Олександр Блок ніколи на сприймав життя як даність. Він розумів його як (боротьбу реального темного начала і світлого, духовного світу, який відкриваєся тільки обраним. Ліричні образи його нечіткі, розмиті, грані між окремими відчуттями в поезії здаються стертими. Його поезія діє, як повний місяць. Непевність, музичність, алогізм образів дивним чином співвідносяться і емоційністю, яскравістю, інтенсивністю, силою почуттів поета. Вірш «Весно, весно, без меж і без краю…» - це твір, який вирізняється серед інших динамізмом, радісним настроєм від боротьби, яку приймає ліричний ігрой. Він приймає життя таким, яким воно є, з його мріями, погрозами недолі її ласкою долі. Світ для нього - «зачакловане царство сліз», але сміх без ганьби  ліричного героя може розвіяти те царство. Ліричний герой приймає «безсонні за спірками ночі і світання в фіранках житія», тільки нехай весна заглядає йому в очі і дратує, п’янить приспані почуття. Він приймає і оселі пустих сіл, і нірок та бруд міст, «і пекельний невільницький труд».

Поетичний твір - це не біографічний довідник. Рідко можна ототожнювати  героя з поетом, але в цьому вірші чітко простежується паралель між автором і героєм. На жаль, переклад деяких рядочків українською мовою дещо неточний, і хочеться навести авторський текст:

• И встречаю тебя у порога -
• С буйным ветром в змеинных кудрях
• С неразгаданным именем Бога
• На холодних и сжатых губах…

Портрет ліричного героя точно збігається з портретом Блока: чорні кучері, чітко окреслені без усміху губи, виразні холоднуваті очі. Ліричний герой захищається щитом своєї поезії, своєї відстороненості выд усього, що владно і нагло вдирається у його життя. «Я ніколи не кину щита…», різко й розпачливо, як зойк, звучать слова героя, але влада мрії зростає над ним, робить його слабким і уразливим. Він здатен виміряти ворожість життя, але

• Все - ненависть, прокльони, любов:
• За тортури й погибель - я знаю
•  Все приймаю!.. І знову!.. І знов!..

Поет - це та величина, яку виміряти стандартними мірками не можна. А Блок стоїть осторонь навіть серед найзагадковіших митців. Придивіться до портрета молодого Блока: прекрасне, горде, одухотворене лице і неначе потойбічний погляд сновиди. Образ лунатика, який ходить у напівсні десь зачарованими далями і, прокинувшись, змішує у своїх творах побачене там із реальними  пристрастями, емоціями, які кипіли у його житті.