Зміст.

Введення.

Розділ 1. Загальні функції гіпоталамуса.

Розділ 2. Функціональна анатомія гіпоталамуса.

2.1. Розташування гіпоталамуса.

2.2. Будова гіпоталамуса.

2.3. Афферентние й ефферентние зв’язку гіпоталамуса.

Розділ 3. Гіпоталамус і серцево-судинна система.

3.1. Пристосувальні реакції серцево-судинної системи під час роботи

Розділ 4. Гіпоталамус і поводження.

Розділ 5. Принципи організації гіпоталамуса.

Розділ 6. Функціональні розлади в людей з ушкодженнями гіпоталамуса

Висновок.

Список використаної літератури.

Введення.

Гіпоталамус - зовнішній підкірковий центр вегетативної нервової системи. Ця подбугорная область проміжного мозку довгий час є важливим об’єктом різних наукових досліджень.

У цей час для вивчення різних структур мозку широко застосовується метод уживляння електродів. За допомогою особою стереотаксичеськой техніки через трепанационное отвір у черепі вводять електроди в будь-яку задану ділянку мозку. Електроди ізольовані на всьому протязі, вільний тільки їхній кінчик. Включаючи електроди в ланцюг, можна узколокально дратувати ті або інші зони.

У цій роботі розглядаються деякі теоретичні й фізіологічні аспекти даної області проміжного мозку.

Розділ 1. Загальні функції гіпоталамуса.

У хребетних гіпоталамус являє собою головний нервовий центр, відповідальний за регуляцію внутрішнього Середовища організму.

Филогенетичеськи - це досить старий відділ головного мозку, і тому в наземних ссавців будова його відносно однаково, на відміну від організації таких більше молодих структур, як нова кора й лимбичеськая система.

Гіпоталамус управляє всіма основними гомеостатичеськими процесами. У той час як децеребрированному тварині можна досить легко зберегти життя, для підтримки життєдіяльності тварини з вилученим гіпоталамусом потрібні особливі інтенсивні міри, тому що в такої тварини знищені основні гомеостатичеськие механізми.

Принцип гомеостазу полягає в тім, що при найрізноманітніших станах організму, пов’язаних з його пристосуванням до різко, що змінюються умовам, навколишнього Середовища (наприклад, при теплових або холодових впливах, при інтенсивному фізичному навантаженні й так далі) , внутрішнє Середовище залишається постійної й параметри її коливаються лише в дуже вузьких межах. Наявність і висока ефективність механізмів гомеостазу в ссавців, і зокрема в людини, забезпечують можливість їхньої життєдіяльності при значних змінах навколишнього Середовища. Тварини, нездатні підтримувати деякі параметри внутрішнього Середовища, змушені жити в більше вузькому діапазоні параметрів навколишнього Середовища.

Наприклад: Здатність жаб до терморегуляції настільки обмежена, що для того, щоб вижити в умовах зимових холодів, їм доводиться опуськатися на дно водойм, де вода не змерзне. Навпроти, багато ссавців узимку можуть вести настільки ж вільне існування, що й улітку, незважаючи на значні коливання температури.

Звідси ми розуміємо, що у зв’язку зі слабким розвитком механізмів гомеостазу, ці тварини менш вільні у своїй життєдіяльності, а якщо вилучено гіпоталамус, следственно порушені гомеостатичеськие процеси, то для підтримки життєдіяльності цієї тварини необхідні особливі інтенсивні міри.

Розділ 2. Функціональна анатомія гіпоталамуса.

2.1. Розташування гіпоталамуса.

Гіпоталамус являє собою невеликий відділ головного мозку вагою близько 5 грам. Гіпоталамус не має чіткі границі, і тому його можна розглядати як частину мережі нейронів, що простягається від середнього мозку через гіпоталамус до глибинних відділів переднього мозку, тісно пов’язаним з филогенетичеськи старою нюховою системою. Гіпоталамус є вентральним відділом проміжного мозку, він лежить нижче (вентральнее) таламуса, образуя нижню половинку стінки третього желудочка. Нижньою границею гіпоталамуса служить середній мозок, а верхньої кінцева пластинка, передня спайка й зоровий перехрест. Латеральнее гіпоталамуса розташований зоровий тракт, внутрішня капсула й субталамичеськие структури.

2.2. Будова гіпоталамуса.

У поперечному напрямку гіпоталамус можна розділити на три зони: 1) Перивентрикулярную; 2) Медіальну; 3) Латеральну.

Перивентрикулярная зона являє собою тонку смужку, прилежащую до третього желудочку.

У медіальній зоні розрізняють кілька ядерних областей, розташованих у переднезаднем напрямку (мал. 1 - зафарбована червоним) Преоптична область филогенетичеськи належить до переднього мозку, однак неї відносять звичайно до гіпоталамуса.

Від вентромедиальной області гіпоталамуса починається ніжка гіпофіза, що з’єднується з адено- і нейрогипофизом. Передня частина цієї ніжки зветься серединного піднесення. Там кінчаються відростки багатьох нейронів преоптичної й передньої областей гіпоталамуса, а також вентромедиального й инфундибулярного ядер (мал. 1 - цифри: 1,4,5) ; тут із цих відростків вивільняються гормони, що надходять через систему портальних посудин до передньої частки гіпофіза. Сукупність ядерних зон, у яких утримуються подібні гормон-продуцирующие нейрони, звуться гипофизотропной області. (Рис. 1 - ділянка, позначена переривчастою лінією) .

Відростки нейронів супраоптичеського й паравентрикулярного ядер (Рис. 1 - цифри 2 і 3) ідуть до задньої частки гіпофіза (ці нейрони регулюють утворення й вивільнення окситоцина й АДТ, або вазопрессина) . Зв’язати конкретні функції гіпоталамуса з його окремими ядрами, за винятком супраоптичеського й паравентрикулярного ядер, неможливо.

У латеральному гіпоталамусі не існує окремих ядерних областей. Нейрони цієї зони диффузно розташовуються навколо медіального пучка переднього мозку, що йде в растрально-каудальному напрямку від латеральних утворень підстави лимбичеськой системи до передніх центрів проміжного мозку. Цей пучок ськладається з довгих і коротких висхідних і спадних волокон.

2.3. Афферентние й ефферентние зв’язку гіпоталамуса.

Організація афферентних і ефферентних зв’язків гіпоталамуса свідчить про те, що він служить важливим інтегративним центром для соматичних, вегетативних і ендокринних функцій (мал. 2) .

Латеральний гіпоталамус утворить двосторонні зв’язки з верхніми відділами стовбура мозку, центральною сірою речовиною середнього мозку й з лимбичеськой системою. Чутливі сигнали від поверхні тіла й внутрішніх органів надходять у гіпоталамус по висхідної спинобульборетикулярним шляхах, які ведуть у гіпоталамус, або через таламус, або через лимбичеськую область середнього мозку. Інші афферентние сигнали надходять у гіпоталамус по полисинаптичеським шляхах, які поки ще не всі ідентифіковані.

Ефферентние зв’язку гіпоталамуса з вегетативними й соматичними ядрами стовбура мозку й спинного мозку утворені полиснаптичеськими шляхами, що йдуть у ськладі ретикулярної формації.

Медіальний гіпоталамус має двосторонні зв’язки з латеральним, і, крім того, він безпосередньо одержує сигнали від деяких інших відділів головного мозку. У медіальній області гіпоталамуса існують особливі нейрони, що сприймають найважливіші параметри крові й спинномозкової рідини (мал. 2, червоні стрілки) : тобто ці нейрони стежать за станом внутрішнього Середовища організму. Вони можуть сприймати, наприклад, температуру крові, водноелектролитний ськлад плазми або зміст гормонів у крові.

Через нервові механізми медіальна область гіпоталамуса управляє діяльністю нейрогипофиза, а через гормональні - аденогипофиза.

Таким чином, ця область служить проміжною ланкою між нервовою й ендокринною системою.

Розділ 3. Гіпоталамус і серцево-судинна система.

При електричному подразненні майже будь-якого відділу гіпоталамуса можуть виникнути реакції з боку серцево-судинної системи. Ці реакції, опосередковані в першу чергу симпатичною системою, а також галузями блукаючого нерва, що йдуть до серця, свідчать про важливе значення гіпоталамуса для регуляції гемодинаміки з боку зовнішніх нервових центрів.

Подразнення якого-небудь відділу гіпоталамуса може супроводжуватися протилежними змінами кровотока в різних органах (наприклад, збільшенням кровотока в кістякових м’язах і одночасному зниженні в посудинах шкіри) . З іншого боку, протилежні реакції посудин якого-небудь органа можуть виникати при подразненні різних зон гіпоталамуса. Біологічне значення подібних гемодинамичеських зрушень можна зрозуміти лише в тому випадку, якщо розглядати їх у зв’язку з іншими физеологичеськими реакціями, що супроводжують подразнення цих же поталомичеських зон. Іншими словами, гемодинамичеськие ефекти подразнення гіпоталамуса входять до ськладу загальних поведінкових або гомеостатичеських реакцій, за які відповідає цей центр.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Гіпоталамус . З'явився готовий твір.