Ліричний цикл «Аннета», надрукований під назвою «Нові пісні» (Мене Ііісіег), створений Ґете 1767 року під впливом його захоплення Кетхен Шенкопф, дочкою трактирника. Вона назавжди визначила той тип жінки, який подобався Ґете, а сама безслідно «зійшла зі сцени». Це палке, яке буває лише у 18 років, глибоке почуття іскрилося і полум’яніло, поглинаючи вдаваний демонізм і самовпевненість студента. Закінчилось воно болісним розривом — зреченням коханої задля збереження власної свободи: «Ви назавжди залишитесь для мене чарівною дівчиною. А я — я завжди залишусь Ґете… Коли я називаю своє ім’я, то розкриваю і мою суть».

1771 року Ґете створює ліричні пісні, навіяні почуттям до Фрідеріки Бріон, дочки пастора з селища Зезенгейм, що поблизу Страсбурга. Кохання збіглося з новим розумінням Ґете поезії. Вірші, присвячені Фрідеріці, отримали назву «Зезенгеймський цикл», вони сповнені любові й радості.

Згодом Ґете від’їздить до Страсбурга, але листується з Фрідерікою. Коли він читав її листи, йому «здавалося, що Фрідеріка поруч. Вона квапиться, біжить, бавиться, легка й упевнена в собі».

Сердечне захоплення Фрідерікою не схоже на галантне залицяння до Кетхен Шенкопф. Образ Фрідеріки ввійшов у душевний світ поета. Через кілька тижнів після знайомства молоді люди заручились, але весілля так і не відбулось. Здобувши вчений ступінь, Ґете поспіхом покинув Ельзас. Це був розрив. Зезенгеймський роман закінчився трагічно, особливо для покинутої дівчини. Для Ґете розставання з Фрідерікою означало свідому відмову від щастя.

Історія кохання до Анни Елізабет Шенеман, яку Ґете називав поетичними іменами Лілі або Белінда, стала ще однією сторінкою в ліричній книзі життя письменника. Анна Шенеман, дочка франкфуртського банкіра, вразила Ґете своєю красою. Він збирався одружитися з красунею, але внутрішній неспокій не полишав його. Почуття до Лілі були складними й суперечливими. Між молодими людьми не було повного розуміння, повної згоди. Ґете страждав від ревнощів, прагнув зближення і боявся стати рабом пристрасті. Свої почуття молодий поет передав у віршах, присвячених Лілі. Ліричний герой цих поезій переживає внутрішній конфлікт, він глибоко зазирнув у власну душу. Навіть сама форма віршів відбиває подвійність, що панувала в душі поета.

Лідою Ґете називав свою кохану і друга Шарлотту фон Штейн, з якою познайомився при дворі Веймарського герцога. Наділена неабиякою душевною силою, ця жінка справила великий вплив на духовне життя Ґете. Шарлотта фон Штейн була першою жінкою, здатною поділяти інтелектуальні інтереси письменника. її особистість відбилася на всьому, написаному ним у цей період, але їхні любовні стосунки були надто складними. Ґете приймав це болісне кохання, бо вважав, що любов — це щастя без спокою. Втеча до Італії означала водночас і розрив із Шарлоттою фон Штейн.

У 1788-1790 рр. Ґете пише гекзаметром чудові «Римські елегії» (ЕотізсЬе Еіеіеп). Збірка стала поетичною даниною його коханню до Христіани Вульпіус, з якою письменник одружився 1806 року. Головна тема циклу — кохання земне, чуттєве. Героїня елегій — образ збірний. Ґете оспівує кохання як вияв природи людини, не протиставляючи чуттєвість духовності.

На 65 році життя Ґете перетворився на «східного коханця», а Маріанна фон Віллемер (до одруження Юнґ) стала його поетичною Зулейкою. Маріанні було 14 років, коли вона з’явилася на сцені міського театру. Багатий банкір фон Віллемер узяв дівчинку в свою сім’ю, аби віддалити від спо-кусів сцени, виховував її, а через декілька років одружився з нею.

Краса, поетична обдарованість, артистичність цієї жінки захопили Ґете. Він пише цикл віршів «Західно-східний диван» ( Віуап, від перс, диван — збірка віршів, книга пісень). Ґете почав працювати над циклом 1814 року. Кохання до 30-річної Маріанни фон Віллемер надихало поета, його вірші пронизані пристрастю. Гейне назвав ці вірші перлиною німецької поезії, він писав: «Захоплюючу насолоду життям вилив Ґете у вірші, такі легкі… що дивуєшся, як можна було створити щось подібне німецькою мовою».

Ульріха фон Левецов проходить крізь поезію Ґете лише як ніжний мелодійний звук. Коли Ґете зустрівся з нею, дівчині було дев’ятнадцять, а поетові — сімдесят чотири роки. Вона стала для нього символом юності і чарівності, але його сватання було відхилено матір’ю Ульріки, і Ґете пише один із найчудовіших своїх віршів — «Марієнбадську елегію», прощаючись із надією на можливість пізнього щастя.

Чудова польська піаністка Марія Шимановська подарувала Ґете хвилини піднесеного почуття закоханості. їй присвятив поет вірш «Примирення» («Злагода»).

Любовна історія п’ятдесятивосьмирічного Ґете та вісімнадцятирічної Мінни Херуліб, названої дочки його старого товариша Фромана, тривала всього два тижні. Але ця коротка зимова закоханість надихнула поета на створення драми «Пандора», роману «Вибірковаспорідненість», вірша «Прощання», сонетів.

Усе життя Ґете пройшло під знаком любовних катастроф. Шість разів він несподівано зникав для тих, кого кохав. Зезенгеймська історія повториться в Лейпцигу, у Вецларі, у Франкфурті, у Карлсбаді…

Один із дослідників його життя висловив з цього приводу таку думку: «Ґете боїться втратити себе, свою особистість, і в цьому криється глибока причина зречення Ґете — художника життя».