У січні 1866 року в Петербурзі вийшов черговий номер журналу «Сучасник». Він відкривався рядками, які тепер знайомі кожному: У якому році - розраховуй, У якій землі - угадуй… Ці слова як би обіцяли ввести читача в цікаво-казковий мир, де з’являться птах-пеночка, що говорить людською мовою, і чарівна скатертина-самобранка… Так з лукавою посмішкою й невимушеністю починав Н.А.Некрасов своє оповідання про пригоди сімох мужиків, що заспорили про те, «кому живеться весело, привільно на Русі».

Уже в «Пролозі» виднілася картина мужицької Русі, вставала фігура головного героя добутку - російського селянина, яким він був у дійсності: у постолах, онучах, сіряку, неситий, натерпевшийся горя. Через три роки відновила публікація поеми, але кожна частина зустрічала жорстокі гоніння з боку царської цензури, що вважала, що поема «відрізняється крайнім неподобством змісту». Особливо гострим нападкам піддалася остання з написаних глав - «Бенкет - на увесь світ». На жаль, Некрасову не призначено було побачити ні публікації «Бенкету», ні окремого видання поеми. Без скорочень і перекручувань поема «Кому на Русі жити добре» була надрукована тільки після Жовтневої революції.

Поема займає центральне місце в поезії Некрасова, є її ідейною й художньою вершиною, підсумком роздумів письменника про долю народу, про його щастя й шляхи, які ведуть до нього. Ці думи хвилювали поета протягом всього життя, пройшли червоною ниткою через всі його поетичну творчість. ДО 1860-м років російський селянин стає основним героєм поезії Некрасова. «Коробейники», «Орина, мати солдатська», «Залізниця», «Мороз, Червоний ніс» - найважливіші добутки поета на шляху до поеми «Кому на Русі жити добре».

Роботі над поемою, що поет називав своїм «улюбленим дітищем», він віддав багато років. Він ставив перед собою ціль написати «народну книгу», корисного, зрозумілу народу й правдиву. «Я задумав, - говорив Некрасов, - викласти у зв’язному оповіданні все, що я знаю про народ, усе, що мені довелося услыхать із вуст його, і я затіяв «Кому на Русі жити добре». Це буде епопея селянського життя». Але смерть перервала цю гігантську працю, добуток так і залишилося незакінченим. Однак, незважаючи на це, воно зберігає ідейну й художню цілісність. Некрасов відродив у поезії жанр народної епопеї.

«Кому на Русі жити добре» - справді народний добуток: і по своєму ідейному звучанню, і по масштабності епічного зображення сучасного народного життя, постановці корінних питань часу, і по героїчному пафосі, і по широкому використанню поетичних традицій усної народної творчості, близькості поетичної мови до живих мовних побутово-побутових форм і пісенного ліризму. Разом з тим поемі Некрасова властиві риси, характерні саме для критичного реалізму. Замість одного центрального героя в поемі зображується насамперед народне середовище в цілому, обстановка життя різних суспільних кіл. Народна точка зору на дійсність виражена в поемі вже в самій розробці теми, у тім, що вся Русь, всі події показані через сприйняття мандрівних селян, представлені читачеві як би в їхньому баченні.

Події поеми розгортаються в перші роки після реформи 1861 року й звільнення селян. Народ, селянство - справжній позитивний герой поеми. З ним зв’язував Некрасов свої надії на майбутнє, хоча й усвідомлював слабість сил селянського протесту, незрілість мас для революційних дій

У поемі автор створив образ селянина Савелія, «богатиря святорусского», «богатиря сермяжного», що персоніфікує велетенську силу й стійкість народу. Савелій наділений рисами легендарних героїв народного епосу. Образ цей зв’язується Некрасовим із центральною темою поеми - пошуками шляхів до народного щастя. Не випадково Матрена Тимофіївна говорить про Савелія мандрівникам: «Щасливець теж був». Щастя Савелія у вільнолюбстві, у розумінні необхідності активної боротьби народу, що тільки таким шляхом може домогтися «привільної» життя. У поемі багато, що запам’ятовуються образів, селян. Тут і розумний старий бурмистер Улас, що чимало перевідав на своєму столітті, і Яким Нагой, характерний представник трудового землеробського селянства. Однак Яким Нагой рисується поетом зовсім не схожим на забитого, темного селянина патріархального села. Із глибокою свідомістю свого достоїнства він гаряче захищає народну честь, вимовляє в захист народу полум’яне мовлення. Важливу роль у поемі займає образ Єрмила Гирі- на - чистого й непідкупного «заступника народного», що стає на сторону повсталих селян і попадає в острог. У прекрасному жіночому образі Матрены Тимофіївни поет малює типові риси росіянці селянки

Про сувору «доленьці жіночої» Некрасов написав чимало хвилюючих віршів, але так повно, з такою теплотою й любов’ю, з якими змальована в поемі Матренушка, про селянську жінку він ще не писав. Поряд із селянськими персонажами поеми, що викликають до себе любов і участь, Некрасов малює й інші типи селян, по перевазі двірських, - панських дармоїдів, підлабузників, покірних рабів і прямих зрадників. Ці образи рисуються поетом у тонах сатиричного викриття. Ніж ясніше він бачив протест селянства, чим більше вірив у можливість його звільнення, тим непримиримее засуджував рабську приниженість, догідливість і холопство. Такі в поемі «холоп зразковий» Яків, що зрештою усвідомить принизливість свого положення й прибігає до жалюгідній і безпомічної, але в його рабській свідомості страшної помсти - самогубству на очах свого мучителя; «чутливий холуй» Іпат, що розповідає про свої приниження з огидним смакуванням; донощик, «шпигун зі своїх» Егорка Блазнів; староста Гліб, що спокусився обіцянками спадкоємця й согласившийся знищити заповіт померлого поміщика про звільнення на волю восьми тисяч селян («Селянський гріх»).

Показуючи неуцтво, брутальність, марновірство, відсталість російського села того часу, Некрасов підкреслює тимчасовий, історично минущий характер темних сторін селянського побуту. Поетично відтворений у поемі мир - мир різких соціальних контрастів, зіткнень, гострих життєвих протиріч.

У повстречавшет мандрівникам «кругленькому», «румяненьком», «пузатенькому», «усатеньком» поміщику Оболте- Оболдуеве поет оголює порожнечу й легкодумство людини, що не привыкли серйозно замислюватися над життям. За личиною добряги, за люб’язною ввічливістю й показною привітністю Оболта-Оболдуева читач бачить зарозумілість і злість поміщика, тільки-но стримувана відраза й ненависть до «мужичні», до селян.

Сатирою й гротеском відзначений образ поміщика-самодура князя Качатина, прозваного селянами Мізинком. Хижий погляд, «ніс дзьобом, як у яструба», алкоголізм і сластолюбство доповнюють огидний вигляд типового представника поміщицького середовища, запеклого кріпосника й деспота. На перший погляд, розвиток сюжету поеми повинне полягати в дозволі суперечки мужиків: хто з названих ними осіб живе счастливее - поміщик, чиновник, піп, купець, міністр або цар. Однак, розвиваючи дію поеми, Некрасов виходить за сюжетні рамки, поставлені зав’язкою добутку. Семеро селян шукають щасливого вже не тільки серед представників пануючих станів. Відправляючись на ярмарок, у гущавину народу, вони ставлять перед собою питання: « чиНе там він ховається, хто щасливо живе?» В «Мізинку» вони прямо говорять, що метою їхньої подорожі є пошуки народного щастя, кращої селянської частки: Ми шукаємо, дядько Улас, Непоротої губернії, Непотрошеной волості, Избыткова села!..

Почавши оповідання в напівказковому жартівливому тоні, поет поступово поглиблює зміст питання про щастя, надає йому усе більше гостре соціальне звучання. Найбільше зримо задуми автора проявляються в забороненою цензурою частини поеми - «Бенкет - на увесь світ». Початий тут оповідання про Грише Добросклоноце повинен був зайняти центральне місце в розгортанні теми щастя-боротьби. Тут поет прямо говорить про той шлях, про тій «доріженьці», що веде до втілення народного щастя. Щастя Гриши - у свідомій боротьбі за щасливе майбутнє народу, за те, щоб «кожному селянинові жилося привільно-весело на всій святій Русі».

Образ Гриши - завершальний у ряді «народних заступників», зображених у поезії Некрасова. Автор підкреслює в Грише його безпосередню близькість до народу, живе спілкування із селянами, у яких він знаходить повне розуміння й підтримку; Гриша зображений натхненним мрійником-поетом, що складає для народу свої «добрі пісні». Поема «Кому на Русі жити добре» - вищий зразок народного стилю некрасовской поезії. Народно-пісенна й казкова стихія поеми надає їй яскравий національний колорит і прямо пов’язана з вірою Некрасова у велике майбутнє народу. Основна тема поеми - пошуки щастя - сходить до народних казок, пісням і іншим фольклорним джерелам, у яких говорилося про пошуки щасливої землі, правди, багатства, скарбу й т.д.

Pages: 1 2