Верховим явищем іспанського барокко по праву вважається творчість великого драматурга дона Педро Кальдерона де ла Барка Энао де ля Барреда-и-Рианьо (1600-1681). Життя цієї людини спочатку не передвіщала ніяких розчарувань. Вона була повна змісту й щастя. Хлопчик одержав виховання в єзуїтській колегії в Мадриді. У п’ятнадцять років Кальдерон - студент університету в Саламанке, де він вивчав богослов’я, філософію, право

Славу драматурга він придбав з 1619 року. Його помітила великий Лопе де Вега, за дружбу з яким учені називають ім’я Кальдерона серед драматургів школи Лопе. З 1625 року він поставляє п’єси для придворного театру. В 1635 році Кальдерон одержує звання придворного драматурга, пише музичні комедії для двору й ауто для духовних свят Вмадриде.

В 1640-1642 роках як лицар ордена Сантьяго бере участь у поході у Францію й у придушенні повстання Вкаталонии.

Але вже в 1651 році Кальдерон приймає сан священика. За свою працю на благо церкви в 1664 році він стає почесним капеланом короля, а з 1666 року - настоятелем кафедральної церкви святого Петра

Кальдерон був переконаним католиком, по своїх політичних поглядах він - прихильник королівської влади й станової держави

З. И. Плавскин відзначає, що основу світогляду Кальдерона становили релігійні ідеї, «але вони нерідко витлумачувалися їм у дусі ранньохристиянських демократичних ідеалів і сполучалися з ідеями неостоицизма.

Кальдероновская філософія глибоко песимістична. Всесвітній хаос і життя людська представляються йому те шумним ярмарком, на якій по дешевці розпродаються суєтні блага, то театром, на підмостках якого безглузді актори грають бездарну п’єсу, то мандрівкою в мороці, кінцевий пункт якого - смерть»[13].

У творчості Кальдерона, що нараховує 120 світських п’єс, 78 ауто й 20 інтермедій, дослідники виділяють два напрямки - світське, або реальне, і клерикальне. До першого ставляться знамениті комедії «Дама-невидимка» (1629), «Сам у себе під стражів» (1635), драми честі «Живописець свого безчестя» (1648?), «Лікар своєї честі» (1633-1635), «Саламейский алькальд» (1642-1644). Остання п’єса є переробкою однойменної п’єси Лопе де Веги, але ті зміни, які вносить в оригінал Кальдерон, дозволяють віднести драму до шедеврів іспанської драматургії

Драматургія Кальдерона будується на протиставленні повсякденного й виняткового, світла й тіні, земного й небесного. У пошуках змісту земного буття драматург перебував постійно. Його настрою й думки повною мірою відбила філософська драма «Життя є сон» (поставлена на сцені в 1635 році). Тема «життя - сон» повторена в багатьох драмах Кальдерона: «Життя є сон» (ауто), «Диявол садів», «Дочка повітря», «Ланцюга диявола», «Аполлон і Климена», «Луна й Нарцис» і др.

У драмі «Життя є сон» дія відбувається в Польщі. І це не випадково, тому що Польща занадто вилучена від Іспанії, щоб глядач міг визначити, що в п’єсі реально, а що суперечить дійсності. Користуючись цією обставиною, Кальдерон уводить у драму ще одного представника далекої країни - герцога Московського. Умовність місця дії звільняла художника від необхідності бути достовірним в описі подій і, не ризикуючи бути обвинуваченим в історичній неточності, давала йому можливість втілювати на сцені свої ідеї. Кальдерон чітко вишиковує концепцію добутку, що протистоїть ренесансній концепції миру й людини. Зміст і стиль драми визначає вже назва, що складається з метафори «життя є сон». Вона наповнює філософським змістом весь зміст дії й виступає як принцип життя, її своєрідного символу

Король Басилио довідається із пророкування, що повинен загинути від руки свого ще не породженого сина. Турбуючись про майбутнє, він приймає жорстоке, але, на його думку, єдино вірне рішення - у горах будується вежа, у якій назавжди поселяється спадкоємець престолу. Тут він до кінця днів своїх буде прикутий до стіни щоб уникнути неприємних наслідків пророкування

Сехисмундо - людина, тому що мислить, почуває, але в той же час він - звір, яким рухають тваринні страсті. Він сам так говорить про себе випадково виявила його Росауре:

• Хотя ти видишь пред собою

• Живого чудища пример,

• Что пребивает одиноко

• Средь изумлений и химер,

• Хотя я зверь средь человеков

• И человек среди зверей…

• (Здесь и далее пер. К. Бальмонта)

Уже в першої хорнаде Кальдерон ставить головне завдання своєї драми - вирішити, що є людина. Знаменитий монолог Сехисмундо виявляє сміливість думки автора, що фактично заперечує вердикт батьків церкви про незначності людини:

• О, я несчастний! Горе мне!

• О, небо, я узнать хотел би,

• За что ти мучаешь меня?

• Впервие свет увидев дня?

• Но раз родился, понимаю,

• В чем преступление мое:

• Твой гнев моим грехом оправдан,

• Грех величайший – битие.

• Тягчайшее из преступлений —

• Родиться в мире. Это так.

• Но я одно узнать хотел би

• И не могу понять никак…

• Не рождени ли все другие?

• А если рождени, тогда

• Зачем дани им предпочтенья,

• Которих я лишен всегда?

• Родится птица, вся – как праздник,

• Вся – красота и бистрий свет,

• И лишь блеснет, цветок перистий,

• Или порхающий букет,

• Она уж мчится в вольних сферах,

• Вдруг пропадая в вишине:

• А с духом более обширним

• Свободи меньше нужно мне?..

И в такій постановці питання Кальдерон - послідовник гуманістів, але в рішенні поставленого завдання драматург виступає як носій релігійної ідеї, що затверджувала низовина й гріховність людської природи

Рух сюжету пов’язане з тим, що король Басилио вирішує перевірити пророкування. Він хоче випробувати, чи може зм’якшитися доля, якщо людині хоч почасти зуміти відректися від себе:

• У человека есть возможность

• Бить победителем созвездий,

• И потому его хотел я

• Из заключения извлечь

• И, в мой дворец переместивши,

• Соделать для него известним,

• Что он мой син, и дать возможность

• Ему испробовать свой дух.

• Восторжествует над собою —

• Он будет царствовать; а если

• Предстанет дерзким и жестоким, —

• Его в окови я верну.

Так пояснює король свій задум Клотальдо. Надія на краще не виправдалася, так це й неможливо, оскільки сам драматург звертає увагу глядача на «звероподобность» Сехисмундо вже на початку дії. Опам’ятавшись, спадкоємець трону проявляє свою неприборкану дику енергію, тваринну пристрасть і злість. Ще до початку випробування на звання людини Сехисмундо визнавався, що вдячно Небу за позбавлення його волі - «а то я встав би зухвалим велетнем». І тепер це підтверджується. Однак у другий хорнаде Кальдерон пропонує глядачеві відповістити на запитання, у чому причини такого дикого й неприборканого, жорстокого поводження Сехисмундо, хто винуватий у тім, що юнак з’являється саме таким. Драматург у всьому винить короля Басилио, що не повірив у сина, але подчинившегося пророкуванню. Пряме обвинувачення кидає батькові син. Спочатку він кипить від гніву, довідавшись про своє царське походження, називає Басилио безчесним, зрадником, а потім відкидає свого батька:

• Тебя благодарить? За что?

• Тиран моей свободной воли,

• Раз ти старик и одряхлел,

• Что ти даешь мне, умирая,

• Как не законний мой удел?

• Он мой! И если ти отец мой,

• И ти мой царь – пойми, тиран,

• Весь этот яркий блеск величья

• Самой природою мне дан.

• Так если я наследник царства,

• В том не обязан я тебе

• И требовать могу отчета,

• Зачем я предан бил борьбе,

• Зачем свободу, жизнь и почесть

• Я узнаю лишь в этот миг.

• Ти мне признательним бить должен,

• Как неоплатний мой должник.

У жаху Басилио викликує: «Ти варвар дерзостний. / Свершилось… Ти гордий, возлюбивший зло». Поводження Сехисмундо доводить це. Природа не заклала в Сехисмундо добро. Драматург постійно підкреслює й у визнаннях принца, і в оцінках його навколишніми, що він одночасно й людина й напівзвір. Подальша дія покликана підтвердити думка про людину як істоті небезпечним, егоїстичному, злом. Так, Сехисмундо викидає з балкона слугу, якого порахував дурним, зазіхає на честь Росаури, намагається вбити Клотальдо, вступившегося за фрейліну

Pages: 1 2

Збережи - » Кальдерон як виразник принципів барокко в іспанській драматургії 17 століття . З'явився готовий твір.