У письменника три тисячі доларів. Це всі, чим він володіє, тому що дружина зняла з його рахунку решта грошей. На якийсь час йому повинне вистачити. І от він переїжджає з міста в місто, міняє готель за готелем, повністю наданий самому собі й занурений у власні переживання. У його свідомості випливають спогаду дитинства, то подробиці їх з Юдит сварки, те якісь летучі враження дня. Лад його почуттів і думок видає людини неординарного, творчого й інтелектуального, що неимоверно устали від Власної рефлексії й зміст, що втратив, життя. У його пересуваннях є дивна логіка

З одного боку, він боїться зустрічі із дружиною, з іншого боку - саме до цього прагне. Він намагається по поштовому штемпелі зрозуміти, де зупинялася Юдит, обзванивает готелю, наполегливо залишає свої номери телефонів, щоб дружина могла його розшукати. У всім цьому відчувається хвороблива, самогубна залежність від ненависті, що пошматувала його

У номері письменник дочитує роман Фицджеральда «Великий Гэтсби», і в душі його на час поселяється тихе умиротворення. Йому хочеться викликати в собі почуття, властиві Великому Гэтсби, - «сердечність, попереджувальну уважність, спокійну радість і щастя». Але свідомість його залишається «безлюдним». У цьому стані він приїжджає в Нью-Йорк, що споглядає «як безневинне явище природи».

Потім його шлях лежить у Філадельфію, тому що там виявляється слід дружини. Бродячи по вулицях, барам і кінотеатрам, він продовжує безсистемно міркувати - в основному про власне життя. Чому, наприклад, він ніколи не випробовує властивий многим радості від природи? Чому вона не приносить йому почуття волі й щастя? Герой пояснює це обставинами власного сільського дитинства, важкого й бедного враженнями

«Мене з малолітства виштовхували на природу тільки працювати, - зі спокійною гіркотою усвідомлює він. - …Я ніколи нічого не міг собі там дозволити». По тій же причині найдужчою дитячою емоцією був страх - з ним назавжди зв’язався акт пізнання. Герой розуміє, що в його книгах мир відбитий як би в кривому дзеркалі, що його більше хвилює процес розпаду, чим живе творення. «Руїни завжди цікавили мене більше, ніж удома». Тільки із приходом у його життя Юдит герой випробував теперішні почуття

Очевидно, якесь час вони були по-справжньому щасливі, однак тепер між ними не залишилося нічого, крім лютої ненависті. Письменник згадує, що в останні півроку не називав дружину інакше, чим «тварина» або «істота». Він зізнається, що їм володіло наполегливе бажання задушити її. Їхня ненависть пережила різні болісні етапи, при цьому вони не могли розстатися й болісно мали потребу в присутності один одного. «Яка це було жалюгідне життя!..

Ворожнеча перейшла в хтиве, упоительное відчуження. Я цілодобово валявся у власній кімнаті колода колодою…» Через кілька днів повної самітності герой дзвонить знайомій американці, що живе під Філадельфією. Вона перекладачка з німецького. Три роки тому, у його перший приїзд в Америку, їх засліпила коротка пристрасть

Клэр пропонує поїхати в Сент-Луїс, куди збирається з дочкою. Знову дорога - цього разу на машині. Клэр за кермом

Її дочки всього два роки. «Дитина в неї не від мене», - зауважує із цього приводу герой. У дівчинки дивне ім’я - Дельта Бенедиктину. За день вони проїжджають триста кілометрів, укладають спати дівчинку й сідають поруч відсапатися. Герой розповідає Клэр, що читає роман Келлера «Зелений Генріх», та слухає, із працею долаючи утому

Наступного дня вони продовжують шлях. Поступово героя охоплює наростаюче відчуття розслабленості й волі. Він бездумно стежить за мигтючими за вікном пейзажами - спочатку Огайо, потім Індіани, потім Західної Віргінії. Їхні відносини із Клэр повні простоти й природності. Дівчинка з її забавними примхами живе поруч своїм зворушливим серйозним життям

Клэр говорить про Америку - про те, що ця країна прагне зберегти своє історичне дитинство, що божевільні тут сиплють датами національних переможних битв. І ще вона зауважує, що в неї от немає своєї Америки - як у героя, - у яку можна було б виїхати у випадку потреби… Під час однієї із зупинок, коли герой пішов прогулятися з дівчинкою на руках, він раптом ледве не загруз у болоті. Це відбулося раптово.

Зробивши зусилля, він вибрався на купину в одному черевику… Нарешті вони досягають Сент-Луїса, де гостюють у друзів Клэр - художників. Ця пара примітна тим, що за десять років шлюбу не втратила якоїсь первозданної любові й «судорожної ніжності». Спілкування один з одним становить для них зміст і зміст буття. «Наша ж ніжність, - зауважує герой про себе й Клэр, - полягала в тім, що я багато говорив, а Клэр слухала й час від часу вставляла що-небудь».

Вони допомагають хазяям красити будинок, гуляють, піклуються про дівчинку, роблять розважальну прогулянку по Міссісіпі на пароплаві «Марко Твен» у суспільстві місцевих жителів. «У ті дні я вперше довідався, що таке теперішня життєрадісність… - повідомляє герой. - Я с надзвичайною силою відчув загальне блаженство життя без судорог і страху», И в цієї характерної для Середньої Америки атмосфері їм опановує цілюще бажання простоти й повноти буття. Йому хочеться знайти такий «розпорядок і такий спосіб життя, щоб можна було просто жити по^-гарному».

Повільно, через самі елементарні цінності буття він знаходить почуття причетності з миром і відновлення порваних було зв’язків. Клэр в одній з розмов порівнює його із Зеленим Генріхом - той теж тільки «стежив за розвитком подій, а сам не встревал…». У Сент-Луїсі письменник одержує звісточку від Юдит - вона приходить саме в день його тридцятиріччя. На листівці з типографським написом: «Щасливого дня народження!

» зроблена приписка від руки: «Останнього». Герой раптом чітко розуміє, що його вирішили вбити, і, як не дивно, це небагато заспокоює його, немов більше вже нема чого боятися. У ті ж дні він на самоті дивиться фільм Джона Форда «Молодий містер Линкольн». На цьому фільмі він переживає искреннее хвилювання, захоплюється й відкриває для себе Америку

Його незвичайно захоплює приклад Линкольна, його авторитет і здатність переконувати людей. Особливо в епізоді, коли Линкольн, будучи молодим адвокатом, захистив двох братів-фермерів від несправедливого обвинувачення в убивстві поліцейського. Серце письменника стискується від захвату, і йому теж хочеться реалізувати себе «цілком, без залишку». Потім герой прощається із Клэр і їде в Орегон. Іде дощ, його охоплює почуття абсолютної порожнечі

Він має намір зустрітися із братом Грегором, що виїхав в Америку багато років тому й з тих пор працює на тутешній лісопильні. Спочатку він приходить у його порожню й убогу кімнату в гуртожитку. Брата немає. Ранком герой іде прямо на лісопильню. Зустріч, однак, так і не відбудеться

Коли письменник бачить Грегора, той всідається під ялиною по нестатку. Герой повертається і йде ладь… Тим часом агресивність Юдит усе підсилюється

Спочатку від її приходить бандероль, що виявляється вибуховим пристроєм. Потім герой виявляє, що в номері замість води із крана у ван ний тече сірчана кислота. Щораз він виявляється на волосок від загибелі. Нарешті, дружина організує пограбування його зграйкою мексиканських хлопчиськ…

Героя охоплює переконаність, що близька розв’язка неминуча. Одержавши чергову листівку із зображенням містечка Твін-Рокс на Тихоокеанському узбережжі, він без роздумів, на останні гроші, відправляється туди. На самоті він сидить на березі й думає про те, як далеко зайшов у своєму відчуженні. Щось змушує його оглянутися - він повертає голову й бачить Юдит, що цілиться в нього з пістолета. Постріл

Героєві здається, що все кінчено, і він дивується простоті случившегося. Однак він живий і навіть не поранений. «Із застиглими особами, як два бовдури, ми наближалися друг до друга».

Юдит роняє пістолет, голосно й запекло кричить, потім плачит. Герой м’яко обіймає неї, потім піднімає зброю й викидає його в море. …Останній епізод повести - це відвідування письменником разом з Юдит Джона Форда на його віллі в Каліфорнії. Великому кінорежисерові в момент описуваної зустрічі сімдесят шість років. Весь його вигляд повний спокійного достоїнства й непоказного інтересу до життя. Він пояснює своїм гостям-європейцям особливості Америки як нації й людського співтовариства: «Ми завжди говоримо «ми», навіть коли мова йде про наші особисті справи…

Напевно, тому, що для нас усе, що б ми не робили, є частина однієї великої справи… Ми не носимося з нашим «я», як ви, європейці… У нас в Америці, - продовжує він, - не прийнято бундючитися й не прийнято замикатися в собі. Ми не тужимо за самітністю». Так говорить Форд, анітрошки не ідеалізуючи свою країну, але бажаючи показати її відмінність і віддати їй належне

Pages: 1 2

Збережи - » Короткий зміст “Короткий лист до довгого прощання” Хандке по главах - Частина 1 . З'явився готовий твір.