У таких умовах норманни, ніде (ні в Ірландії, ні на Сицилії, не на півночі Франції в Нормандії) не проявляли стійкої прихильності до рідних звичаїв і мови, стали швидко асимілюватися, зливатися з елітою місцевого слов’янського населення. «Пропали» же варяги на Русі при Ярославичах у другій половині XI століття. Торговельний шлях «З варяг у греки», засмічений войовничими кочівниками половцями усе більше втрачав роль міжнародного мосту, що связуют Західну Європу з Візантією й розвиненим Сходом. Але головний удар за міжнародним значенням шляху «З варяг у греки» нанесли не половці, а хрестоносці. На початку XII століття вони відвоювали в мусульман Левант (Східне средиземноморськое узбережжя) і знову «відкрили» для міжнародної торгівлі старий морський шлях на Схід. Цей торговельний шлях був куди коротше, ніж шлях «З варяг у греки». Інтерес Європи до варягів (вікінгам), як торговельним посередникам між Європою й Сходом, пропав, як пропав і інтерес норманнських воїнів-гостей до Русі. Русь, що ськандинавські саг

І йменували не інакше як «країна міст - Гардарика», остаточно стала країною східних слов’ян. Осілі тут варяги остаточно ослов’янили, а нові ськандинавські прибульці вже не з’являлися в масовому числі.

Так що до кінця в. літописець, що працював над Повістю минулих літ, зі знанням справи написала: «А слов’янський народ і росіянин єдиний, від варягів адже прозвалися руссю, а колись були слов’яни; хоч і галявинами називалися, але мова була слов’янської».

«А слов’янський народ і росіянин єдиний, від варягів адже прозвалися руссю, а колись були слов’яни; хоч і галявинами називалися, але мова була слов’янської».

Повість минулих літ. Пам’ятники літератури древньої Русі XI - початок XII століття. М., 1978. С. 43.