Рубіж XIX-XX століть породив російський модернізм, що харчувався світлою мрією про моральне перетворення людини. Російський модернізм був представлений різними літературними течіями. Серед цих плинів символізм - саме велике й значне. Владислав Ходасевич у блискучій книзі мемуарів «Некрополь» писав: «Символісти не хотіли відокремлювати письменника від людини, літературну біографію від особистої. Символізм не хотів бути художньою школою, літературною течією

Увесь час він поривався стати життєво-творчим методом… На перший погляд дивно, по суті, послідовно було те, що в ту пору й серед тих людей «дарунок писати» і «дарунок жити» розцінювалися майже однаково». Автором програмного добутку «Про причини занепаду й нових плинів сучасної російської літератури», що вважається першим маніфестом російського символізму, був Дмитро Сергійович Мережковский. Ім’я Мережковского - ім’я, що вертається в нашу літературу, і спадщина його, досить суперечливе, спадщина поета, романіста-історика, драматурга, літературного критика, російському читачеві ще має бути відкрити. Дмитро Сергійович Мережковский народився в Петербурзі в сім’ї дійсного таємного радника, ведшего свій рід від Федора Мережки - військового старшини на Україні

Молодший із шести синів. У сім’ї було ще три дочки. Виховувався в класичній гімназії. Був замкнутий, соромливий, з товаришами сходився важко. Втім, таким він залишився назавжди, створивши образ творця, життя якого - служіння те саме що релігійному

Маленький «затишний» літератор у теплих домашніх тапочках, що любить свій кабінет, Мережковский мало відповідав створеному їм самим образу. Вірші почав писати в гімназії. 1880 рік - рік для Мережковского знаменний: він знайомиться з Достоєвським і Надсоном.

Останнього, як згадує в автобіографії, «полюбив як брата». Достоєвському, «провидцеві духу», присвячена сама значна літературно-критична робота «Л. Толстой і Достоєвський: Життя й творчість». Ця робота дотепер цікава конкретними спостереженнями над текстами Толстого й Достоєвського. Студентом історико-філологічного факультету Петербурзького університету захоплювався філософією Г. Спенсера, що проповідує справжнє наукове знання, а в душі таїв віру Вбога.

Уважав себе носієм нової релігійної свідомості, пророкував всесвітнє з’єднання й улаштування людей на землі в «царстві небесно-земному», виступав із проповіддю, брав участь у діяльності релігійно-філософських зборів у Петербурзі, організованих разом з 3. Гиппиус. Із Зінаїдою Миколаївною Гиппиус Мережковский познайомився в Тифлисе, проїздом виявившись на Кавказі в 1889 році. З тих пор життя й творчість їх стають нероздільними. Дебютував Мережковский в 1888 році в журналі «Російський вісник» роботою про творчість А. П. Чехова. Лірика Мережковского не посідає великого місця в поезії початку століття, хоча до неї він ставився особливо строго.

Може бути, тому, що вона оголювала його замкнуту душу. Спрага невідомих твір з оллсоч © 2005 глибин духу пронизує лірикові поета: Об небо, дай мені бути прекрасним, До землі сходящим з висоти, И променистим, і безпристрасним, И всеосяжним, як ти. Прекрасні його рядки про страсті: Тобою обвіяний, я знову буду молодий Під світлим інеєм безгрішної сивини, Як тільки приборкає в мені твій мудрий холод И біль, і марення, і жар весни. У прозі Мережковского - теж невтомний пошук таємних початків буття. Найбільш відома й значна трилогія «Христос і Антихрист», у якій зроблена спроба виразити свої філософські погляди на історію й прийдешні долі людства. Мережковский уважав, що в житті існує полярність, що в ній завжди боролися й борються дві правди - небесний і земна, дух і плоть, Христос і Антихрист

У трилогії Мережковский проводив ідею бажаного злиття язичества із християнством, «плоті» і «духу», «неба вгорі з небом унизу». Д. С. Мережковский відкрив жанр есе в російській критиці. Його суб’єктивізм у статтях про Пушкіна, Гоголя, Тютчеві й особливо про Лермонтова, якого він називає поетом ♦ сверхчеловечества», - зразки класичного есе

У січні 1920 року Д. Мережковский і 3. Гиппиус емігрували в Польщу, потім у Францію. В еміграції написав кілька книг історичного характеру. Умер у Парижу в 1941 році

Життєва позиція й доля Д. С. Мережковского суперечливі, письменницька дорога його довга, роль його особа в літературному й філософському житті Росії