Здавна на Україні Сонце вважалося найвищим і найсвітлішим божеством. Його називали коротко Даждьбогом, тобто богом, що дає життя, богом світла й добра, перед особою якого розбігаються всі темні й злі сили. Т.е., древні слов’яни вірили, що вони онуки сонця. І автор “Слова об полицю Игореве” також називає народ Даждьбожьим онуками. Древні українці, як і інші народи миру, минулого сонцепоклонниками

Вони співали гімни сонцю, створювали легенди про нього, приносили в жертву квіти, ароматні трави, плоди і ягоди, зверталися до нього з молитвами. От яка прекрасна молитва з давніх часів збереглася. Коли сходило сонце, дівчина виходила з будинку, ставала до нього й зверталася до світила: “Добрий день тобі, сонечко ясне! Ти святе, ти прекрасне, ти чисте, величн і шановне; ти чуєш гори й долини, і високі могили - надягли мене добротою, красою, любов’ю й веселощами. Як ти ясне, величне, прекрасне, щоб і я така була ясна, велична, прекрасна.”

Сонцю, як верховному богу, будували на Русі храму-капища, де ставили дерев’яні зображення Сонця. День і ніч жерці підтримували священний вогонь перед статуями Даждьбога. Люди вірили, що обов’язково треба піддобрювати Сонце молитвами, піснями й жертвоприносинами, тоді воно буде прихильно до них: буде посилати добро й щедрий урожай. Але якщо розсердиться, то принесе зло людям - посуху, жару, голод, нещастя. Тому протягом року відбувалися свята на честь Сонця. Найважливіший з них - Купала й Коляда

Купала - свято літнього сонцестояння. У цей день Сонце має найбільшу силу, знищує всяке зло й саме купається ранком у море, щоб очиститися. Від його цілющих променів у цей день мають надзвичайну силу лікарські трави, вода й роса, у цю ніч навіть зацвітає папороть. На честь Сонця в цей день запалювали більші багаття, пускали з гір вогневі колеса, перестрибували через багаття, щоб був високий урожай, співали пісні на честь Сонця

Коляда - це свято зимового сонцестояння. Вірили, що в найбільш довгу ніч року, коли перемагали темні, злі сили, Чорнобожичи, втрачало свою силу навіть Сонце й знеможене опускалося у води Дніпра. Чорнобог посилав на землю підступного й злого Корочуна, що хотів украсти Сонце й сховати від людей навіки. Але Сонце не могло вмерти! Люди, які стояли на берегах ріки, бачили, як викупавшись у Дніпровських водах, воно оживало, піднімалося знову - нове, всесильне, і сила його прибувала щодня й щогодини. Це було свято народження Сонця! Щоб підтримати новонародженого бога, люди співали колядки, присвячені Сонцю, Місяцю, всім небесним богам, поздоровляли один одного, ходили від будинку до будинку з величезною семикутною зіркою, усередині якої горіла свічка, і це означало, що нове сонце заходить у кожний будинок

Древні помітили, що Сонце впливає на зміну пор року. Його, як верховного бога, вони наділили владою над миром. Саме Сонце має чарівні ключі й випускає на землю те весну, то літо, то зиму. Яким же представляли Сонце древні українці? Звичайно, подібним до чоловіка або жінці. У легендах і казках Сонце зображується у вигляді чоловіка з ясною особою, промені якого висвітлюють увесь світ. Живе він на краю миру, а ранком надягає золоту рясу, повну світла й тепла, і виходить на небо. У колядках, навпаки, сонечко виступає у вигляді гарної дівчини. Місяць часто уявляється як чоловік Сонця. Зірки - їх діти