Короткі сюжети романів Виржинии Вулф | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Короткі сюжети романів Виржинии Вулф

Після виходу до друку роману Вулф «Подорож назовні» Литтон Стречи назвав його «абсолютно не викторианским». Блумсберийцы поздоровляли її, побачивши в добутку сміливий розрив із традиціями, що виявилося, на їхню думку, у неприхованому домінуванні «духовного» початку над «матеріальним», у нетрадиційному використанні можливостей «виховного роману» (відсутність крислатих описів, відмова від панорамного зображення, увага до передачі почуттів, що явно переважає над інтересом до динаміки сюжету). Історія юної героїні Рейчел Винрейс, що відправляється у свою першу подорож, під час якого знайомиться з життям, переживає першу любов, а потім зненацька вмирає від тропічної лихоманки, накреслена в романі пунктирно. Вікно в мир лише відкривається перед героїнею

В «Кімнаті Джейкоба» реалізований задум передати нескінченний потік тих найменших часточок («атомів»), які «бомбардують» свідомість людини, становлячи коло його подань про життя. Життя Джейкоба Флендерса відображене в ланцюзі епізодів; переміняються кадри: дитинство, отроцтво, юність. Морське узбережжя, де грає маленький хлопчик, тихе пещення матері, що схилилася ввечері над його ліжечком; студентські роки в Кембриджі; самостійне життя в Лондоні; любов; подорож у Францію й Грецію. У фіналі - спорожніла кімната, покриті пилом речі. Випадне згадування про загибель Джейкоба на війні. А за вікном триває життя. Рух часу нескінченно.

Роман «Миссис Делловей» Вулф створювала з орієнтацією на Дж. Джойса, піднесена задумом відтворення життя начебто «Улисса». Крізь призму одного дня передане життя героїні й тих, чиї життя пов’язані з нею. У тексті роману фіксуються «моменти буття», обмежені часом (червневий день 1923 р.) і простором (район Вест-Энда). У добутку відсутні експозиція, воно починається словами: «Миссис Делловей сказала, що сама купить квіти». Із цього моменту читача захоплює потік часу, рух якого фіксують удари годин Біг-Бен. Наплываются картини минулого, що спливають у спогадах Клариси. Вони проносяться в потоці її свідомості, їхні контури проступають у розмовах, репліках. Тимчасові прошарки перетинаються, накладаються одна на іншу, у єдиній миті минуле перетинається із сьогоденням. «А пам’ятаєш озеро? - запитує Клариса друга своєї юності Питера Волша, - і голос її перервався від почуття, через що зненацька невлад стукнуло серце, перехопило горло й звело губи, коли вона сказала «озеро».

Паралельно з лінією Клариси розвертається трагічна доля травмованого війною Септимуса; Смита, якого миссис Делловей не знає, як і він її, але життя їх протікають в одних просторово-тимчасових границях і в якісь миті шляху їх перетинаються. У те самий час, коли Клариса робить свою ранкову прогулянку по Лондону вона проходить мимо Смита, що сидить на крамниці в парку. Одна мить. Роль і місце цієї миті серед інших митей буття поступово окреслюються. Септимус Смит втілює в собі сховану, нікому не відому грань характеру Клариси. Самогубство Смита звільняє Кларису від нав’язливої думки про смерть. Розривається коло самітності. У фіналі роману звучить надія, породжена зустріччю Клариси й Питера після довгого років розлуки

У жодному з попередніх добутків Вулф сила емоційного сприйняття «переливів реальності» і майстерність їхнього відтворення не досягли таких висот, як в «Миссис Делловей», і ніде осуд сьогодення не звучало настільки чітко.

У зв’язку із цим романом Вулф записала в щоденнику: «Я хочу зобразити життя й смерть, розум і божевілля, я хочу покритикувати соціальну систему й показати її в дії… Я думаю, що це найбільш задовільний з моїх романів». Така самооцінка - більша рідкість для Вулф. До своїх утворів вона завжди була настроєна критично, страждала від непевності у своїх силах, мучилася від постійних надокучливих думок про те, що овіяні мрією мети виявилися недостигнутыми. Це неодноразово служило причиною нервових зривів, а іноді й глибокої депресії

Естетична цілісність властива роману «До маяка», у якому імпресіонізм листа, втрачаючи фрагментарність, переростає в широкі філософські узагальнення й символіку. Життя в його тимчасовому протіканні, пошуки шляхів реалізації творчих можливостей, закладених у людині, об’єднання егоцентризму, знаходження мети - все це присутнє в потоці свідомості персонажів. Досягається співзвучність їх «голосів».

У романах Вулф 30-х років придбана цілісність губиться. Гра із часовими-просторово-тимчасовими границями присутня в «Орландо» герой якого, почавши своє життя в епоху правління королеви Єлизавети, переживши потім XVIII і XIX сторіччя, виникає перед нами в заключних главах роману - в 20-е рр. XX ст., перевтілившись із чоловіка в жінку. Вулф захоплює власний експеримент: передати зміна людської сутності в русі історичного часу

Створенням універсальних картин буття характеризуються й інші експериментальні романи Вулф 30-х років, у яких письменниця звертається до таких проблем, як людина й історія, людина й Всесвіт, оперує опозиціями добро - зло, світло - тьма, життя - смерть. Працюючи над романом «Хвилі», Вулф записала в щоденнику: «Це повинна бути абстрактна містична п’єса: п’єса-поема». Створена універсальна картина буття; позначені контури Всесвіту, що те висвітлюється сонцем, то поринає в тьму. Серед бурхливих стихій природи, схожі на метеликів, миготять людські життя. Спочатку Вулф хотіла назвати цей роман «Метелик».

«Хвилі» складаються з дев’яти частин (періодів), які відповідають основним етапам людського життя. Кожний період (крім останнього) - це ланцюг монологів шести героїв; останній період - монолог одного з них - Бернарда. Всім періодам передують опис морського узбережжя в різні періоди часу - від світанку до заходу. І в міру того як світанок переміняється заходом, а день увечері, відбувається й зміну пор року: дитинство героїв пов’язане з весною, їхня молодість - з літом, а потім - сутінки й нічна тьма. Ця зміна передає рух часу - від ранку життя до її завершення, від весни й цвітіння до вгасання й смерті. Опису (картини природи, написані поетичною прозою) чергуються з елементами драматизації (монологи героїв). Це й дало підставу Вулф назвати свій добуток « п’єсою-поемою». У міру руху часу змінюється світовідчування героїв, їхнє сприйняття навколишні. У дитинстві вони радуються всьому й дивуються всім: гра сонячних променів на поверхні води, пташиний щебет, шум моря. Вони із захопленням і цікавістю розглядають жука. А потім приходять шкільні роки, коли кожному доводиться ввійти в раніше невідомий мир.

Звучать імена Шекспіра, Катулла, Драйдена. Діти прилучаються до знань. І от: «Ми вже закінчили. Ми ніде. Ми несемося в поїзді по Англії…» Що чекає кожного? Поїзд рухається назустріч життя. Сонце піднімається усе вище. Хвилі накочуються на берег, їхній шум підсилюється. Смеркне. Надходить звістка про смерть Персиваля, старіють, відчувають свою самітність, гостріше переживають сум і гіркота втрат Сьюзен, Роду, Бернард, Невиль, Джинни й Льюис. Інший тепер Лондон, іншим представляється життя. Лише деяким героям пощастило затвердитися в житті. Сьюзен домагається цього завдяки материнству, Бернард - завдяки творчості. Сонце опускається до обрію. Ниви голі. Море темніє. Шестеро людей зустрічаються знову. Сумом пронизані ця зустріч і перед кожним питання: «Що зробив ти зі своїм життям?» Заключний період складається з монологу Бернарда, що закінчується словами про двобій Життя й Смерті. Бернард кидає виклик Смерті: «Нескорений і непереможний, я вступаю в бій з тобою, об смерть!» Патетичний монолог Бернарда переміняється заключною фразою роману: «Хвилі б’ються об берег». Беріг безлюдний

Висока тональність останнього монологу Бернарда дозволила у свій час Джеку Линдсею помітити, що Вулф «на противагу Джойсу затверджує Життя й вірить у перемогу над Смертю». Проте, зміст роману й загальна тональність його звучання не дають підстав для такого оптимістичного висновку

Роман «Роки» сприймається в літературному контексті як своєрідна паралель «Саги про Форсайтах» Дж. Горлсуорси, хоча сама Вулф підкреслювала, що вона аж ніяк не прагне змагатися із творцем «Саги». У романі «Роки» мова йде про життя декількох поколінь сім’ї Парджитер, починаючи з 1880 р. і до закінчення Першої світової війни. Куди пливе потік життя? Куди несе він людей? А що ж далі? Ці ключові питання залишаються без відповіді. У романі «Роки» Вулф використовувала прийоми, до яких вона зверталася раніше: об’єднала воєдино «потік свідомості» і елементи деталізації, передала «миттєвості буття», зобразила один день із життя героя як мікрокосм миру, відтворила минуле в митях сьогодення, кинула оком на сьогодення крізь призму минулого

Pages: 1 2

Збережи - » Короткі сюжети романів Виржинии Вулф . З'явився готовий твір.

Короткі сюжети романів Виржинии Вулф





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.