Засновником ордена єзуїтів був іспанський дворянин Ігнатій Лойола. Про цю історичну особистість відомі багато в чому суперечливі відомості. Майже винятково його біографами є єзуїти, і багато хто з них, розповідаючи життя засновника їхнього ордена, наповнили її містичними відомостями. Ще його мати за їхніми словами, передчувала, що зробить на світло божого улюбленця, і тому народила нібито не будинку, а в хліву, як Богородиця - Христа. Зустрічаються в католицьких біографів і вказівки, що з моменту появи Лойоли на світі стали відбуватися чудеса, що виходять із ряду звичайного, а потім кожний крок крихітки виявляв його геніальні здатності, властиві лише божественному обранцеві, і явне бажання бути служителем єдиного Бога

З іншого боку, тобто з боку ворогів єзуїтського ордена, фігура Ігнатія Лойоли описане як втілення самих огидних рис ідеології й політики середньовічних феодалів. Завдяки цьому більш-менш правдива біографія засновника ордена єзуїтів, мабуть, повинна бути із пробілами, через які сам життєпис є неповним, а тому особистість Лойоли не цілком з’ясована

Лойола народився в 1491 році. Він був з родовитих, але небагатих дворян. З’явившись тринадцятою дитиною в сім’ї, він став обузою для батьків, і ті віддали його відставному королівському скарбникові Хуану Веласко, що, очевидно, був хресним батьком маленького Ігнатія. Завдяки збереженим зв’язкам при дворі, Веласко мав можливість помістити хлопчика пажем у свиту Фердинанда III. Дозвільне життя серед пихата й багата придворних, безліч красунь, що оточували величну Ізабеллу Кастильскую, читання лицарських романів сформували молодого Ігнатія по загальній мірці. Це був парубок, спритний базіка, шанувальник жінок, провина й особливо військової слави, для якому вразливий і самолюбний юнак був готовий пожертвувати всім. Утомясь бездіяльністю при дворі, вона надійшов у військову службу. У царювання Фердинанда III воєнні дії майже не припинялися, а тому Ігнатій був задоволений, потрапивши у своє середовище. Докладних відомостей про його службу не є. Відомо тільки, що божевільною хоробрістю Ігнатій звернув на себе увага заступника - герцога й користувався славою блискучого офіцера. У січні 1516 року помер Фердинанд III і на престол вступив його онук Карлос I, згодом оголошений імператором Карлом V. В 1520 році Карл V зважився почати війну проти Франції. Іспанські війська рушили з Кастилії в Капитонии, швидко скорили південну Наварру. Міцність найважливішого міста Наварри, Памплун, захищав від французів тридцятирічний Лойола. У бої його важко ранило в обидві ноги. Пощаженний супротивником, він був з переломами відправлений на лікування додому, і незабаром з жахом довідався, що одна кістка зростається криво. Це нещастя виявилося нестерпним, тому що не залишало надій на повернення до військового життя. Покликані хірурги знайшли необхідним зламати кістка, щоб зрощення йшло успешнее. Легко уявити, як болісна була операція при тодішньому рівні хірургії; однак Лойола витримав усе. Кістка зламали, і вона срослась знову, але коли лубки зняли вдруге, біля коліна виявили шматок, що видавався, кістки, що заважав ходити. Хворий наполіг, щоб цей шматок відпиляли. Коли виявилося, що, завдяки ранам, одна нога стала коротше інший, те Лойола, сподіваючись їх зрівняти, погодився, щоб йому витягали ноги особливим коміром. Нове катування коштувало попередніх, але знівечена нога залишилася короткою на все життя

Цю цікаву історію приводять всі церковні біографи Лойоли, щоб показати силу його витримки, волі й спробувати тим самим знайти джерела фанатичної завзятості, з яким він згодом переборював перешкоди, що виникли із самого почала перед єзуїтським орденом. Відмовити Лойоле у визнанні таких якостей, дійсно, не можна - це була вольова натура. Однак ця історія навряд чи оповідає про прихильність Лойоли похмурому аскетизму або іншим католицьким “чеснотам” , зразком яких він тоді нітрохи не намагався прослить.

Пройшло час гострих страждань і важких операцій, але хворий не міг залишати постелі, очікуючи остаточного видужання. Ясність думок і спрага діяльності повернулися, але доводилося спокійно лежати. Тоді Лойола накинувся на читання й зажадав лицарських романів. Чиясь рука, може бути матері, враженою хворобою сина, подала йому житія святих і життєпис Ісуса Христа. Незабаром читання його зацікавило. Біографи-Єзуїти розповідають, що у свідомості Лойоли під впливом цього читання відбувся раптовий перелом - він прийшов до впевненості у своєму надприродному покликанні стати рятівником церкви. Але як би те не було, скоріше думка про можливість прославитися на духовному поприщі змусила Лойолу відмовитися від усього минулого й почати нове життя в славу Добродії Бога, Ісуса Христа й Пресвятої Діви Марії, лицарем якої він зважився оголосити себе

Прийнявши твердий намір почати нове життя, Ігнатій Лойола в березні 1522 року тайкома покинув рідний дім. Свої нові плани він почав здійснювати так, як підказували “житія” і лицарські романи: переночував у каплиці богородиці, що обрав своєю покровителькою, залишив зброю, потім перемінив офіцерський мундир на лахміття, став злидарювати. Уничижая себе у фанатизмі, він дійшов до думки, що всього цього мало, і розташувався в печері недалеко від Манреси. Саме в ній він написав книгу “Духовні вправи” , що єзуїти зробили одним з найголовніших своїх практичних руководств. У цей час, за словами єзуїтських біографів, у нього були надприродні “осяяння” і “бачення” .

У лютому 1523 року Лойола, оголосивши своїм друзям - бенедиктинцам про свій намір відправитися на поклоніння труні Господню в Єрусалим і потім перетворити в християнство всіх сарацинів-мусульман, покинув Манресу. У чому полягало мусульманське віровчення він зовсім не знав, та й про католицький, як відомо, у нього було неясне подання. І все-таки Лойола рушив впуть.

У Єрусалим він прибув у вересні 1523 року. Там перебувало представництво ордена францисканців. Коли Лойола з’явився туди познайомитися, його підняли на сміх. Францисканці спробували пояснити, що витівка його безглузда - що його не зможуть вислухати, що зміст його майбутніх проповідей сумнівно з католицької точки зору. Цілком імовірно, що францисканці були до того ж незадоволені появою цього красномовного конкурента. Як би те не було, наляканий і що розгубився Лойола пустився у зворотне плавання

Анітрошки непохитний роком невдач, Ігнатій Лойола зрозумів, що з його вбогими пізнаннями не досягти мети й, повернувшись у Барселону, насамперед засів за латинь, про яку мав саме мрячне подання, тоді як на цій мові середньовічної вченості були написані богословські й богослужбові книги. Паралельно з навчанням Лойола став здійснювати свій інший план - вербування співтоваришів; мало того, він не залишив старої звички виправляти согрешивших повчаннями й проповідями, подаючи приклад строгим способом життя. У місті незабаром заговорили про суворого проповідника моральності, і довкола нього став утворюватися кружок ревних послідовників. Лойола вибрав собі чотирьох учнів і цим поклав основу духовному товариству. Молоді дворяни не переставали зубрити латинську граматику. Через два роки, не закінчивши курсів, вони відправилися в Алкалу, щоб надійти вуниверситет.

Лойола надійшов на курси в університет і повів той же спосіб життя, який він вів у столиці Каталонії. Довкола нього стали збиратися розкаювані, про нього заговорили по місту. Тут Лойола був арештований “святейшей” інквізицією: на нього донесли як на єретика - настільки дивне враження робили його мовлення навіть в Іспанії, що видали всякі зразки проповідницької запопадливості. Однак усе обійшлося благополучно - у нього не виявилося за душею нічого, крім фанатизму, сліпої відданості татові й марнославства

У Саламанке, куди Лойола відправився після того, як учні відреклися від нього щоб одержати навчання, відбулося те ж саме. Записавшись на університетські курси, Лойола вів той строгий спосіб життя, що в Алкале. Інквізиція всполошилась після того, як у місті заговорили про суворого ревнителя моральності. Після арешту Лойоли була розглянута його книга “Духовні вправи” , у якій не було знайдено нічого противохристианского в дусі католицизму, до того ж книгу оцінили як невміло написану

Pages: 1 2 3