Роман написаний у другій особі однини: автор як би ототожнює героя й читача: «Ти ставиш ліву ногу на мідну планку й марне намагаєшся відіпхнути правим плечем висувні двері купе…»

Леон Дельмон, директор паризької філії італійської фірми «Скабелли», що випускає друкарські машинки, потай від своїх товаришів по службі й від сім’ї їде на кілька днів у Рим. У п’ятницю у вісім ранків, купивши на вокзалі роман, щоб читати в дорозі, він сідає в поїзд і відправляється в шлях. Він не звик їздити ранковим поїздом - коли він подорожує по справах фірми, він їздить вечірнім, і не третім класом, як зараз, а першим. Але незвична слабість пояснюється, на його думку, не тільки ранньою годиною - це вік дається взнаки, адже Леонові вже сорок п’ять. Але, залишивши в Парижі старіючу дружину, Леон їде в Рим до тридцятирічної коханки, поруч із якої сподівається знайти молодість, що йде. Він відзначає поглядом всі подробиці пейзажу, що переміняється за вікном, уважним поглядом оглядає своїх попутників. Він згадує, як ранком його дружина Анриетта рано встала, щоб подати йому сніданок, - не тому, що так сильно любить його, а для того, щоб довести йому й собі, що він не може без її обійтися навіть у дріб’язках, - і міркує, чи далеко вона зайшла у своїх здогадах щодо щирої мети його нинішньої поїздки в Рим. Леон знає напам’ять весь маршрут, адже він регулярно їздить у Рим по справах фірми, і зараз він подумки повторює назви всіх станцій. Коли сидяча в одному з ним купе молода пара (Леон припускає, що це молодята, що роблять чи не першу спільну поїздку) відправляються у вагон-ресторан, Леон вирішує піти їхньому прикладу: хоча він зовсім недавно випив кава, відвідування вагона-ресторану є для нього неодмінною частиною подорожі, входить у його програму. Повернувшись із ресторану, він виявляє, що його улюблене місце, на якому він звик сидіти й до цього сидів, зайнято. Леон досадує, що не догадався, ідучи, покласти книгу в знак того, що він незабаром повернеться. Він запитує себе, чому, відправляючись у поїздку, що повинна принести йому волю й молодість, він не відчуває ні наснаги, ні щастя. Невже вся справа в тому, що він виїхав з Парижа не ввечері, як звик, а ранком? Невже він став таким рутинером, рабом звички?

Рішення їхати в Рим прийшло раптово. У понеділок, повернувшись із Рима, де він був у відрядженні, Леон і не думав, що так незабаром знову відправиться туди. Він давно хотів підшукати для своєї коханки Сесиль роботу в Парижі, але до останнього часу не вживав скільки-небудь серйозних кроків у цьому напрямку. Однак уже у вівторок він подзвонив одному зі своїх клієнтів - директорові туристичного агентства Жанові Дюрье - і запитав, чи не знає того про яке-небудь підходяще місце для знайомої Леона - тридцятирічної жінки неабиякий здібностей. Зараз ця дама служить секретарем у військового аташе при французькому посольстві в Римі, але готова погодитися на скромну платню, аби тільки знову повернутися в Париж. Дюрье подзвонив у цей же вечір і сказав, що задумав провести реорганізацію у своєму агентстві й готовий надати роботу знайомої Леона на досить вигідних умовах. Леон взяв на себе сміливість завірити Дюрье в згоді Сесиль.

Спочатку Леон думав просто написати Сесиль, але в середовище, тринадцятого листопада, у день, коли Леонові здійснилося сорок п’ять років і святковий обід і поздоровлення дружини й чотирьох дітей викликали в нього досаду, він вирішив покласти кінець цьому тривалому фарсу, цієї устояної фальші. Він попередив підлеглих, що виїде на кілька днів, і вирішив відправитися в Рим, щоб особисто повідомити Сесиль, що знайшов їй місце в Парижі й що, як тільки вона перебереться в Париж, вони будуть жити разом. Леон не збирається влаштовувати ні скандалу, ні розлучення, він буде раз у тиждень відвідувати дітей і впевнений, що Анриетта прийме його умови. Леон смакує, як зрадіє Сесиль його несподіваному приїзду - щоб улаштувати їй сюрприз, він не попередив ее-и як вона ще більше зрадіє, коли довідається, що відтепер їм не прийде зустрічатися зрідка й нишком, а вони зможуть жити разом і не розставатися. Леон продумує до дріб’язків, як ранком у суботу він буде чекати її на розі навпроти її будинку і як вона зачудується, коли вийде з будинку й раптом побачить його.

Поїзд зупиняється, і Леон вирішує за прикладом сусіда-англійця вийти на перон подихати повітрям. Коли поїзд рушає, Леонові знову вдається сісти на своє улюблене місце - людин, що зайняв його, поки Леон ходив у вагон-ресторан, зустрів знайомого й перейшов в інше купе. Навпроти Леона сидить людина, що читає книгу й робить позначки на її полях, імовірно, він викладач і їде в Діжон читати лекцію, швидше за все з питань права. Дивлячись на нього, Леон намагається уявити собі, як він живе, які в нього діти, порівнює його спосіб життя зі своїм і доходить висновку, що він, Леон, незважаючи на своє матеріальне благополуччя, був би більше гідний жалості, чим викладач, що займається улюбленою справою, якби не Сесиль, з якої він почне нове життя. До того, як Леон познайомився із Сесиль, він не випробовував такої сильної любові до Рима, лише відкриваючи його для себе разом з нею, він перейнявся величезною любов’ю до цього міста. Сесиль для нього - втілення Рима, і, мріючи про Сесиль поруч Анриетти, він у самім серці Парижа мріє про Рим. У минулий понеділок, повернувшись із Рима, Леон став уявляти себе туристом, що наїжджає в Париж раз у два місяці, якнайбільше - раз на місяць. Щоб продовжити відчуття, начебто його подорож ще не завершена, Леон не став обідати будинку й прийшов додому тільки квечеру.

Ледве більше двох років тому, у серпні, Леон їхав у Рим. Напроти нього в купі сиділа Сесиль, з якої він ще не був знаком. Він уперше побачив Сесиль у вагоні-ресторані. Вони розговорилися, і Сесиль розповіла йому, що по матері вона італійка й народилася в Милане, але значиться французької підданої й вертається з Парижа, де провела відпустку. Її чоловік, що працював інженером на заводі «Фиат», через два місяці після весілля загинув в автомобільній катастрофі, і вона дотепер не може оправитися від удару. Леонові схотілося продовжити розмова із Сесиль, і він, вийшовши з вагона-ресторану, пройшов повз свого купе першого класу й, провівши Сесиль, що їхала третім класом, до її купе, залишився там.

Думки Леона звертаються те до минулого, то до сьогодення, то до майбутнього, у пам’яті його спливають те давні, те недавні події, оповідання треба за випадковими асоціаціями, повторює епізоди так, як вони з’являються в голові героя - безладно, часто незв’язно. Герой часто повторюється: це оповідання не про події, а про те, як герой сприймає події

Леонові спадає на думку, що, коли Сесиль не буде в Римі, він уже не буде їздити туди у відрядження з колишнім задоволенням. І зараз він востаннє збирається поговорити з нею про Рим - у Римі. Відтепер з них двох римлянином стане Леон, і він хотів би, щоб Сесиль, перш ніж вона виїде з Рима, передала йому більшу частину своїх знань, поки їх не поглинули паризькі будні. Поїзд зупиняється в Діжоні. Леон виходить із вагона, щоб розім’яти ноги. Щоб ніхто не зайняв його місце, він кладе на нього куплену на паризькому вокзалі книгу, що так ще й не розкрив. Повернувшись у купі, Леон згадує, як кілька днів назад Сесиль проводжала його в Париж і запитала, коли він повернеться, на що він відповів їй: «НА ЖАЛЬ, тільки в грудні». У понеділок, коли вона знову буде проводжати його в Париж і знову запитає, коли він повернеться, він знову відповість їй: «НА ЖАЛЬ, тільки в грудні», але вже не смутним, а жартівливим тоном. Леон задремивает. Йому сниться Сесиль, але на її особі застигло вираження недовіри й докору, що так уразилася його, коли вони прощалися на вокзалі. І не через те чи він хоче розстатися з Анриеттой, що в кожному її русі, у кожному слові протягає вічний докір? Прокинувшись, Леон згадує, як два роки тому він так само прокинувся в купі третього класу, а напроти нього дрімала Сесиль. Тоді він не знав ще її імені, але все-таки, довезя її в таксі до будинку й прощаючись із нею, він був упевнений, що рано або пізно вони обов’язково зустрінуться. І правда, через місяць він випадково зустрів її в кінотеатрі, де йшов французький фільм. Того разу Леон затримався в Римі на вихідні й з насолодою оглядав його визначні пам’ятки разом із Сесиль. Так почалися їх зустрічі

Pages: 1 2