Г-н де Реналь, мер французького містечка Верьер в окрузі Франш-Конте, людина самовдоволен і марнолюбний, повідомляє дружині про рішення взяти в будинок гувернера. Особливої необхідності в гувернері ні, просто місцевий багатій г-н Вально, цей вульгарний горлань, що вічно суперничає з мером, занадто пишається новою парою нормандських коней. Ну що ж, конячки в на Вально тепер є, зате гувернера немає. Г-н де Реналь уже домовився з папашей Сорелем, що в нього буде служити його молодший син. Старий кюре г-н Шелан рекомендував йому сина теслі як парубка рідких здатностей, що уже три роки вивчає богослов’я й блискуче знає латинь

Його кличуть Жюльен Сорель, йому вісімнадцять років; це невисокий, тендітний на вид юнак, особа якого несе печатка разючої своєрідності. У нього неправильні, але тонкі риси особи, більші чорні очі, що блискають вогнем і думкою, і темно-каштанова шевелюра. Юні дівиці поглядають на нього з інтересом. Жюльен ніколи не ходив у школу. Латині й історії його навчив полковий лікар, учасник наполеонівських походів. Умираючи, він заповів йому свою любов до Наполеона, хрест Почесного легіону так кілька десятків книг. З дитинства Жюльен мріє стати військовим. У часи Наполеона для простолюдина це був самий вірний спосіб зробити кар’єру й вийти в люди. Але часи змінилися. Жюльен розуміє, що єдиний шлях, що перед ним відкритий, - стати священиком. Він честолюбний і гордий, але готовий витерпіти всі, щоб пробити собі дорогу

Г-жі де Реналь не подобається витівка чоловіка. Вона обожнює своїх трьох хлопчиків, і думка про те, що між нею й дітьми буде стояти хтось сторонній, приводить її в розпач. Вона вже малює у своїй уяві огидного, грубого, скуйовдженого хлопця, якому дозволено кричати на її дітей і навіть пороти їх.

Яке ж її подив, коли вона бачить перед собою блідого, переляканого хлопчика, що здається їй незвичайно гарним і дуже нещасним. Однак не проходить і місяця, як усе в будинку, навіть г-н де Реналь, починають ставитися до нього з повагою. Жюльен тримається з більшим достоїнством, а його знання латині викликає замилування - він може прочитати напам’ять будь-яку сторінку Нового завіту

Покоївка г-жи де Реналь Элиза закохується в юного гувернера. На сповіді вони розповідає абатові Шелану, що одержала спадщину й тепер хоче вийти заміж за Жюльена. Кюре щиро радий за свого улюбленця, але Жюльен рішуче відмовляється від завидного речення. Він честолюбний і мріє про славу, він хоче скорити Париж. Втім, він це вміло приховує

Улітку сім’я переїжджає у Вержи - село, де перебуває маєток і замок де Реналей. Тут г-жа де Реналь цілі дні проводить із дітьми й гувернером. Жюльен здається їй розумніше, добріше, шляхетніше всіх навколишніх її чоловіків. Вона починає розуміти, що любить Жюльена. Але чи любить він її? Адже вона старше його на цілих десять років! Жюльену подобається г-жа де Реналь. Він знаходить її чарівної, йому ніколи не доводилося бачити таких жінок. Але Жюльен зовсім не закоханий. Він хоче завоювати г-жу де Реналь, щоб самоствердитися й щоб помститися цьому самовдоволеному г-ну де Реналю, що дозволяє собі розмовляти з ним поблажливо й навіть грубо.

Коли Жюльен попереджає г-жу де Реналь, що вночі прийде до неї в спальню, вона відповідає йому самим щирим обуренням. Уночі, виходячи зі своєї кімнати, він умирає від страху, у нього підкошуються коліна, але коли він бачить г-жу де Реналь, вона здається йому такий прекрасної, що всі марнолюбні бредні вилітають у нього з голови. Сльози Жюльена, його розпач скоряють г-жу де Реналь. Проходить кілька днів, і Жюльен з усім запалом юності закохується в неї без пам’яті. Коханці щасливі, але зненацька важко занедужує молодший син г-жи де Реналь. І нещасній жінці кажегся, що своєю любов’ю до Жюльену вона вбиває сина. Вона усвідомить, який гріх перед Богом робить, її мучать каяття совісті. Вона відштовхує від себе Жюльена, що вражений глибиною її горя й розпачу. На щастя, дитина видужує

Г-н де Реналь нічого не підозрює, але слуги знають багато чого. Покоївка Элиза, зустрівши на вулиці на Вально, розповідає йому, що в її пані роман з молодим гувернером. У той же вечір г-н де Реналь одержує анонімного листа, з якого довідається, що відбувається в його будинку. Г-жі де Реналь вдається переконати чоловіка у своїй невинності, але все місто тільки й займається історією її любовних пригод

Наставник Жюльена абат Шелан уважає, що він повинен хоча б на рік виїхати з міста - до свого друга лесоторговцу Фуку або в семінарію в Безансон. Жюльен їде з Верьера, але через три дні вертається, щоб попрощатися з г-жой де Реналь. Він пробирається в її кімнату, але їхнє побачення затьмарене - їм здається, що вони розстаються навіки.

Жюльен приїжджає в Безансон і є до ректора семінарії абатові Пирару. Він дуже схвильований, до того ж особа Пирара настільки потворно, що викликає в ньому жах. Третя година ректор екзаменує Жюльена й настільки уражений його пізнаннями в латині й богослов’ї, що приймає його в семінарію на малу стипендію й навіть відводить йому окрему келію. Це велика милість. Але семінаристи дружно ненавидять Жюльена: він занадто талановитий і робить враження мислячої людини - тут цього не прощають. Жюльен повинен вибрати собі духівника, і він вибирає абата Пирара, навіть не підозрюючи, що цей учинок виявиться для нього вирішальної. Абат щиро прив’язаний до свого учня, але положення самого Пирара в семінарії дуже неміцно. Його вороги єзуїти роблять всі, щоб змусити його подать у відставку. На щастя, у нього є друг і заступник при дворі - аристократ із Франш-Конте маркіз де Ла-Моль, доручення якого абат справно виконує. Довідавшись про гоніння, яким піддається Пирар, маркіз де Ла-Моль пропонує йому переїхати в столицю й обіцяє один із кращих приходів на околицях Парижа. Прощаючись із Жюльеном, абат передбачає, що того чекають важкі часи. Але Жюльен не в силах думати про себе. Знаючи, що Пирар має потребу в грошах, він пропонує йому всі свої заощадження. Пирар цього не забудеться

Маркіз де Ла-Моль, політик і вельможа, користується більшим впливом при дворі, він приймає абата Пирара у своєму паризькому особняку. У розмові він згадує, що вже кілька років шукає розумну людину, що міг би зайнятися його перепискою. Абат пропонує на це місце свого учня - людини досить низького походження, але енергійного, розумного, з високою душею. Так перед Жюльеном Сорелем відкривається несподівана перспектива - він може потрапити в Париж!

Одержавши запрошення маркіза, Жюльен спочатку їде у Верьер, сподіваючись побачити з г-жой де Реналь. Він чув, що останнім часом вона впала в саме несамовите благочестя. Незважаючи на безліч перешкод, йому вдається проникнути в кімнату своєї коханої. Ніколи ще вона не здавалася йому такий прекрасної. Однак чоловік щось підозрює, і Жюльен змушений рятуватися втечею

Приїхавши в Париж, він насамперед оглядає місця, пов’язані з ім’ям Наполеона, і лише потім відправляється до абата Пирару. Абат представляє Жюльена маркізові, а ввечері він уже сидить за спільним харчуванням. Напроти нього сідає світла блондинка, незвичайно струнка, з дуже гарними, але холодними очами. Мадемуазель Матильда де Ла-Моль явно не подобається Жюльену.

Новий секретар освоюється швидко: через три місяці маркіз уважає Жюльена цілком підходящим для себе людиною. Він працює завзято, мовчазний, тямущий і поступово починає вести всі самі складні справи. Він стає сьогоденням денді й цілком опановує мистецтвом жити в Парижі. Маркіз де Ла-Моль вручає Жюльену орден. Це заспокоює гордість Жюльена, тепер він тримається більше раскованно й не так часто почуває себе ображеним. Але з мадемуазель де Ла-Моль він підкреслено холодний. Ця дев’ятнадцятирічна дівчина дуже розумна, їй нудно в суспільстві її аристократичних приятелів - графа Келюса, віконта де Люза й маркіза, що претендує на її руку, де Круазенуа. Раз у рік Матильда носить жалоба. Жюльену розповідають, що вона робить це на честь предка сім’ї Бонифаса де Ла-Моль, улюбленого королеви Маргарити Наваррской, що був обезголовлений 30 квітня 1574 р. на Гревской площі в Парижі. Легенда говорить, що королева зажадала в ката голову свого коханця й власноручно поховала її вчасовне.

Жюльен бачить, що Матильду щиро хвилює ця романтична історія. Поступово він перестає ухилятися від розмов з мадемуазель де Ла-Моль. Бесіди з нею настільки цікаві, що він навіть забуває свою роль плебея, що обурився. «От було б забавно, - думає він, - якби вона закохалася в мене».

Pages: 1 2