Iван Франко - Роль змислiв у поетичнiй творчостi | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Iван Франко - Роль змислiв у поетичнiй творчостi

Все, що ми знаємо, є продуктом наших змислiв - тобто доходить iз зверхнього свiту до наших мозкових центрiв за посередництвом змислiв. Ми знаємо зверхнiй свiт не такий, як вiн є на дiлi, а тiльки такий, яким нам показують його нашi змисли; поза ними ми не маємо нiякого способу пiзнання, i всi поступи наук i самого пiзнавання полягають на тiм, що ми вчимося контролювати матерiали, переданi нам одним змислом, матерiалами, якi передають iншi змисли, а надто в науковiй i поетичнiй лiтературi маємо зложений безмiрний запас таких же змислових досвiдiв, їх комбiнацiй i абстракцiй, а також великий запас чуттєвих зворушень найрiзнiших людей i многих поколiнь.

Але наш органiзм не є самим тiльки рецептивим апаратом: обiк змислiв, що приносять нам враження зверхнього свiту, у нас є органи власної внутрiшньої дiяльностi, не зовсiм залежнi вiд змислових iмпульсiв, хоча нерозривно звязанi з самою природою нашого органiзму. Всi обяви функцiї тих внутрiшнiх органiв називаємо збiрною назвою "душа". Розрiзняємо кiлька головних обявiв душевного життя; п а м я т ь, тобто можливiсть перераховування i репродукування давнiх вражень або взагалi давнiх iмпульсiв та змiн у нашiм органiзмi, далi - с в i д о м i с т ь, тобто можнiсть вiдчувати враження, iмпульси i змiни як щось окреме вiд нашого внутрiшнього "я", ч у т т я, тобто можнiсть реагування на зверхнi або внутрiшнi iмпульси, ф а н т а з i ю, тобто можнiсть комбiнування i перетворювання образiв, достарчуваних памяттю, i, вкiнцi, в о л ю, тобто можнiсть звершення наших фiзичних чи духовних сил в якiмсь однiм напрямi.

Коли вдумаємося в кожду з тих функцiй душi, то переконаємося, що всi вони оперують матерiалом, якого їм достарчують нашi змисли. А що поезiя являється також результатом тих самих душевних функцiй, то не диво, що i в нiй змнсловий матерiал мусить бути основою. Се все речi елементарнi. Далеко глибше в поетичну робiтню провадить нас друге питання: в якiй мiрi поодинокi змисли проявляють себе в поетичнiй творчостi? В якiй мiрi поети користають iз вражень, достарчених поодинокими змислами?

Не всi змисли однаково важнi для розвою нашої душi, i вже елементарна психологiя розрiзнює вищi i нижчi змисли, тобто такi, що мають свої спецiальнi i високорозвиненi органи (зiр, слух, смак, запах), i такi, що не мають таких органiв (дотик зверхнiй i внутрiшнiй). З психологiчного погляду, крiм зору i слуху, найважнiший власне дотик, бо вiн позволяє нам пiзнавати такi важнi прикмети зверхнього свiту, як обєм, консистенцiю (твердiсть, гладкiсть i т. iн.) i вiддалення тiл, тимчасом коли зiр дає нам поняття простору, свiтла, барв, а слух - поняття тонiв i часу (наступства явищ одних за одними). Смак i запах, хоч безмiрно важнi для фiзiологiї нашого тiла, для психологiї мають далеко меншу вагу. Вiдповiдно до сього i наша мова найбагатша на означення вражень зору, менше багата, але все-таки досить багата на означення вражень слуху i дотику, а найбiднiша на означення вражень смаку i запаху. Ся мова дає нам тисячi способiв на означення далечини, свiтла в його нюансах, цiлої шкали кольорiв, цiлої шкали тонiв, шумiв i шелестiв, цiлої безлiчi тiл, але вона досить убога на означення рiзних смакiв, а ще бiднiша на означення запахiв.

Вiдповiдно до того знаходимо i в поезiї рiзних часiв i народiв зглядно найменше зображення вражень смакових i запахових, значно бiльше вражень дотику i слуху, а найбiльше вражень зору. Ми подамо тут, так як i в попереднiх нарисах, деякi приклади, черпаючи головно з нашої рiдної поезiї.

На означеннях рiзних запахових вражень має мова дуже мало слiв. "Пахне" - на приємнi враження, "смердить" - на неприємнi, а коли прийдеться специфiкувати, то додаємо або спецiально предмет, про котрий мова, або певнi типовi запахи, що бiльше-менше можуть, бодай у чуткiших осiбникiв, репродукувати бодай згадку вiднесеного враження. Взагалi треба завважити, що чим примiтивнiше життя чоловiка, чим примiтивнiша поезiя, тим меншу роль грає запах, тим бiднiша мова на його означення, тим менше згадують про нього поети. Можемо се побачити у Гомера, де запаховi враження зазначаються рiдко, та й то звичайно тiльки прикметниками, тобто частями мови, найменше здiбними до репродукцiї враження у слухача. Орiєнтальнi народи, старi єгиптяни, євреї, вавiлоняни, здавна були далеко бiльше вразливi на запахи, i вони здавна грають бiльшу роль в їх поезiї, нiж у європейцiв. У староєгипетськiй повiстi про двох братiв запах волосся молодої жiнки, котрого жмуток ухопив Нiл i занiс до царської пральнi, передається одежi фараоновiй i розбуджує у фараона непобориме бажання - знайти властительку сього пахучого волосся.

Дуже iнтересною являється з того погляду старогебрейська "Пiсня пiсень", де стрiчаємо ось такi порiвняння: "Твоє iмя є мов пахощi кадила".

Коли король сидить при столi -

Мiй олiйок розливає пахощi;

Мiй любий є обiк мене,

Мов скляночка, повна мiрри.

Тут стрiчаємо "пахучий виноград"; милий порiвнюється до клубикiв диму в формi пальми, надиханих запахом мiрри i кадила; його любов - се запах пахощiв понад усi аромати; у дiвчини запах одежi є мов запах дивану; сама вона - се садок, засаджений оливками, шафраном, рожами, цинамоном, мiррою i алоесом i всякими деревами, що дають кадило з найкращим запахом.

Повiй, вiтре, вiд полудня,

Вiй по мойому садочку,

Щоб вiн дихав пахощами! -

кличе молодий коханець.

Тiльки у деяких новочасних поетiв ми стрiчаємо подiбно або ще бiльше розвинений змисл запаху i його лiтературне визискання. Особливо багате жниво можна зiбрати на французькiй поетичнiй нивi. Як приклад досить буде назвати тi правдивi оргiї чи симфонiї рiзнородних запахiв, якi стрiчаємо в повiстях Золя, прим., запахи рiзних родiв сиру в "Le ventre de Paris", запахи рiзних цвiтiв, у котрих душиться Альбiна, в "La faute de labbe Mouret".

В нашiй поезiї не стрiчаємо такої гiпертрофiї запахового чмислу. В народних пiснях запах грає дуже малу роль, а такi звороти, як "коло мене, молодого, мандрiвочка пахне", занадто ще слабi, щоб викликати у слухачiв хоч блiду ремiнiсценцiю конкретного враження. У Шевченка не стрiчаємо образiв, узятих з сього змислу, коли не числити переспiву псалмiв Давидових; щонайбiльше зазначено у нього неприємнi запаховi враження, як "маслак смердячий".

Враження смаку далеко частiше попадаються в нашiй поезiї вже хоч би для того, що абстракцiї тих вражень у нашiй i у многих iнших мовах служать для вислову приємного i неприємного чуття взагалi. "Солодкий", "гiркий", "квасний", "солоний", "терпкий" мають рiзнороднi значення. В народних пiснях i поговiрках раз у раз знаходимо такi епiтети, як "любку мiй солодкий", "гiрка година", "на дворi кваситься", "солоно продав", "гiрко заробиш, солодко зїси". Те саме бачимо i в iнших мовах, i досить буде нагадати латинське "Dulce et decorum pro patria mori", susser lip (солодке тiло) у старонiмецьких мiннезiнгерiв, Мiцкевичеве "z ust stodycze wysysac" ("(Czaty") i т. i. В нашiй коломийцi дiвчина спiває:

Ой солодка капустищ, а гiрке качання;

Ой солодке закохання, гiрке розлучання.

Епiтетами, взятими з обсягу смаку, характеризує свою любов парубок:

Ой дiвчино, дiвчинонько, така-с ми миленька,

Як улiтi на нивоньцi вода студененька,

Як улiтi при роботi води сi на пити,

Так з тобою постояти та й поговорити.

Дiвчина характеризує таким самим способом життя з нелюбом:

Ой волю я, моя мати, гiркий полин їсти,

Анiж маю iз нелюбом обiдати сiсти.

У Шевченка iз сього обсягу стрiчаємо мало образiв; найбiльше памятний i пластичний є, мабуть, у "Гамалiї", де козацький напад на Скутару порiвняно до гуртової вечерi:

Не злодiї з Гамалiем

Їдять мовчки сало

Без шашлика!

Контраст мiж свобiдн им i невiльним життям малює Шевченко також пластично i оригiнальне образами, взятими з обсягу смаку:

А їлась би смачненька каша!

Та каша, бачите, не наша,

А наш несолений кулiш,

Як знаєш, так його i їж!

Iншi Шевченковi образи, взятi з обсягу смаку, як ось: "упитися кровю", "кров i дим їх упоїв" i т. д., не мають такої сили i пластики i являються бiльше риторичними прикрасами. I у Шашкевича знаходимо гарне означення:

I день йому милий, i солодка нiчка.

Pages: 1 2

Збережи - » Iван Франко - Роль змислiв у поетичнiй творчостi . З'явився готовий твір.

Iван Франко - Роль змислiв у поетичнiй творчостi





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.