Злочинність була за всіх часів у всіх куточках миру. У сучасному суспільстві злочинність придбала якісно нові риси. Значення вивчення цієї проблеми очевидно. Злочинність - соціальне явище, пов’язане з певним антигромадським поводженням людей. Для розкриття його причини, знаходження ефективних шляхів і методів реагування, попередження злочинів необхідно глибоке вивчення всього, що характеризує злочинця як індивіда і як особистість

Злочинність і злочини, їхні види, причини, типи їхніх взаємозв’язків з різними процесами і явищами, результативність мір, що приймалися, по боротьбі зі злочинністю вивчає кримінологія. Кримінологи на цій основі розробляють рекомендації з боротьби зі злочинністю й технології кримінологічних досліджень

Питання про особистість злочинця, що стояв перед кримінологами, є одним з найбільш интересующих, спірних, складних і тому найменш розроблених кримінологічних проблем

Особливості особистості злочинця, які породжують злочинне поводження (її природа й шляхи, джерела, форми й механізми формування її антигромадських рис) цікавлять кримінологію найбільше. Результати вивчення цих рис є базою для розробки попередження злочинів

Про злочинність у древні часи можна було тільки міркувати. На основі окремого злочину неможливо було розкрити причин злочинності, тим більше, що, звичайно, у той час ще не було ніякої методики їхнього дослідження. Однак, грецькі філософи (наприклад, Платон) намагалися знайти першопричини злочинності. Однієї з таких причин уважалося недостатнє виховання

Подання про злочин, як про гріх перед Богом і протиправним порушенням норм, установлених державою, затвердилося в епоху середньовічного християнства. Про державне покарання говорили як про вола божої, тобто, подання про покарання в цю епоху ґрунтувалося на неземному тлумаченні сутності самого злочину, не зв’язувалося з обставинами місця й часу й уважалося не залежним від людського розуму. Таке подання було найважливішим принципом світорозуміння християнства Середньовіччя. Фома Аквінський ( 1225-1274 гг.), і Мартін Лютер ( 1483-1546 гг.) були прихильниками такого погляду. Природно, що в цю епоху кримінологія не знаходила собі місце

Реально підійти до таких явищ, що як відхиляється поводження й злочинність, представилася можливість тільки в ХVIII столітті, коли люди стали ставити перед собою питання духовного й соціального характеру на серйозному рівні

Існує кілька класифікацій кримінологічних шкіл. По одній з них в історії кримінології виділяють три періоди існування кримінології: класична школа ХVIII століття, позитивістська школа ХIХ століття й кримінологія новітнього часу (із середини ХХ століття).

За законами класичної школи, основними ознаками людини, на яких ґрунтується будь-яке пояснення його індивідуального й суспільного поводження, є інтелект і розум. Представники цієї школи вважають, що люди самі визначають свою долю у відповідності зі своєю вільною волею. Класична школа орієнтована на захист інтересів правової держави

Школа позитивістів визначає поводження чоловік багатьма психічними, фізичними й соціальними факторами, що не піддаються його контролю. Кримінологія позитивістів вивчала ці фактори. Представники позитивістської школи хотіли доброзичливими способами направити людини на шлях чесноти й стати корисним суспільству, намагалися виправити злочинця

У своїй роботі “Введення в кримінологію” американський кримінолог професор В. Фокс дає ще одну класифікацію кримінологічних шкіл. Використовуючи в роботі порівняльний і історичний методи, він виділяє наступні кримінологічні школи:

1. класичну;

2. позитивістську;

3. американську;

4. школу соціального захисту

Кожна із цих шкіл має свій окремий підхід

Методика Класичної школи була спрямована проти безглуздостей і не послідовностей існуючої тоді практики карного правосуддя, куди судді вносили свої власні упередження. У рамках цієї школи вперше виникла порівняно повна система поглядів в області кримінології, тому школа й одержала назву класичної. Можна сказати, що ця школа кримінології відмовилася від подань про надприродні сили й “волі господньої” як про основу, що визначає людське поводження, включаючи й злочинне, і замінила все це концепцією вільної волі людини і його наміру

Ідея прагнення людини одержати максимальне задоволення й випробувати мінімальні страждання, стала основний для карного права того часу. Вона належала Иеремии Бентаму ( 1748-1832), що вплинув на реформу карного права Англії

У класичній школі вперше в Англії було уведене поняття “неосудність”.

Робота Чезаре Беккариа ( 1738-1794) “Про злочини й покарання” одержала широке поширення й принесла йому світову популярність. Вона поклала початок кардинальним змінам у сформованій на той час правовій системі. Багато ідей знаменитого Французького кримінального кодексу 1791 року були взяті із цієї роботи

Основоположником позитивістської школи став Чезаре Ломброзо, що в 1876 році опублікував свою роботу “Злочинна людина”. Типового злочинця, писав він, можна визначити по конкретних фізичних характеристиках (наприклад, велике підборіддя, скошений чоло, складки особи, подовжені або, навпаки, нерозвинені мочки вух, надмірна волосатість або облисіння). Ґрунтуючись на своїх спостереженнях, Ломброзо розробив класифікацію злочинців, що стала досить популярної. Він виділяв душевнохворих злочинців; природжених злочинців; злочинців по страсті (наприклад, політичні маніяки); випадкові злочинці. Класифікація Ломброзо не витримала перевірки часом. Чарльз Б. Горинг ( 1870-1919), лікар королівської в’язниці в Англії, провів дослідження фізичних типів ув’язнених. У своїй роботі “Ув’язнені в Англії” він зробив висновки, які були протилежні твердженням Ломброзо. У результаті ломброзианское вчення про фізичні типи злочинців було майже забуте, але внесок Ломброзо в розвиток кримінології, а саме, внесення в неї об’єктивного наукового методу дослідження залишається досить важливим, а його наукові прийоми й об’єктивний підхід направили на застосування більше строгих методів у кримінології. Причина, по Ломброзо, - це “ланцюг взаємозалежних причин”.

Відштовхуючись від ідеї свого вчителя Ломброзо про біологічні основи причинності, в 1878 році енрико Ферри опублікував свою роботу “Теорія неосудності й заперечення вільної волі”, де розкрив взаємозв’язок соціальних, економічних і політичних факторів

Позитивістська школа прагнула замінити відвернені міркування юридичними висновками й дослідженнями, заснованими на серйозних доказах. Від концепції вільної волі класичного напрямку позитивістська школа переходить до “причинності” злочину

Американська школа .

На американську кримінологічну школу, що дотримується соціологічних причин злочинності й тісно пов’язану з позитивістською школою, сильне вплив зробив бельгійський математик А. Ж. Казані ( 1796-1874). Кетле вважається основоположником соціальної статистики й першим кримінологом соціологічного напрямку. Ґрунтуючись на аналізі злочинності й стан моралі у Франції, проведеному їм в 1836 році, Казані дійшов висновку, що здійсненню злочинів сприяють такі фактори, як клімат, вік, підлога й пора року. На його думку, суспільство саме готовить злочин, а людина, винний у його здійсненні, - це лише інструмент, за допомогою якого воно відбувається

Були в американській школі й напрямку по вивченню фізичних особливостей людей (паралельно роботам Ломброзо), але особливо підкреслювалися такі фактори, як дегенеративність і будова тіла. Ними також розглядалися й питання виродження сімей

Школа соціального захисту

Pages: 1 2 3

Збережи - » Історія розвитку кримінологічної думки . З'явився готовий твір.