Революційні події в сусідній Мексиці (1910—1917), перша світова війна й соціалістична революція в Росії сприяли підйому національної самосвідомості кубинського суспільства. З 1913 по 1927 рік на острові виходив літературний і суспільно-політичний журнал «Сучасна Куба», у якому співробітничали майже всі великі письменники 10-20-х років. Уже представники цього «першого республіканського покоління» піддавали критичному розгляду кубинську дійсність і згодом зайняли місце вчителів і наставників більше пізньої революційної інтелігенції. Вони прагнули вивести кубинську літературу, що перебувала в послеколониальной летаргії, на широку арену

Кубинський роман і оповідання перших двох десятиліть після встановлення в 1902 році республіки розвивалися під сильним впливом іспанської й французької реалістичної прози з помітною домішкою натуралізму й соціологізму в стилі Золя й Ибаньеса. У центрі уваги більшості кубинських прозаїків перебували не суспільство з його конкретними конфліктами національного характеру, а людська особистість, індивідуальна психологія. Звідси - ускладнений психологізм, що іноді переходить у психопатологію, обов’язкову присутність любовної інтриги з натуралістичними подробицями, внутрішні роздирання героїв, у більшості представляющих заможних і середніх шарів міського населення

З романістів і новелістів першого років республіки помітне місце належить Карлосу Льовейре (1882—1928) і Альфонсо Эрнандесу Ката (1885—1940). Найбільш відомим добутком Льовейри став роман «Хуан Криольо» («Хуан-Креол», 1927), сама назва якого говорить про спробу відтворити певний характер кубинця, що належить, як і багато героїв письменника, до так званому середнього був по перевазі поетом пролетаріату, те Наварро Місяць — один з найвизначніших поетів сучасної Куби, залишився вірний сільській, селянській темі. В 1936 році він випустив збірник бунтарських віршів «Поранена земля», присвячених трагедії кубинського селянина. У ці роки на Наварро Місяць, як і на інших кубинських поетів, дуже вплинуло творчість Маяковського

Наприкінці 20-х років соціальна й негристская поезія протягом деякого часу існували як би роздільно. Першої не вистачало чисто кубинської своєрідності (немислимого без обліку негритянського й мулатскогоэлемента), друга грішила аполітизмом, ложно зрозумілої екзотичністю й эстетическим формалізмом. Шлях до створення по-справжньому кубинської поезії лежав через злиття цих двох тенденцій, що зародилися в роки всенародної боротьби проти диктатури Мачадо. Першовідкривачем на цьому шляху став Николас Г ильен. У віршах Гильена злилося й відбилося все, що вирувало й пробивало собі дорогу в киплячому тиглі національної культури: ідеї братерства й ідеї антиімперіалізму, пролетарський інтернаціоналізм і гостре почуття «кубинизма», глибоко народне, фольклорне й утонченно-изисканное, книжкове, проблеми маленької Куби й відчуття причетності до страждань усього людства

Николас Гильен (род. в 1902 р.) мулат по походженню, народився на Кубі, у стародавнім провінційному містечку Камагуэй, у сім’ї сенатора-ліберала — учасника національно-визвольної боротьби. Батько поета був убитий в 1917 році під час однієї з політичних міжусобиць, і сім’я залишилася майже без засобів. Перші поетичні досвіди Гильена, наслідування модерністам, ставляться ще до 1918 року, однак слава прийшла до нього значно пізніше. Першим поетичним відкриттям Гильена був цикл віршів «Мотиви сона», опублікованих на спеціальній «негритянській сторінці» у газеті «Диарио де ла Марина» 20 квітня 1930 року

Сон - це кубинський народний танець, що супроводжувався .-співом; у соні здавна злилися елементи іспанської народної пісні «романсеро» і пісенний фольклор негрів. Сон, що втілив креольські й негритянську поетичні традиції, Сам по собі підказував Гильену шлях до створення кубинського національного вірша

«Мотиви сона» написані від першої особи; їхні герої — знедолений негр або мулат, що щиро оповідає про якімсь на перший погляд випадковому епізоді свого життя. Але в ц випадковому й обривковому відкривається трагічність життя пригнобленого народу. Гильеновские сони повні натяків, мають схований і широкий підтекст; у той же час трагічне часто переплітається в них з непідробленим народним гумором, гіркою іронією, що разить жартом. Блискуче відтворений народний негритянський колорит стихов-сонов відразу ж привернув увагу до молодого поета. Гильен свідомо вибрав сон як «форму, найбільш підходящу для створення справді національної поезії». Він заявляв, що першою ознакою цієї поезії є закладена в ній народності, що треба не під* ражать закордонному, а писати так, «як усе ще говорять і мислять паші негри (та й чимало білих)». Таким чином, відтепер поет добутків: «рубана», розкидана рядок, відсутність заголовних букв, алогічність і затемненность образів, метафор — от найбільш характерні риси абстракціоністської поезії, що не висунула на Кубі скільки-небудь великих імен

Авангардизм і «чиста поезія» з їхнім відривом від народного життя стояли осторонь від магістрального шляху розвитку кубинської літератури. На її головному напрямку перебувала в ці роки негрист-ская й соціальна поезія. Поняття «негристская поезія» широко й умовно: воно включає добутки негритянських, мулатських і білих авторів, у тому числі народні й анонімні, у яких у тім або іншому ступені відбивається життя й особливості мови негритянського й мулатського населення. Негристская поезія культивувалася не тільки на Кубі, але й в інших країнах, де відсоток негритянського й мулатського населення досить великий

Ріст демократичних, революційних настроїв серед творчої інтелігенції, з одного боку, і залучення негритяно-мулатських мас в активне громадське життя -з інший, минулого головною причиною, що визначила розквіт негризма на Кубі. Існувала, однак, і ще одна причина,, що була пов’язана з духовною кризою західної інтелігенції, що шукала забуття й нових художніх форм у так., називаному неопримитивизме. Ці форми були знайдені в так званих примітивних мистецтвах народів Африки, «не зіпсованих» західною цивілізацією, чому значною мірою сприяли археологічні й энтографические вишукування, проведені на африканському континенті в першій чверті XX століття. Негритянська тема раптово стала модної в Європі й США: живопис раннього Пикассо й Матисса, навіяна декоративним мистецтвом народів Африки, ^творчість деяких європейських і північноамериканських прозаїків і поетів (Г. Аполлінер, Л. Хьюз і ін.), захоплення африканською скульптурою й африканським фольклором, негритянський джаз - все це швидко знайшло відзвук на Кубі, де афрокубинская фольклорна стихія існувала й розвивалася підспудно ще з епохи колоніального рабства

Соціальна поезія на Кубі, з формальної точки зору не уникла вплив^-модного в ту пору авангардизму, мала в той же час багато точок дотику з афрокубинизмом. Це не дивно, тому що значні шари працюючі острови - селян і робітників - поряд із соціальним гнітом випробовували й расовий гніт. Першими поетами, у творчості яких соціальна, робочо-селянська тема звучить як домінуюча, були Рехино Педросо (род. в 1896 р.) і Мануэль Наварро Місяць (род. в 1894 р.), що зв’язали себе згодом з Комуністичною партією Куби. Рік народження соціальної поезії той же, що й поезії негристской-1927, коли був опублікований вірш Педросо «Братерський привіт механічній майстерні».

Мануэль Наварро Місяць, що разом з Педросо наприкінці 20-х років виступив з відкрито революційними віршами, у молодості відчув потребу й позбавлення. Почавши з абстракціоністських віршів, він в 1929 році опублікував збірник «Пульс і хвиля». Якщо Педросо

На заключному засіданні обох кубинських делегатів обирають у керівні органи створеної на Конгресі асоціації. Незабаром Гильен вертається з Парижа в охоплену війною Іспанію й віддає свій талант на службу збройній боротьбі з фашизмом: він виступає перед бійцями, пише гострі репортажі для латиноамериканської преси, активно співробітничає у фронтовій печатці. Іспанські події остаточно визначають політична особа письменника: він стає комуністом

Pages: 1 2