Лiтературний напрям | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Лiтературний напрям

Вiдносно монолiтна i внутрiшньо упорядкована сукупнiсть лiтературних (iдейно-художнiх) тенденцiй, уставлена в рядi визначних чи епохальних творiв, що з’явилася приблизно в один i той же час. Лiтературний напрям є важливим чинником лiтературного перiоду.

В межах одного лiтературного перiоду може виступати кiлька лiтературних напрямiв, наприклад, у Просвiтництвi – класицизм, рококо, сентименталiзм. Назва домiнантного напряму нерiдко стає назвою цiлого лiтературного перiоду, а його часовi межi – межами перiоду (бароко, романтизм, модернiзм, авангардизм). Кожному лiтературному напрямку вiдповiдає сукупнiсть творiв, якi мають ряд спiльних, характерних рис, що свiдчить про їх належнiсть до того чи iншого лiтературного напряму. Така нележнiсть впливає на iсторичну класифiкацiю жанрiв (романтична балада, класична ода, трагедiя, реалiстичний роман тощо). Лiтературний напрям можно розглядати дiахронно i синхронно: водночас вiн є сукупнiстю тенденцiй, котрi мають свiй iсторичний розвиток, свою еволюцiю, i систематизованою сукупнiстю певних iєрархiзованих тенденцiй, що є явищем нижчого порядку вiдносно лiтературного перiоду. У боротьбi й змiнi лiтературних напрямiв найбiльш виразно проявляються закономiрностi лiтературного процесу. Змiннiсть лiтературних напрямiв є пiдставою для iсторико-лiтературної перiодизацiї. Лiтературний напрям визначають такi важливi чинники:

1.Свiтоглядний (iдейний i фiлософський) фундамент, який продовжує певну

Концепцiю дiйсностi, певний спосiб її пiзнання, розумiння суспiльно-iсторичних закономiрностей, мiсце людини у суспiльствi та Всесвiтi. Сюди ж вiдносяться iдейнi переконання, спрямованi на змiну наявних суспiльних вiдносин, суспiльнi та моральнi iдеали, згiдно з якими оцiнюється сучаснiсть, а також погляди на роль i значення лiтературної творчостi в життi суспiльства, iсторичної епохи, людської культури в цiлому.

2.Поетика як система бiль-менш нормативних правил, котрi виросли на

Фiлософськiм фундаментi того чи iншого лiтературного напряму i безпосередньо пов’язанi з лiтературною творчiстю. Це – головний чинник лiтературного напряму. Власне поетика зосереджує в собi всi специфiчнi художнi особливостi лiтературного напряму (на рiвнi стилю, композицiї i т. iн.), визначає його лiтературну суть.

3.Спiльнiсть мотивiв, тем, iдей, образiв, сюжетних схем, що переважають у

Певному лiтературному напрямi, є характерними для нього. Цей чинник тiсно пов’язаний iз суспiльно-культурними умовами iснування лiтературного напряму, особливо з фiлософськими та естетичними iдеалами, що складають його фундамент. Скажiмо, для класицизму було властиве переважання мiфологiчних мотивiв, тем, сюжетiв античностi, що вiдповiдало культурно-iсторичним iдеалам епохи; саме на них письменники класицизму вiдтворювали моральнi конфлiкти (конфлiкт почуття обов’язку, емоцiй та морального наказу). Так, у межах кожного лiтературного напряму iснує своєрiдний набiр близьких або тих самих мотивiв, типових образiв i схем.

4.Сукупнiсть художнiх засобiв, регульованих поетикою лiтературного

Напряму. Це певнi стильовi, композицiйнi особливостi, певнi жанровi форми, що переважають у даному лiтературному напрямi, є характерними для творчостi його представникiв. Якщо для класицизму було властиве чiтке розмежування жанрiв i жанрових форм, то романтизм активно впроваджував змiшаний жанр. Нацiональнi рiзновиди лiтературного напряму вiдповiдають загальнiй, спiльнiй моделi лiтературного напряму (європейської чи навiть свiтової лiтератури). Мiж нацiональними рiзновидами лiтературного напряму iснує певний внутрiшнiй зв’язок – у них проявляються закономiрностi свiтового лiтературного процесу. Стильовi тенденцiї меншого масштабу, нiж лiтературний напрям, називаються течiями, стурменями тощо.

Концепція особистості впливає на вибір героя, визначає систему зв’язків між ним і середовищем, що позначається на структурі твору, особливостях його жанру, поетики. В цьому плані сентименталізм став закономірною реакцією на раціоналістично-механістичну картину дійсності, розроблену передовсім філософією раціоналізму (Р. Декарт), яка, зокрема, мала вияв в жорстко регламентованій ідейно-естетичній парадигмі класицизму. Спираючись на досвід сенсуалістів (Ф. Бекон, Д. Локк), які в процесі пізнання відвели першорядну роль чуттєвим аспектам сприйняття світу, а також на філософський скептицизм Д. Юма, який піддавав сумніву віру в безмежні можливості інтелекту, сентименталісти протиставили розумові світ інтимних поччутів людини.

Однак це протиставлення не мало абсолютного характеру. З одного боку, саме «почуття» в сентименталістів, на відміну від його тлумачення філософами-сенсуалістами, було позбавлене онтологічного змісту (воно мало радше етичне значення як момент самовиявлення внутрішнього світу особистості), а з іншого – сентименталісти все-таки й далі спиралися на той самий раціоналізм. У їхніх творах чуттєвість героїв, як правило, наперед визначена, наявні дидактизм, класицистична тенденція поділу героїв на позитивних і негативних, домінує чітка ієрархія морально-етичних цінностей тощо. Водночас прагматичний підхід до зовнішньої оболонки світу, ситуація, коли буття постає як таке, що буквально «наявне» перед суб’єктом споглядання в широкому розмаїтті своїх природних форм, надавало важливого гносеологічного імпульсу для зародження багатьох літературних явищ, які спиралися на інтерес до емпіричної сторони дійсності, що віддзеркалюється безпосередньо у світі відчуттів та почуттів індивіда (в жанровому плані він стимулював розвиток роману, котрий відбивав становлення героя в процесі «відкриття» ним світу).

Висунення просвітниками «другої хвилі» на перше місце «почуття», «чуттєвості» не означало заперечення розуму, раціонального первня, оскільки в своїх засадничих художньо-естетичних регістрах сентименталізм ще не виходив остаточно за межі просвітницького способу моделювання дійсності в художньому образі. І водночас поєднання раціоналізму й сенсуалізму в просвітницький естетиці було суперечливим і не утворювало синтезу. В концепції особистості це означало, що втрачений ідеал «універсальної людини» (homo universalis) Відродження, в якій би гармонійно поєднувалисая інтелектуальна і чуттєва сторони, просвітниками так і не було повернено.

Просвітницька орієнтація на природу, розвиток уявлень про самоцінність особистості, утвердження права на її приватне життя незалежно від станової належності сприяли висуненню на перше місце в літературі героя, який не поривав свого органічного зв’язку із природою й не зазнав розкладницького впливу цивілізації. Не походження й соціальний статус індивіда, а здатність його до живого й глибокого почуття, «життя серця» визначали в сентименталізмі цінність особистості. Зовнішнім імпульсом і підставою вільного прояву емоцій виступала природа, яка не знає трагічних суспільних колізій і безпосредньо пов’язана з внутрішнім життям людини. Такий у своїй засаді антропологічний характер естетики сентименталістів надавав особливої ваги моральній стороні переживання й почуття. Тому прагнення до найвищої морально-етичної цінності людини – щастя – неможливе в їхніх творах без співстраждання, співпереживання, готовності розділити смуток і тугу з іншою людиною, часто за допомогою сліз.

Найповніший вияв сентименталізм дістав в Англії, де на першому етапі свого існування він відзначався ідилічністю та меланхолійною споглядальністю в поезії (Д. Томпсон, Е. Юнг, Т. Грей), а на другому – домінуванням прозових жанрів, поглибленням уявлення про психологію людини (С. Річардсон, О. Голдсміт). Роман Л. Стерна «Сентиментальна подорож Францією та Італією» (1768) дав назву літературному напрямові загалом.

Типологічна близькість у розвитку європейських літератур зумовила стрімке поширення сентименталізму в різних країнах Європи, де він виявлявся з різною мірою інтенсивності. Сентименталізм стає дуже помітним явищем літератури французького Просвітництва, де він відзначався культом руссоїстської концепції чутливої особистості, що не мислить свого існування без безпосереднього зв’язку з природою, її цілісністю, красою й недоторканістю й ладна протиставити свою «природність» ницості «цивілізованого» світу.

Позначився сентименталізм і на літературах – німецькій («Буря і натиск», драматругія Г. Лессінга, «Страждання молодого Вертера» Й. В. Гете), польській (К. Бродзінський, Ф. Карпінський, Ю. Немцевич), російській (М. Карамзін, О. Радищев, В. Капніст), угорській (Й. Карман), сербській (Д. Обрадович), хорватській («Любовні вірші» І. Джурджевича) та інших, охоплюючи своїм впливом усі три літературні роди – епіку, лірику й драму – й культивуючи передусім ті жанри, в яких увиразнено лірично-емоційний струмінь: елегію, медитацію, послання, щоденник, епістолярний роман, роман-подорож.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Лiтературний напрям . З'явився готовий твір.

Лiтературний напрям





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.