За свою багатовікову історію український народ, обороняючи власні границі, волю й достоїнство, ніколи не захоплювався на чужі землі, не прагнув скорити інших, не нав’язував їм своєї волі. Він завжди жадав миру й згоди. Це кредо втілив у своєму «Єретику» безсмертний Кобзар, що бачив майбутнє України як велике об’єднання слов’ян, у федерацію окремих незалежних. Щоб всі слов’яни стали

• Добрими братами,
• И синами сонця правди…
• республік зі столицею в Києві:

Ідеями волі і єдності пронизані, здається, всі добутки Геніального поета. Так це й не дивно, з огляду на, що революційність Тарас Шевченко черпав з української історії. Він любив Україну й українців безмежно, але не сліпо й міг гнівно закинути відступникам-землякам:

• Знаменитих прадідів великих
• Правнуки погані!
• Він міг з розпачем ударити в дзенькоти Слова:
• люди! Люди бідолахи!
• Навіщо здалися вам царі?
• Навіщо здалися вам псарі?
• Ви ж люди, не собаки!

В кінці кінців, він вірив сам і переконливо примушував повірити інших, що, лише Знявши ярмо гноблення й злившись в одну сім’ю, …на оновленій землі Ворога не буде супостата, А буде син, і буде мати, будуть люди на землі. Ці рядки з поезії «И Архімед, і Галилей» стали уособленням споконвічної мрії українців, які, мені здається, уже народжувалися з почуттям гідної самосвідомості, прагнення до волі й незалежності, до національної єдності.

…Я часто зустрічаю останнім часом вираження: «Україна підводиться з колін». Українці з’явилися з колін у повний ріст» і т.п.. Але звідки таке нехтування Історичним достоїнством моїх співвітчизників? І ніколи вони не стояли на колінах, ніколи не корилися! Чи були б тоді катування, які несли із собою татаро-монгольська орда, каральні загони Петра Першого, більшовицькі ВНК, ДПУ, МГБ, КДБ? Згадаємо, скільки разів проходила Україна хресним ходом по історії до своєї Голгофи й, будучи розп’ятої, стікалася ріками крові. І вмирала моя Україна в страшних мученнях; і проходило час, і, як Фенікс, вона воскрела її вогні й відроджувалася з попелу. І на коліна її ніхто не міг поставити! Тому що завжди підтримувала її свята віра в щасливе майбутнє, у єднання в незалежну соборну державу, коли всі етнічні землі, у різні часи розділені між різними імперіями, зрештою з’єднаються в єдине ціле. Із сивої давнини, із грізних князівських часів і по сьогодення ідея соборності, ідея консолідації українців, об’єднання всіх українських земель не втрачала й не втрачає злободенності. На своєму столітті Україна двічі мало можливість стати державою: у середині XVII сторіччя й у двадцятих роках минулого сторіччя, коли 22 січня 1919 року на Софійський площі в Києві був урочисто проголошений Акт З’єднання. В одна самостійна українська соборна держава об’єдналися Українська Народна Республіка й Західноукраїнська Народна Республіка.

На жаль, це об’єднання виявилося неміцним, і незабаром історія розпорядилася так, окремі частини українських земель знову виявилися в складі різних держав. Треба було Україні пройти декількома десятками років випробувань, щоб наприкінці другого тисячоріччя одержати велике досягнення - державну незалежність. Наш третій шанс…

Тому мені зрозуміло, чому однієї з перших акцій, до яких удалися патріотичні сили в передчутті розпаду СРСР, а саме 21 січня 1990 року, був «живаючи ланцюг» між Києвом і Львовом - він символізував духовну єдність східних і західних земель України. Єдність, про яке споконвічно мріяли наші предки, Шевченко овіяне мрією єдність, що повинне стати порукою існування єдиної, соборної й тільки в соборності сущої демократичної України. Тому що тільки єдність людей і спільність їхньої мети відкриває шляхи до перемоги.

Сьогодні до нас, молодим, часто звертаються з різними питаннями, які, в основному, містять одне загальне питання: чого ми бажаємо? Правди, реформ, змін, а не слів, гасел і застою! Адже незабаром саме ми будемо створювати історію, будемо йти одночасно з Україною по її сторінках. І кожний її зліт, як і падіння, буде й нашим, ми його будемо відчувати до кінця своїх днів. Так само візьмемося міцніше за руки, як у тої «живому ланцюзі», і доведемо усьому світу, що Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине. От де, люди, наша слава, Слава України!