Голосіння та їх жанрові різновиди | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Голосіння та їх жанрові різновиди

Жанр усної народної творчості, яким супроводжуються похоронні ритуальні дії, називається голосіннями (чи плачами). Голосіння — це словесно-поетичні твори, які виконуються над покійником період між його смертю та похороном (в час смерті, покладення труну, прощання в хаті, під час виносу з оселі, прощання з селом, станнє прощання перед похованням); виконання яких періодично овторюється в час поминок чи свят вшанування духів померлих. них висловлюються індивідуальні переживання, смуток, жаль, роз-ач з приводу смерті людини. Голосіння виконуються речитатиом — у формі протяжного наспівного примовляння, що робить їх легкими для імпровізування і свідчить про їх давнє походження.

На думку О. Фрейденберг, голосіння первісно походять від міфів-лачів. Форма їх виконання та текстові характеристики (часті зверання) є ознакою того, що похоронні плачі походять від замовлянь, які у давнину були словесними формулами. На думку О. Потебні, голосіння виникли з прадавніх замовлянь на основі віри в магічну дію слова, що має здатність повертати душу зі світу мертвих, «розбудити» покійника (за зовнішньою подібністю мертвого зі сплячим), вони ґрунтувались на анімістичних уявленнях праслов´ян у здатність уші чути і бачити все, що відбувається у світі живих. Ф. Колесса зазначав, що у минулому призначення плачів було в тому, щоб голосим співом та криком відганяти від померлого злу силу, яка начебто зазіхає на його душу; та задобрити покійника через те, що не могли вернути його до життя, щоб він у своєму загробному житті прияв живим родичам, а не шкодив. Цим дослідник пояснює обрядову обов´язковість голосінь.

Виконавцями голосінь могли бути професійні плакальниці або родичі померлого (як правило, тільки жінки). Ці твори імпровізувалися залежно від різних обставин, зокрема, ким голосільник (або ой, від імені кого промовляли голосільниці) доводився покійнику, а цим принципом тексти плачів можна класифікувати на: голосіння дочки (сина) за матір´ю (батьком); матері (батька) за дочкою (сином); дружини за чоловіком (і навпаки) тощо. Голосячи за чоловіком, батьком сім´ї, висловлювали жаль з приводу втрати голови родини, годувальника, робітника.

У текстах голосінь дочки чи сина за матір´ю зустрічаємо слова смутку через втрату найкращої порадниці, опікунки, годувальниці. У похоронних плачах матері за сином виливається смуток через ранню смерть, коротке життя, втрату помічника у роботі, батьківську надію на продовження роду. Оплакуючи дочку, мати висловлювала смуток через втрату помічниці, що приносила радість в дім, помічниці у хатній роботі тощо.

У всіх випадках перелічувались лише позитивні риси померлого (вони часто гіперболізувались, ідеалізувались, опоетизовувались).

За своєю будовою голосіння — жанр найбільш відкритий для імпровізації, що дає широкі можливості виконавцеві долучати до витворюваного тексту нові теми, мотиви, образи з урахуванням різних обставин та ситуацій. Оскільки плакальниці були родичами померлого (або жителями його села), то вони добре знали всі події його життя, пережиті ним радощі та біди, успіхи та невдачі, і це давало їм змогу включати описи або згадки про них у тексти голосінь. Таким чином, цей жанр можна назвати індивідуалізованим. Тут з усталеними словесними формулами, традиційними звертаннями, епітетами, порівняннями і т. п. є образи, елементи, картини, що співвідносяться лише з одним конкретним випадком. Тому тексти голосінь не мають паралельних варіантів у такому вигляді, як інші жанри усної словесності. Кожен з них є своєрідним новотвором, в який включаються елементи уже існуючих.

Похоронні голосіння дуже різноманітні за тематикою, мотивами, образами, які можуть поєднуватися у різних комбінаціях. Це спричиняє труднощі у їх тематичній класифікації (взагалі ставиться під сумнів можливість її здійснення). Тому в існуючих класифікаціях групуються не тексти, а їх мотиви.

Однією з перших є класифікація М. Грушевського, в якій виділено такі мотиви:

—  заклики до небіжчика (небіжчиці) в лагідних і ніжних формах, щоб заставити себе почути;

—  вирази жалю і болю з приводу смерті — лемент;

—  заклик «не вмирати», вернутись, устати, подивитись, промовити;

—  докори за те, що небіжчик сиротить рідних, кидає господарство;

—  докори попереднім мерцям, що вони покликали, перевабили до себе покійного;

—  образ сумного стану небіжчика в його новій домовині і контраст покиненого життя;

—  образ сумного стану покинених без нього і контраст страченого життя;

—  побоювання, що без небіжчика його рідні не тільки не даватимуть собі ради з домом і господарством, а й будуть безборонні супроти кривд чужих;

—  вирази відчаю: краще було не родити дітей, ніж стратити; краще не жити без померлого (померлої);

—  прохання прибути хоч на коротко, на побачення, на розмову, і запити, коли чекати, звідки виглядати;

—  вирази резиґнації: неможливість побачити, прибути, промовити; неможливість що-небудь передати, як-небудь зв´язатися живим з небіжчиками;

—  запити до природи, до садів, до птахів, чи вони не бачили небіжчика і не можуть щось від нього передати;

—  образи-контрасти подружжя і смерті;

—  образи-порівняння: зламане дерево, відірване від гілки яблуко і т. д.;

—  звернення до старших, раніше померлих, прийняти і упокоїти новопомерлого. Надії на побачення.

Не всі з цих мотивів однаково виразно звучать у текстах голосінь. Говорячи про еволюцію мотивів під впливом змін світогляду, дослідник вказує, що «старі містичні переконання про всемогучість слова і магічного обряду відступили і розтопилися перед новими поняттями і перед лірикою жалю і резиґнації». Таким чином, похоронні голосіння з часом втрачають ознаки та функції магічних замовлянь.

Інша класифікація належить Ф. Колессі, який мотиви похоронних голосінь розділяє на дві групи: 1) мотиви, пов´язані з архаїчними віруваннями та культами; 2) мотиви, не пов´язані із давніми міфологічними уявленнями (пізніші за походженням). До першої групи Ф. Колесса відносить десять найдавніших мотивів, які властиві поховальній творчості усіх східних слов´ян:

1)  будження покійника;

2)  запити, чого загнівався, хто й чим його образив, та просьба, щоб дав себе переблагати, щоб обізвався хоч одним словом;

3)  величання покійника найкращими епітетами, перебільшеними похвалами й пестливими висловами;

4)  опис гробу як підземної хати без вікон і дверей…;

5)  зображування похоронів парубка й дівчини як весілля, що вказує на обрядове одруження по смерті;

6)  поздоровлення, просьби й доручення, які передають через небіжчика для свояків і знайомих на тому світі (це вказує на первісне Уявлення другого світу без поділу на місця нагороди й кари);

7)  опис похоронів як виряджання покійника в далеку дорогу, в незнану країну (в цьому мотиві добачає І. Спенсер ремінісценції, згадки з мандрівки народів: умерлий начебто вертається до країни предків);

8)  закликування й дожидання покійника в гості та приготовлю-вання гостини, що стоїть, очевидно, у зв´язку з обрядовим годуванням небіжчиків із нагоди великих свят (Різдва, Великодня) і поминальних празників, коли примітивна первісна уява дійсно відчуває присутність покійників;

9)  мертві зображені птахами, що відлітають у вирій, у другий світ; птахи виступають у ролі післанців, посередників між світом живих і мертвих. Символіка птахів, так буйно розвинена в голосіннях, має глибші основи в давньому віруванні про втілення душі у пташачій подобі;

10)  персоніфікування долі як окремої істоти: вона вроджена по матері, неминуча, необхідна, її народні вірування подекуди ототожнюють із душею предка; це дає підставу зближати «долю» із староруськими демонами маністичного походження (від померлих предків) —Родом і Рожаницями.

Pages: 1 2

Збережи - » Голосіння та їх жанрові різновиди . З'явився готовий твір.

Голосіння та їх жанрові різновиди





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.