Прототипами образа Пьера Безухова служили декабристи, що повернулися із Сибіру, життя яких дала Толстому матеріал для первісного задуму, що перетворився поступово в епопею про Вітчизняну війну 1812 року. Подібний П.Б. персонаж є вже в первісному задумі повести про декабриста, що повернувся із Сибіру, Петрові Івановичеві Лабазове. У ході роботи над начерками й ранньою редакцією роману Толстой перемінив багато імен майбутньому Пьера Безухова (князь Кушнев, Аркадій Безвухий, Петро Іванович Мединский).

Майже без змін (у порівнянні із задумом роману) залишилася основна сюжетна лінія героя: від юнацької безтурботності до зрілої мудрості

Петро Кирилович Безвухе - незаконнонароджений син багатого й знатного єкатерининського вельможі, визнаний законним спадкоємцем лише після смерті батька. До 20 років він виховувався за кордоном, з’явившись у світлі, обертав на себе увага безглуздістю поводження й одночасно природністю, що відрізняла його від оточення. Як і його друг Андрій Болконский, Пьер Безухов поклоняється Наполеонові, уважаючи його істинно великим діячем свого часу

Пьер Безухов захоплива натура, людина, наділена м’яким і слабким характером, добротою й довірливістю, але в той же час підданий бурхливим вибухам гніву (епізоди сварки й пояснення з Элен після дуелі; пояснення з Анатолем Курагиним після його спроби відвезти Наташу). Добрі й розумні наміри постійно заходять у суперечність зі страстями, що долають П.Б., і часто приводять до більших неприємностей, як у випадку з гульбою в компанії Долохова й Курагина, після якого він був висланий з Петербурга

Ставши після смерті батька одним із самих багатих людей, спадкоємцем титулу, П.Б. знову піддається серьезнейшим випробуванням і спокусам, у результаті інтриг князя Василя женившись на його дочці Элен, світській красуні, нерозумній і розпусній жінці. Цей шлюб робить героя глибоко нещасним, приводячи до дуелі з Долоховим, до розриву із дружиною. Схильність до філософських міркувань зводить П.Б. з видним масоном Баздеевим і сприяє захопленню масонством. П.Б. починає вірити в можливість досягнення досконалості, у братню любов між людьми. Він намагається під впливом нових для нього думок займатися поліпшенням побуту своїх селян, бачачи щастя життя в турботі про інші. Однак через свою непрактичність терпить невдачі, разочаровиваясь у самій ідеї перебудови селянського життя

Пошуки змісту й змісту буття супроводжуються в П.Б. символічними сновидіннями (сон про собака^-страсті, що терзають його; сон, побачений після Бородінського бою під враженням останньої розмови із князем Андрієм і самим боєм). Властивість психіки П.Б. перетворювати ще недостатньо з’ясовані їм думки в образи сновидінь цілком пояснено емоційним станом героя, а також його схильністю (під впливом масонства) філолофсько-містичним настроям. Так, наприклад, П.Б., що прийняв рішення вбити Наполеона, вираховує містичне число його й свого імен

В 1808 році Пьер Безухов стає на чолі петербурзького масонства й поступово, усвідомивши фальш цього руху, приходить до розчарування в його ідеалах і учасниках. Самий напружений період життя героя - напередодні й під час війни 1812 року. Очами П.Б. читачі роману спостерігають за знаменитою кометою 12-го року, що передвіщала незвичайні й страшні, по загальному переконанню, події. Переддень війни ускладнюється для героя ясно усвідомленим їм почуттям глибокої любові до Наташе Ростовой, у розмові з якої він проговорюється про своє почуття

Прийнявши близько до серця події війни, розчарувавшись у своєму колишньому кумирі Наполеонові, Пьер Безухов відправляється на Бородінське поле спостерігати за боєм. Він бачить єднання захисників Москви, що бажають «налягти» на ворога «всім народом». Там же П.Б. стає свідком загального молебню перед іконою Смоленської Божої матері. Біля Бородіна відбувається й остання зустріч П.Б. із князем Андрієм, що висловлює йому заповітну думку про те, що щире розуміння життя там, де «вони», прості російські солдати. Саме на Бородінському полі П.Б. уперше випробовує почуття єдності з навколишніми, допомагаючи їм під час бою

У спустілій і палаючій Москві, де герой залишається, щоб убити лютого ворога свого й людства, Наполеона, він стає свідком багатьох жахів війни; намагаючись по можливості допомагати людям (захищає жінку, рятує з вогню дитини), попадає в полон як «палій» і переживає там жахливі хвилини очікування смерті, спостерігаючи за стратою полонених

У полоні для П.Б. відкривається новий мир і новий сенс існування: спочатку він усвідомлює неможливість полону не тіла, але живої, безсмертної душі людини. Там же герой зустрічається із Платоном Каратаевим, у результаті спілкування з яким осягає, спочатку інтуїтивно, а потім і розумом, народне світовідчування: любов до життя, усвідомлення себе частиною цілого миру. Теперішнє зближення з народом відбувається в героя саме в полоні, коли він найменше про це думає, але виявляється поставленим долею в загальне з усім народом положення

Формування неясного відчуття в зрозумілу думку відбувається в П.Б. також у сні (про світ - живій кулі, покритій краплями води), після пробудження від якого його звільняють із полону, і він знову вливається в загальний потік народного життя як її активний учасник. Під враженням зустрічі з Каратаевим П.Б., що раніше «не бачив вічного й нескінченного ні в чому», навчився «бачити вічне й нескінченне у всьому. І ц вічне й нескінченне був Бог».

Після закінчення війни, смерті Элен П.Б. знову зустрічається з Наташей і жениться на ній. В епілозі він зображений щасливим батьком сімейства, улюбленим і люблячим чоловіком; людиною, що знайшла своє місце й призначення вжизни.

Загальний напрямок розвитку образа П.Б. - рух до зближення з народним світорозумінням, що відбувається в героя на основі складного синтезу інтуїтивн, емоційного й раціонального почав. Саме тому П.Б. - єдиний герой роману-епопеї, що виявляється однаково близький Андрієві Болконскому, Наташе Ростовой і Платонові Каратаеву, кожний з яких виявляє собою лише один із цих початків. З’єднання емоційного й раціонального в сприйнятті життя було особливо близько й самому Толстому, тому П.Б. - один з улюблених героїв автора. Серед інших персонажів, багато хто з яких сходять до прототипів «сімейної хроніки» Волконських, П.Б. на перший погляд не відзначений легкоузнаваемими або автобіографічними рисами. Однак йому, як і самому Толстому, властив захоплення Руссо, прагнення до зближення з народом, його внутрішній розвиток відбувається в боротьбі духовного й інтелектуального початку з почуттєвим, жагучим

Таким чином, Пьер Безухов цілком може бути поставлений у ряд інших героїв письменника, що відрізняються аналітичним складом розуму й мають біографічних паралелей з них творцем

Багато рис П.Б. дозволяли ще сучасникам, а також більше пізнім дослідникам бачити в герої як характер, «вихоплений з життя», що відрізняється своїми «російськими рисами», характерними для людей 10-20-х років XIX століття (захоплення руссоизмом, масонством, французькою революцією, декабристські ідеї), так і тип людини 60-х років XIX століття, що здається «мудріше» людей того покоління. Цей погляд також підтверджується певною близькістю духовного розвитку П.Б. до філолофсько-етичних шукань самого автора, ускладненістю інтелектуально-емоційного життя героя, можливістю його співвіднесення з персонажами російської літератури 1860-х років (наприклад, Розкольників з «Злочину й покарання» Ф.М.Достоєвського), зміст образів яких у тім або іншому ступені спрямований на заперечення наполеонизма не тільки як лиходійства, але і як індивідуалізму найвищою мірою прояву

По ступені втілення в герої основних початків життя, відбиття закономірностей історичної дійсності минулого століття, уміння «сполучати» емоційне з раціональним, ступеня близькості героя-дворянина із простим народом, активної участі в загальнонародному житті в період історичного перелому, правдивості відбиття основного напрямку духовного розвитку самого автора, співвіднесеністю з персонажами інших добутків письменника й російської літератури XIX століття П.Б. цілком можна вважати одним із самих головних героїв творчості Л.Н.Толстого

До розуміння й успішного втілення ідей, закладених в образі П.Б., більше всіх, як представляється, наблизився С.Ф.Бондарчук у своїй кінематографічній інтерпретації роману-епопеї Л.Н.Толстого (1966-1967).