Інтелігенція самий уразливий клас суспільства | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Інтелігенція самий уразливий клас суспільства

Жоден суспільний клас не визнає в інтелігенті своєї людини, навіть якщо ця людина живе в тім же кварталі, у тім же будинку, а його батьки працювали в тому самому цеху з вашими. Тому, що піднялися маси, що завжди страждають ксенофобією, у першу чергу винищують тих, хто начебто й свій, але однак, не схожий на інші по своєму способі життя, по стандартах, пропонованим до життя. Так було й під час революція 1917 року, і в громадянську війну. «Ти з киндербальзамов, і окуляри на носі. Який паршивенький! Шлють вас, не спросясь, а отут ріжуть за окуляри». «Марудь отут у нас із окулярами, і вгамувати не можна. Людина вищої відмінності - з нього тут душу геть. А зіпсуй ви даму, саму чистеньку даму, тоді вам від бійців пещення…» (И. Бабель, «Мій перший гусак»). Так ставилися до інтелігенції революційні маси, низи, ті, «хто був нічим» і став «всім», основна сила, що зробила революцію.

Була й інша оцінка інтелігенції з боку людей, що прийняли революцію. Так письменник А. Фадєєв, у двадцяті роки роман, що створив, «Розгром», що діють особи й сюжет якого дуже нагадують реальних людей і реальні події з життя партизана Фадєєва, ділив інтелігенцію на дві групи. До однієї він ставився вкрай негативно, до другого - позитивно, хоча із застереженнями. У його романі показані тільки два чоловіки, яких можна віднести до інтелігенції. Цих двох людей автор зіштовхує протягом усього роману, ці люди мають протилежні думки практично по будь-якому питанню. Причому автор щораз встає на сторону того самого героя. Ці два герої - Левинсон, командир партизанського загону, і Мечик, міський хлопець, що вирішив податися в партизанський загін і воювати проти «білих».

Левинсон вийшов із дрібнобуржуазної сім’ї, одержав утворення, женився, мав дітей, але пішов у партизани. Уже в дитинстві відрізнявся «недитячою завзятістю». «Він нещадно задавив у собі бездіяльну, солодку тугу за ними (по пташках, які повинні звідкись вилетіти і яких багато хто безплідно очікують все своє життя) - усе, що залишилося в спадщину від защемлених поколінь, вихованих на брехливих байках про гарних пташок!

Бачити всі так, як воно є, - для того щоб змінювати те, що є, наближати те, що народжується й повинне бути», от до який - найпростіший і самої нелегкой мудрості прийшов Левинсон». Левинсон придушив у собі всі почуття й думки, які йому здавалися непотрібними, непрактичними, що заважають Справі, вона підкорив усе в собі розуму, що був заповнений тільки однією ідеєю його Справи, війною, загоном. Одержавши листа - одне від дружини, від якої він довгий час не одержував ніяких звісток, друге - від начальника партизанських загонів по окрузі, Левинсон, не читаючи, поклав лист дружини в кишеню й майже забув про нього, цілком поринувши в зміст другого листа. Таким чином, Левин-Сон перетворив себе в надлюдину, в «силу, що коштує над загоном», що завжди повинен бути прав, що діє для людей, що допомагає людям.

Мечик же «тільки хотів», а нічого не міг. Він пішов у загін, «смутно уявляючи собі, що його очікує». Мечик робить ряд зрадництв: спочатку віддає дівчину, фотографію якої зберігав, потім Варю, потім весь загін, свою ідею, себе самого. Мечик виявився розмазень, пустоцвітом, нічого не зміг зробити.

І залишилася лише думка: «Що я наробив, як міг я це зробити, - я, такий гарний і чесний і нікому не бажав зла, - про-про-про… як міг я це зробити?» «А чи не однаково?» Автор показує Мечика як нікчемної людини, що не вміє «знаходити під купою всяких добрих і жалісливих думок і відчувань» «прямоту й тверезість». Автор нехтує Мечика за його індивідуалізм, за те, що він не зміг злитися із загоном, як це зробив Левинсон, за те, що він нічого не може зробити, а тільки хоче, причому сам не знає чого.

Незважаючи на те що Фадєєву подобається Левинсон, він уводить у роман героя, чиї достоїнства высвечивают недоліки Левинсона, У романі є відверто вставна глава «Розвідка Метелиці», у якій командир взводу, ладний, гарний, фізично міцний Метелиця, своєю невгамовною енергією покоряюще діяв на ті, хто був з ним поруч. Сам командир «потай» любувався рвучкими діями його гнучкого тіла. Эксинтеллигент Левинсон, імовірно, беззвітно почував сам, що йому не вистачає фізичної сили й спритності, не вистачає молодецтва, властивому сміливому й тямущому пастуху Метелиці.

Інтелігенція виявилася в дуже складній ситуації - потрібно було зробити вибір - приєднатися або не приєднуватися до революції. Інтелігенти, як ніхто іншої, розуміли весь жах громадянської війни, насильства. Так, в оповіданні И. Бабеля «Гедали» показана моторошна плутанина, що панує в головах людей. «Революція - це гарна справа гарних людей. Але гарні люди не вбивають. Виходить, революцію роблять злі люди. Але поляки теж злі люди. Хто ж скаже Гедали, де революція й де контрреволюція?» Інтелігент міг прийняти сторону більшовиків, як И. Бабель і його оповідач Лютий. Так, в оповіданні «Мій перший гусак» наочно показаний, що треба зробити, щоб тебе прийняли за свого, визнали люди, для яких ти й намагаєшся. Треба роздавити голову гусакові, З одного боку, це просто, але, з іншого боку - це вбивство, знищення своїх принципів, зрадництво самого себе.

И. Бабель, на відміну від багатьох інших розгублених, вибитих з колії інтелігентів, таких, приміром, як И. Бунін або М. Волошин, усвідомлював, що відбувається на рідкість ясно, чітко й повно. Він радісно привітав Жовтень і пішов у Першу Кінну, маючи за плечима досвід журналіста столичних газет, політпрацівника, співробітника в іноземному відділі ЧК, учасника продовольчих експедицій на Волгу. И. Бабель, вірніше, Лютий розумів проблеми й завдання, що стояли перед країною в той період, як ніхто іншої. Але як ніхто інший оповідач «Конармии» бачив насильство, жах, несправедливість, неправильність із гуманістичної точки зору війни. Це відбилося в оповіданнях «Перехід через Збруч» - про безглузду жорстокість поляків, що не виконали єдиного прохання людини, що умоляли не вбивати його на очах дочки; «Лист» - лист одного з бійців додому до матері, де на першому місці коштують рекомендації з догляду за конем, а на другому, як незначне й саме собою що розуміє, описане вбивство брата батьком, а потім убивство батька третім братом. Лютий почував неможливість злитися з масою до кінця, почував, що інтелігенція ніколи не прийме психології й «гуманізму» маси. Так, в оповіданні «Смерть Долгушова» Лютий не зміг убити смертельно пораненого й бійця, що мучиться, і це довелося зробити іншому - Афоні.

  • «- Афоня, - сказав я з жалісною посмішкою й під’їхав до козака, - а я от не зміг
  • - Піди, - відповів він, бліднучи, - уб’ю! Жалуєте ви, очкастые, нашого брата, як кішка мишку…
  • И звів курок
  • - Холуйська кров! - крикнув Афонька. - Він від моєї руки не піде…» Тобто Лютий - це щось середнє між фадеевскими Мечиком і Левинсоном. З одного боку, він людина справи, славився витримкою й хоробрістю, але з іншого боку, він не зміг, та й навряд чи хотів зжити в собі гуманність, у досоціалістичному розумінні, відмовитися від понять про добро й зло, озаповедях.

В оповіданні «Пан Аполек» Бабель повністю розкрив свої принципи, «дала обітниця іти за прикладом пана Аполека», що зміг у кожній людині знайти частку Бога й змусити їй поклонятися.

М. Булгаков, як відомо що не прийняв революції, пропонує інтелігентові свій шлях. Створити свій паралельний мир, відділений від зовнішнього кремовими фіранками. Там, за ними, жити в злагоді із собою, не тікаючи нікуди крысьей побежкой, просто жити. Не виходити нікуди, не стикатися з тим миром, тому що від цього зіткнення відбуваються лише біль і страждання, голод і смерть. Сім’я Турбиных з «Білої гвардії» створила свій мир, у який прагнуть всі інші герої, що охороняють годинники з баштовим боєм і де звучить «Фауст». Не треба нічого міняти - все непотрібне саме зміниться. Саме головне - людина. Людина, що живе у відповідності зі своїми принципами, виконує своє призначення. Адже «все пройде. Страждання, борошна, кров, голод і мор. Меч зникне, а от зірки залишаться, коли тіні наших справ і тіл не залишиться на землі». М. Булгаков, як і И. Бабель, страждав роздвоєнням свого «я». Його душа розривалася, але вже з інших причин. М. Булгаков однозначно заперечував революцію, бачачи в ній тільки страждання людей. Тема страждання, причому обох воюючих сторін, як «білих» так і «червоних», з’являється вже в ранніх оповіданнях, таких, як «Червона корона».

Pages: 1 2

Збережи - » Інтелігенція самий уразливий клас суспільства . З'явився готовий твір.

Інтелігенція самий уразливий клас суспільства





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.