Людство віддавна вирішує питання про сумісність духовної краси й фізичної досконалості. Ближче всіх у цьому питанні підійшли до рішення стародавні греки. Але згодом про фізичну досконалість якось J забули - наступало середньовіччя. Роман Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері” розповідає про Париж в епоху середньовіччя

Із властивими йому енциклопедичними знаннями й ухилом до риторики Гюго створює кілька цікавих характерів, кожному з яких можна присвятити цілі томи досліджень. Один з головних героїв роману - Квазімодо, дзвонар Собору Паризької Богоматері. У перекладі з латинського “Квазімодо” означає “начебто”.

И дійсно, дзвонар нагадує одну зі скульптурних химер, які дотепер прикрашають фронтон собору Нотр-Дам де Парі, з величезної, покритої рудої щетиною головою, горбом між плечима й страшно кривими ногами. Завдяки своєму каліцтву Квазімодо став навіть “татом блазнів” під час народних веселощів. Квазімодо, замкнутий у собі через своє каліцтво, іноді нагадував звіра. Але коли він ніжно й чисто закохується в дівчину неземної краси Эсмеральду, те це почуття вражає й викликає якийсь хворобливий подив

Квазімодо врятував життя Эсмеральде й ховав неї в Соборі. Їхні відносини за цей час перетворюються в теперішнє духовне розуміння і єдність, асоціюючись із відомою казкою “Аленький квіточка”. Эсмераль-Так розуміла почуття Квазімодо-Виродка й поневоле звикла до свого ніжного й смутного рятівника

А тягу дзвонаря до прекрасного варто шукати не в зовнішніх проявах, а в самій глибині його єства. Гюго не зміг однозначно відповістити на запитання, чому доля так жорстоко й одночасно мудро надійшла із Квазімодо. Протягом усього роману горбань Квазімодо чим далі, тим більше виглядає духовно гарним. Відданість горбаня Эсмеральде майже божевільна, незбагненна, заради її він міг стрибнути з вежі Собору, не замислюючись

Усвідомлення власного каліцтва до самої смерті не дає спокою Квазімодо, а з’єднатися зі своєї улюбленої доля дозволила йому тільки після смерті. Квазімодо не є зразком тверезості й урівноваженості. Його терзають різноманітні почуття, іноді їм опановує злість, яку можна вважати наслідком відносини до нього оточуючих людей. Він не зміг удержатися від спраги мести священикові Клоду all so ch. ru 2001 2005 Фролло, якого скинув з висоти Собору. Після загибелі Эсме-Ральды й Фролло Квазімодо вимовив: “От усе, що я любив”.

Він дійсно любив прекрасне, втілене в Эсмеральде, і Бога, якого персоніфікував Фролло. Може здатися, що для Квазімодо більше нічого не залишилося на цілому світлі. Але, на мій погляд, у горбаня було те, чого він так і не зрозумів: Собор

Він міг би стати частиною цього величного спорудження, що спрямовує вежі, як руки, до порожнього неба. Але це тільки припущення. У своєму романі Віктор Гюго охопив і зміст, і жорстокість життя, і смерть, і наші пристрасті, і отчаянье любові. Квазімодо втілює в собі багатогранність людського характеру. При повторному прочитанні “Собору Паризької Богоматері” читач відкриває всі нові риси в цьому найцікавішому герої, ім’я якого в наш час стало майже загальним