У замітках до першого того “Мертвих душ” Гоголь писав: “Ідея міста. Плітки, що перейшли межі, як все це виникло з неробства й прийняло вираження смішного найвищою мірою… Все місто з усім вихром пліток - перетворення бездіяльності життя всього людства в масі”. Так характеризує письменник губернське місто NN і його жителів. Потрібно сказати, що губернське суспільство гоголівської поеми, так само як і фамусовское в п’єсі Грибоєдова “Горі від розуму”, можна умовно розділити на чоловіче й жіноче. Головними ж представниками чоловічого суспільства є губернські чиновники

Безсумнівно, тема чиновництва - одна із центральних тем у творчості Гоголя. Безліч своїх добутків, таких, наприклад, як повість “Шинель” або комічна п’єса “Ревізор”, письменник присвятив різним аспектам чиновницького життя. Зокрема, в “Мертвих душах” нам представлене губернське й вище петербурзьке чиновництво (останнє в “Повісті про капітана Копейкине”).

Викриваючи аморальні, порочні, збиткові натури чиновників, Гоголь використовує прийом типізації, тому що навіть у яскравих і індивідуальних образах (таких, як поліцмейстер або Іван Антонович) виявляються загальним, властивим всім чиновникам риси. Уже створюючи портрети чиновників за допомогою прийому уречевлення, автор, нічого не говорячи про їхні щиросердечні якості, риси характеру, лише описував “широкі потилиці, фраки, сюртуки губернського покрою…” канцелярських чиновників або “досить густі брови й ліве око, що трохи підморгувало,” прокурора, говорив про омертвілість душ, моральній нерозвиненості й низькості. Ніхто із чиновників не утруждает себе турботами про державні справи, а поняття громадянського обов’язку й суспільного блага їм зовсім чужо. У чиновной середовищу панують ледарство й неробство

Всі, починаючи з губернатора, що “був великий добряга й вишивав по тюлі”, безглуздо й неплідно проводять час, не піклуючись про виконання службового боргу. Не випадково Собакевич зауважує, що “…прокурор дозвільна людина й, вірно, сидить будинку, … інспектор лікарської управи також, вірно, людина дозвільний і поїхав куди-небудь грати в карти, … Трухачевский, Безушкин - вони всі даром бременят землю…”. Розумова лінь, незначність інтересів, тупа відсталість становлять основу існування й характеру чиновників

Гоголь із іронією говорить про ступінь їхньої освіченості й культури: “…голова палати знав напам’ять “Людмилу”, … поштмейстер вдавався… у філософію й робив виписки з “Ключа до таїнств натури”, … хто читав “Московські відомості”, хто навіть і зовсім нічого не читав”.

Свою же посаду кожний з губернських управителів прагнув використовувати в особистих цілях, бачачи в ній джерело збагачення, засіб привільно й безтурботно жити, не затрачаючи ніякої праці. Цим пояснюються хабарництво й казнокрадство, що панують у чиновных колах. За хабарі чиновники здатні навіть робити найстрашніше, на думку Гоголя, злочин - учиняти несправедливий суд (так, наприклад, вони “зам’яли” справу про купців, які під час гулянки “ішли на смерть” один одного).

Іван Антонович, наприклад, умів з кожної справи покористуватися, будучи досвідченим хабарником, він навіть дорікнув Чичикова, що той “селян купив на сто тисяч, а за праці дав одну біленьку”. Стряпчий Золотуха - “найперший хапуга й у гостиный двір навідувався, як у власну комору”. Йому коштувало тільки мигнути, і він міг одержати будь-які дарунки від купців, які вважали його “благодійником”, тому що “хоч він і візьме, але зате вуж ніяк тебе не видасть”. За своє вміння хабарничати поліцмейстер слыл у дружньому колі “магом і чудотворцем”.

Гоголь із іронією говорить, що герой цей “встиг приобресть сучасні народності”, тому що письменник не раз викриває антинародності чиновників, що абсолютно не знають тягот селянського життя, що вважають народ “п’яницями й бунтівниками”. На думку чиновників, селяни - “препорожній і пренезначний народ” і “тримати їх треба в їжакових рукавицях”. Не випадково вводиться повість про капітана Копейкине, тому що в ній Гоголь показує, що антинаціональність і антинародності характерні й для вищого петербурзького чиновництва. Описуючи бюрократичний Петербург, місто “значних осіб”, вищої чиновной знаті, письменник викриває їхню абсолютну байдужість, жорстоку байдужність до долі захисника батьківщини, приреченого на вірну смерть copyright