Платов взяв сталеву блоху, і як поїхав через Тулу на Дон, показав її тульським зброярам і слова государеві їм передав, а потім запитує:

- Як нам тепер бути, православні?

Зброярі відповідають:

- Ми, панотець, милостиве слово государеве почуваємо й ніколи його забути не можемо за те, що він на своїх людей сподівається, а як нам у теперішньому випадку бути, того ми в одну мінуту сказати не можемо, тому що аглицкая нация теж не дурна, а досить навіть хитра, і мистецтво в ній з більшим змістом. Проти її, - говорять, - треба узятися під умавши й з божим благословенням. А ти, якщо твоя милість, як і государ наш, маєш до нас довіра, поїдь до себе на тихий Дон, а нам цю блошку залиш, як вона є, у футлярі й у золотий царської табакерочке. Гуляй собі по Дону й загоюй рани, які прийняв за батьківщину, а коли назад будеш через Тулу їхати, - зупинися й спосилай за нами: ми до тої пори, бог дасть, що-небудь придумаємося

Платов не зовсім задоволений був тим, що туляки так багато часу вимагають і притім не говорять ясно: що таке саме вони сподіваються влаштувати. Запитував він їх так і інакше й на всі манери з ними хитро по-донски заговорював; але туляки йому в хитрості нітрохи не поступилися, тому що мали вони відразу ж такий задум, по якому не сподівалися навіть, щоб і Платов їм повірив, а хотіли прямо своя смілива уява виконати, так тоді й віддати

Говорять:

- Ми ще й самі не знаємо, що вчинимо, а тільки будемо на бога сподіватися, і либонь слово царське заради нас у постиждении не буде

Так і Платов розумом виляє, і туляки теж. Платов виляв, виляв, так побачив, що туляка йому не перевиляти, подав їм табакерку з нимфозорией і говорить:

- Ну, нема чого робити, нехай, - говорить, - буде вашим-вашій-по^-вашому; я вас знаю, які ви, ну, одначе, робити нема чого, - я вам вірю, але тільки дивитеся, діамант щоб не підмінити й аглицкой тонкої роботи не зіпсуйте, так недовго возитеся, тому що я шпарко їжджу: двох тижнів не пройде, як я з тихого Дону знову в Петербург поверну, - тоді мені щоб неодмінно було що государеві показати

Зброярі його цілком заспокоїли:

- Тонкої роботи, - говорять, - ми не ушкодимо й діаманта не обменим, а два тижні нам часу досить, а до тому случаю, коли назад вернешся, буде тобі що-небудь государеву пишноті гідне представитися

А що саме, цього так-таки й не сказали