Микола Васильович Гоголь дав у комедії “Ревізор” широку картину чиновницько-бюрократичного правління в Росії в 30-х роках XIX століття. У комедії висміяна й побутова сторона життя мешканців невеликого повітового міста: незначність інтересів, лицемірство й неправда, чванство й повна відсутність людського достоїнства, марновірство й плітки. Це розкрито в образах поміщиків Бобчинского й Добчинского, дружини й дочки городничего, купців і міщанок. Але найбільше характеризують побут і вдачі цього міста його чиновники. Описуючи чиновників, Н. В. Гоголь показав масові зловживання владою, казнокрадство й хабарництво, сваволя й зневажливе відношення до простих людей

Всі ці явища були характерними, укоріненими рисами чиновництва миколаївської Росії. Саме такими з’являються перед нами державні службовці в комедії “Ревізор”. На чолі всіх коштує городничий. Ми бачимо, що він не дурний: більш здраво, ніж його товариші по службі, судить про причини надсилання до них ревізора

Навчений життєвим і службовим досвідом, він “обманював шахраїв над шахраями”. Городничий - переконаний хабарник: “Це вуж так самим Богом улаштовано, а волтерьянцы дарма проти цього говорять”. Він постійно привласнює собі казенні гроші

Ціль прагнень цього чиновника - “згодом… влізти в генерали”. А в спілкуванні з подчиненными він грубий і деспотичний. “Що, самоварники, аршинники…

”, - звертається він до них. Зовсім по-іншому ця людина говорить із начальством: запобігливо, шанобливо. На прикладі городничего Гоголь показує нам такі типові риси російського чиновництва, як хабарництво, чиношанування. Груповий портрет типового миколаївського чиновника добре доповнює суддя Ляпкин-Тяпкин. Уже одна його прізвище говорить про відношення цього чиновника до своєї служби. Саме такі люди й сповідають принцип “закон, що дишель”.

Ляпкин-Тяпкин - представник виборної влади (“вибраний суддею з волі дворянства”). Тому він тримається вільно навіть із городничим, дозволяє собі заперечувати його. Оскільки ця людина прочитала за все своє життя 5-6 книг, усі права захищені 2001-2005 він уважається “вільнодумцем і утвореним”. Ця деталь підкреслює неуцтво чиновників, їхній низький рівень утворення. Ще ми довідаємося про Ляпкина-Тяпкина, що він захоплюється полюванням, тому хабара бере хортицями щенятами. Справами ж він зовсім не займається, і в суді панує безладдя

Про повну байдужість до державної служби людей, що складаються на ній, говорить у комедії й образ піклувальника богоугодних закладів Земляники, “людини товстого, але шахрая тонкого”. У підвідомчій йому лікарні хворі мруть як мухи, лікар “по-російському ні слова не знає”. Суниця ж тим часом міркує: “Людина простій: якщо вмре, то й так умре; якщо видужає, то й так видужає”.

Як типовому представникові чиновництва, йому також властиве низькопоклонство перед вищестоящими й готовність донести на своїх товаришів по службі, що він і робить, коли приїжджає Хлестаков. Трепет перед начальством випробовує й дивитеся ль повітових училищ Лука Лукич Хлопов, до смерті залякана людина. “Заговори із мною одним чином хто-небудь вище, у мене просто й душі ні, і мова як у бруд загрузнув”, говорить він. А поштмейстер Шпекин не знайшов собі кращого заняття, як розкривати листи. Про обмеженість цього “простодушного до наївності” людини говорить те, що саме із чужих листів він черпає свої пізнання ожизни.

Напевно, груповий портрет російського чиновництва 30-х років XIX століття не був би повним без такого яскравого персонажа комедії, як Хлестаков, якого приймають за таємного ревізора. Як пише Гоголь, це “один з тих людей, яких у канцеляріях називають пустейшими. Говорить і діє без усякого міркування”.

Значимість у комедії образа Хлестакова ще й у тім, що він не належить до кола провінційного чиновництва. Але, як ми бачимо, петербурзький службовець за рівнем своєї освіченості, моральним якостям нітрохи не вище інших персонажів комедії. Це говорить про узагальнюючий характер зображених у комедії чиновників - такі вони по всій Росії

Напевно майже кожний з них, подібно Хлестакову, прагне “зіграти роль хоч одними вершками вище тої, котра йому призначена”. І при цьому “бреше з почуттям” і “в очах його виражається насолода, отримане їм від цього”. Випробовуваний же чиновниками міста загальний страх, на якому й тримається дія в комедії, не дозволяє городничему і його підлеглим побачити, хто ж Хлестаков насправді. Тому вони й вірять у нього брехня

Всі ці персонажі комедії створюють узагальнений вигляд чиновництва, що керувало Росією в ті роки. Правдиве їхнє зображення Миколою Васильовичем Гоголем дозволило сказати В. Г. Бєлінському, що чиновництво - це “корпорація різних службових злодіїв і грабіжників”.