Володимира Галактіоновича Короленко вже при житті стали називати “совістю епохи”. И. А. Бунін писав про нього: “Радуєшся, що живе й здраствує серед нас як якийсь титан, якого не можуть торкнутися всі ті негативні явища, якими так багата наша нинішня література”. Художні твори Короленко багато в чому автобиографичны. Вони увібрали в себе allsoch. ru 2001-2005 все багатство життєвих вражень і зустрічей письменника, відбили його тривогу за долю російського народу Головне в житті й творчості письменника-гуманіста - повага до людини, боротьба за нього

Зображуючи представників народу, автор розкривав тему особистості. Герої його добутків - прості російські люди, правдошукачі, що не вписуються в загальний життєвий уклад. Багато хто з них намагаються відповістити на запитання: “Для чого, по суті, створена людина?”. Одним з перших так званих “сибірських” оповідань, написаних Короленко в посиланні, був “Сон Макара”.

Головний герой - простий селянин. Все його життя - це боротьба за існування. Переживши цілий ряд “пригод”, Макар попадає до Якутського Бога. Оригінальність оповіданню надає використання письменником фантастичного моменту: померлий бачить себе разговаривающим з Богом. Людина сперечається й виправдує себе

Бог хоче перетворити його в мерина, але селянин пручається, говорячи, що й так був все життя “мерином”. Він розповідає про важке своє життя, про смерть дружини, що не на що було навіть поховати. Тоді Якутський Бог зважує справи Макара й веде розмову про праведників. Але в серце Макара більше немає віри, немає терпіння

Фінал оповідання не зовсім ясний, однак читача не залишає почуття надії. Ми віримо, що ваги таємничого Якутського Бога переважать на користь Макара, і життя його на “тім світлі” буде легше й спокойней, чим на “цьому”. Фантастичний прийом дозволяє читачеві зрозуміти, що в душі забитої людини зріє протест. Герой утомився жити, він змучений, знедолений і самотній. Він хоче змін, адже кожна людина має право на щастя

В оповіданні “Соколинец” повествуется про зустріч оповідача із утікачем. Оповідач - політичний засланець. Через все оповідання в оповіданні проходять символічні образи: туман, холод, густа тьма, морок…

Але незважаючи на непривабливість окрркаюшей дійсності, десь усе ще тепліє вогник надії, що, однак, може в будь-який момент згаснути під напором наступаючої туги й безвихідності. У подібній обстановці відбувається зустріч оповідача з бурлакою. Він розповідає про втечу, небезпечний шлях із Соколиного острова, про всі труднощі, які йому довелося пережити. У характері цієї людини оповідач бачить прояв вільного духу, властивому тільки росіянинові народу. Письменник показує, як у результаті цієї зустрічі змінюється настрій оповідача

Історія бурлаки запам’яталася відчуттям волі, з’явилася джерелом відродження надії, спраги життя. На прикладі бурлаки ми бачимо, що якщо людина несе в собі надію, виходить, у нього є прагнення на щастя, виходить, є віра в здійснення мрії. У своїх творах Короленко не тільки розуміє своїх героїв, осягає глибини їхньої психіки, але й щиро співчуває їм, хоча подібного роду почуття не заважають письменникові бути об’єктивним стосовно вихідців з народу. На прикладі оповідання “Ріка грає” ми бачимо, як інтерес до величезних можливостей російського народу супроводжується критикою селянства, його ліні й небажання протистояти різним негативним обставинам

Головний герой оповідання - перевізник Тюлин - людина безладний, ледачий, схильний до пияцтва. Оповідач порівнює героя із сектантами. Тюлин - втілення природної стихії. Його зовнішність і характер відповідають пейзажу: “Ріка з кучерявими берегами”.

Тюлин не розуміє іронії, він дуже простодушний і наївний, чим і викликає симпатію автора й читача. Цей герой ближче до фіналу оповідання з вершает подвиг, і його особистість з’являється перед нами в зовсім іншому висвітленні: тепер це титан, здатний на дивні прояви фізичної й духовної сили. Однак мінута подвигу проходить - і перед нами все той же ледар і п’яниця. Ріка - душа Тюлина - заходить у свої береги, і нагадуванням про подвиг залишаються лише почуття читача й автора Я вважаю, що гуманізм Короленко проявляється у всіх його добутках. Його головні герої - це російські люди, перенесшие багато тягот життя, але не надії, що втратили, віри всчастье.

У своїх добутках письменник учить не боятися життя, приймати її такий, яка вона є, і не змінювати голову перед труднощами. Людина повинен боротися, шукати своє щастя, навіть якщо валить остання надія. Таких людей хотів бачити письменник, тому що вірив, що такі люди є міць і сила Росії, її надія й опора й, звичайно, її світло