З 1847 р. обмірковував Гончарів обрії нового роману. «Звичайна історія» з’явилася першою частиною трилогії, що запам’ятала життя російського суспільства на різних стадіях його розвитку. В 1859 р. вийшов роман «Обломів», через ще десять років був надрукований «Обрив». У романі «Обломів» Гончарів із приголомшливою переконливістю показав умови, які привели його героя до духовного краху. Обломів виріс людиною, не здатним ні до якої праці, у ньому розвилася лише хвороблива мрійність

Він те уявляв себе непереможним полководцем, те великим мислителем, те знаменитим художником. Повільно вмирали в Обломове духовні потреби, ставали марними його гуманні пориви, здорові судження. Але це не комічний герой (згадаємо гоголівського Манилова). Є, безсумнівно, риси трагізму в образі Обломова. Справа в тому, що Обломів - людин дивної щиросердечної чистоти, що тонко почуває красу, не здатний кфальши.

Таким він, наприклад, з’являється у своїх відносинах з Ольгою Іллінською. Вся історія любові Обломова до Ольги - самопожертва. Він закоханий у неї по-справжньому, і розрив з нею - його найдужче потрясіння, а потім - самий тяжкий спогад. І, проте, він щасливий, коли довідається, що Ольга не загинула, що її доля влаштована. Адже із самого початку Обломова тривожила думка, що він не зможе забезпечити їй матеріального благополуччя, що його «обломовщина» погубить і її. Отоді, у тривозі за кохану людину, а не для якихось своїх вигід, уперше стає Обломів активним

Активним на шкоду самому собі. Він пише лист Ользі, де пояснює, що недостоин її й не повинен приймати від її ніяких жертв. З’явилася рішучість, найшлися потрібні слова, коли справа дійшла до головного, до таємного. Це миттєве перетворення героя просто дивно. Воно ще різкіше відокремлює «обломовщину» від обломовской людяності й здатності ксамопожертвованию.

Ці живі чинності характеру будить в Обломове саме Ольга. Її відрізняє воля, простота і ясність мислення. Вона живе напруженим духовним життям, повна шляхетних прагнень принести людям добро. Ольга полюбила Обломова й перейнята рішучістю витягти цю добру людину з обломовской трясовини. І вона не щадить зусиль, щоб здійснити свій намір

Але якщо почуття Обломова до Ольги щирі й невигадливі, то в почуттях all soch © 2005 Ольги відчуємо послідовний розрахунок. Адже Штольц поставив перед нею завдання (ще до її знайомства з Обломовы) - підняти з ліжка лежень і витягтися його у світло. Ольга навіть у мінути захоплення не забуває про свою високу місію: «їй подобалася ця роль дороговказної зірки, лучачи світла, що вона розіллє над стоячим озером і відіб’ється в ньому». Їй приємно почувати свою владу над людиною. Виходить, Ольга любить в Обломове не самого Обломова, а своє власне відбиття. Але що ж пропонує Ольга Обломову замість його лежання на дивані?

Яке світло, який променистий ідеал? На жаль, програму пробудження Обломова в умненькой голівці Ольги цілком вичерпує штольцевский обрій: читати газети, клопотати по устрої маєтку, їхати в наказ. Всі те ж, що радить Обломову й Штольц. У підсумку любов Обломова й Ольги, яскраво спалахнувши, швидко в’яне. Рассудочно-Експериментальної любові Ольги протипоставлена душевно-серцева, не керована ніякою зовнішньою ідеєю любов Гафії Матвіївни Пшеницыной.

Під затишним дахом її будинку знаходить Обломів бажане заспокоєння й розрада. Гончарів знайшов тут дивно точні й зворушливі деталі, щоб показати, як істота забите, повністю заклопотане про хліб насущному, раптом непомітно для себе переходить у мир безмежної любові й самопожертви, підносячи себе як би на більше високий духовний щабель. Гафія Матвіївна зрозуміла, що життя її з появою Іллі Ілліча знайшла зміст. Обломів, звичайно, бачив і цінував її любов, але розумів також і всю гіркоту цієї любові

Достоїнство Іллі Ілліча укладається в тім, що він позбавлений самовдоволення й усвідомить сові щиросердечне падіння. Чим ближче до кінця роману, тим більше в нас наростає якщо не симпатія, то жалість до Обломову. Нам жаль цього страждаючого й героя, що гине, наділеною щирою й глибокою людяністю