Короткий переказ повести А. М. Горького «Дитинство». Висновок | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Короткий переказ повести А. М. Горького «Дитинство». Висновок

Після цієї історії мати зміцніла й стала господаркою в будинку, а дід зробився непомітний і майже перестав виходити на вулицю. Тепер мати жила у двох кімнатах передньої половини будинку, у неї часто бували гості. Приходили брати Максимови: офіцер-красень Петро й високий блідолиций Євгеній. Галасливо й весело пройшли святки. Мати веселилася, здавалося, більше всіх.

Після святок мати відвела Алешу й Сашка Михайлова, що тепер теж жив у діда, у школу. Алеше школа не сподобалася, а Сашко через місяць відмовився ходити в неї. Пороття не допомогло. Незабаром Алеша занедужав: почалася віспа. Його помістили на горищі, ходила до нього тільки бабуся, кормила з ложечки (руки й ноги хлопчика були зв’язані), розповідала казки. Один раз вона запізнилася. Це викликало в Алеши тривогу, і раптом йому здалося, що він бачить її - вона лежала за дверима вниз особою,-і шия в неї була перерізана, як колись у дядька Петра. Алеша підхопився з постелі, «вибив ногами й плечима обидві рами вікна й викинувся на двір у замет снігу». У матері були гості, і ніхто не чув, як він бив скла. Хлопчик вивихнув руку, порізався стеклами, але головне - у нього оніміли ноги, і місяця три він лежав, не володіючи ними, і слухав, як усе більш галасливо живе будинок. Приходила бабуся, всі частіше від її пахнуло горілкою. Потім вона стала пити й при хлопчику, просила не говорити про це дідові. Як те, коли бабуся була тверезої, сумна й втомлена, вона розповіла Алеше історію його батька.

Народився він у Сибіру, у сім’ї колишнього солдата, людини жорстокого. Жилося хлопчикові погано, він рано став бігати з будинку. Мати дитини вмерла рано, батько жорстоко бив його. Хлопчика взяв до себе хрещений, столяр, але Максим і від нього втік, водив сліпих по ярмарках, а шістнадцяти років прийшов у Нижній і став працювати в підрядчика-столяра. У двадцять він був уже гарним краснодеревцем. Побачив Варвару, закохався, посватався.

Дід був тоді богатим, не міг він погодитися видати дочка за бідняка. Поплакала бабуся, насварила молодих, але допомогла Максимові викрасть Варю. Дід і брати намагалися відняти її силою - не вийшло. Тоді дід відмовився від дочки.

Жили молоді дружно, весело, любили один одного. Бабуся відвідувала їх. Дід робив вигляд, що не знає про це. Потім все-таки погодився зустрітися з дочкою й зятем. Максим, видно, сподобався йому, запросив він молодих жити до себе.

Оселилися вони у флігелі, там і народився Алеша. Але дядьки не злюбили нового родича: він не пив, був незалежний, зухвалий, жартував (іноді жорстоко) над братами дружини. І от один раз вони заманили його на ставок і зштовхнули в ополонку. Максим чудом урятувався. Пошкодував він Кашири-них, не розповів поліцейським, хто його позбавити життя хотіло. Дід оцінив по достоїнству вчинок зятя. Але все-таки виїхали молоді з маленьким Алешей в Астрахань. Чекали туди царя, і Максимові доручили будувати тріумфальні ворота.

  • «Так і виїхали. От ті й всі,- закінчила своє оповідання бабуся й задумливо додала: - Так, були ми з батьком твоїм крові не рідний, а душі однієї».

Мати заходила на горище рідко, ставала усе гарніше, усе краще одягалася, але в ній, як і в бабусі, була якась таємниця.

XII

Один раз Алеша відчув, що ноги ожили. Він закричав від радості, поповз до дверей, по сходам. Сам не знаючи як, опинився в кімнаті матері И отут довідався, що вона збирається вийти заміж за Євгенія Максимова. Алеша почував себе обманутим. Усе в будинку стало йому чужим. Особливо неприємна була мати Євгенія, що хлопчик подумки називав «зеленою бабою». Він став пустувати, чим дуже засмучував матір. Вона обіцяла, що незабаром вони виїдуть разом з Алешей у Москву, просила не кривдити Максимових, говорила, що «Євгеній Васильович доброму й розумний» і синові буде добре з ними. Алеша стане вчитися в гімназії, потім буде студентом, а потім - доктором. А хлопчикові дуже хотілося попросити мати не виходити заміж, але він не вирішувався. Мати завжди будила в ньому багато ласкавих дум про неї, але виговорити ці думи він не посмітив ніколи.

Обвінчавшись, мати з Євгенієм виїхали в Москву, пообіцявши незабаром повернутися за Алешей. Все літо хлопчик прожив у саду, іноді там ночувала й бабуся. Вечорами розповідала що-небудь. Це був самий мирний і споглядальний час у житті Алеши. Зміцніло почуття впевненості в собі. Перестали займати мовлення діда, не тягло більше до дітей Овсянникова.

  • Дід знову став сваритися з бабусею й один раз сказав: «Ну, мати, кормил я тебе, кормил - буде! Добувай хліб собі сама». Бабуся начебто чекала цього, не зачудувалася

Дід продав будинок, зняв дві комнатки в підвалі. Алеше було смутно, отелось плакати.

Незабаром з’явилися мати з вітчимом. Вона схудла, сполотніла, придивлялася до всьому й мовчала. За вечірнім чаєм спалахнув скандал. Виявилося, що вітчим програв все майно в карти й залишилися вони з Варварою жебраками. Кричали всі четверо, голосніше всіх - вітчим. Хлопчик потім не міг згадати, як він опинився в Сормові й почалася для нього нове життя. Мати й вітчим жили у двох кімнатах, Алеша з бабусею - у кухні. Бабуся багато працювала: мила, куховарила, а вечорами часто відправлялася в місто, «подивитися, як там старий живе», і, незважаючи на прохання онука, не хотіла брати його із собою. Мати, жовт, вагітна, всі частіше зллилася, майже не говорила із сином, тільки наказувала: «Сходь,подай, принеси».

На вулицю, де Алеша бився із хлопчиськами, його пускали рідко. Мати стала бити сина, він зллився на всіх і за всі, у душі наростала свідомість самітності. Вітчим всі частіше й усе грубіше сварився з матір’ю, ображав її. Перед родами матері Алешу відвели кдеду. Він жив уже в Кунавине, у тісної комнатке. Незабаром приїхали бабуся й мати з дитиною. Вітчима прогнали із заводу за те, що він оббирав робітників, але він улаштувався на вокзал касиром. Незабаром Алеша знову виявився в матері (вона виїхала від діда) у підвальному поверсі кам’яного будинку. Його знову віддали в школу, що викликала в ньому відраза: була осміяна його одяг, чомусь не злюбив нович-».. ка вчитель. Олексій платив йому за це диким бешкетництвом. Пєшкову пригрозили, що його виженуть зі школи, хоча вчився він сносно. Урятувала положення зустріч із єпископом Хрисанфом, що зненацька приїхав у школу. Розумний старий ласкаво поговорив із хлопчиком, побачив, що того багато чого знає (псалтир,!житія святих), схвалив, пожартував сдетьми й на прощання порадив Алеше стримуватися.

Але будинку розігралася кепська історія: Алеша украв у матері рубль. Вийшло це випадково. Перегортаючи книгу вітчима, він побачив між сторінками дві купюри - 10 рублів і рубль. Відразу зміркувавши, що за рубль можна купити не тільки «Священну історію», але й книгу про Робинзоне, що дуже хотілося прочитати, Алеша взяв рубль. Купив «Священну історію», а замість «Робинзона» - «Казки» Андерсена, і на додачу три фунти білого хліба й фунт ковбаси - частування для хлопчиськ.

Пропажа була виявлена. Мати побила Алешу, а «Казки» назавжди сховала кудись.

У школі Алешу зустріли кличкою «злодій», пояснень слухати не сталі. Він пішов додому й сказав матері, що в школу більше не піде.

Мати, знову вагітна, сіра, з божевільними очами, кормила маленького Сашка. Вона не могла повірити, що про крадіжку проговорився вітчим. Видимо, він розповів товаришам по службі, а тих - своїм дітям. Але коли Алеш назвав учня, що приніс новину в школу, сумніви зникли.

Зненацька, незабаром після народження другого брата, Миколи, розумі Сашко. Алешу знову перекинули до діда.

Один раз він почув, як сварилися мати з вітчимом. Мати закашлю лась, говорячи: «Яка ти зла дрянь…» Вітчим ударив її. Алеша кинувся н його з ножем, і тільки випадковість урятувала Максимова. Мати схопив сина, кинула на підлогу, стала бити. А він повторював, що заріже вітчима й са заріжеться. Навіть через багато років він не міг забути, як підла довга нога, розгойдуючись, била носком у груди жінки, його матері.

«Згадуючи ці свинцеві мерзенності дикого російського життя», він запитував себе, чи варто говорити про це. І відповідав собі: «Коштує, тому що це -*-живуча підла правда, вона не издохла й донині. Це та правда, яку необхідно знати до кореня, щоб з коренем же й видерти її з пам’яті, з душі людини, із всього життя нашої, тяжкої й ганебної.

І є інша, белее позитивні причини, що примушує… малювати ці мерзенності. Хоча вони й противні, хоча й давлять нас, до смерті розплющуючи безліч прекрасних душ,- росіянин людина все-таки настільки ще здорова й молодий душею, що переборює й переборе їх. Не тільки тим дивне життя наша, що в ній так плідний і жич* рен шар усякої скотинячої дряни, але тим, що крізь цей шар все-таки переможно проростає яскрав, здорове й творче, росте добре - людське, збуджуючи незламну надію на відродження наше до життя світлої, людської».

XIII

Pages: 1 2

Збережи - » Короткий переказ повести А. М. Горького «Дитинство». Висновок . З'явився готовий твір.

Короткий переказ повести А. М. Горького «Дитинство». Висновок





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.