Ганни Петрівни Пушкін і написав цей вірш, що сам вручив їй разом з екземпляром однієї з перших розділів “Євгенія Онєгіна”. Я пам’ятаю дивовижне мгновенье: Переді мною з’явилася ти, Як скороминуще виденье, Як геній чистої краси… Вірш починається зі спогадів про дорогий і прекрасний образ, на все життя, що ввійшов у свідомість поета. Це глибоко таємний, незатухаючий спогад зігрітий таким почуттям, що важко виразити більш гаряче й тремтливо.

“У томленьях сумуй безнадійної… Ішли роки. Бур порив заколотний розсіяв колишні мрії…

” У глухомані, у мороці заточенъя Тяглися тихо дні мої Без божества, без вдохновенья, Без сліз, без життя, без любові. Душі настало пробужденъе: И от знову з’явилася ти, Як скороминуще виденье, Як геній чистої краси. І серце б’ється в упоенье, И для нього воскресли знову И божество, і вдохновенье, И життя, і сльози, і любов. Ці неповторні рядки співзвучні іншим, з листа Тетяни Онєгіну, у якому героїня виливає “тугу волаючої душі” у нехитрих, що йдуть від самого серця визнаннях: И в це саме мгновенье Не ти чи, миле виденье, У прозорій темряві мигнув… Лист Тетяни був написаний в 1824 році за кілька місяців до нової зустрічі Пушкіна з Керн. Чи не цей лист підказав перші рядки вірша “Я вас любив…”? Важливі той стан беззавітної закоханості, свіжості й чистоти почуття, то пробудження й хвилювання душі, які викликали до життя це визнання. Пушкіна мимоволі змушує любити свій ідеал і захоплюватися Тетяною, тому що цей образ - плід його уяви й мрія, гідна любові й замилування. Ми бачимо, що любовна лірика Пушкіна не пов’язана з конкретною особистістю, а виявляє філософські роздуми поета про своє власне життя, про радість буття, про приплив творчих сил