«Герой нашого часу» М. Ю. Лермонтова. Морально-психологічний роман і його художні особливості | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

«Герой нашого часу» М. Ю. Лермонтова. Морально-психологічний роман і його художні особливості

“Герой нашого часу” - перший у російській прозі лірико-психологічний роман. Ліричний тому, що в автора й героя “одна душа, ті самі борошна”. Психологічний тому, що ідейним all so ch. ru 2001 2005 і сюжетним центром є не події, а особистість людини, його духовне життя. Тому психологічне багатство роману укладене насамперед в образі “героя часу”.

Через складність і суперечливість Печорина Лермонтов затверджує думку про те, що не можна до кінця все пояснити: у житті завжди є високе й таємне, котре глибше слів, ідей. Звідси однієї з особливостей композиції є наростання розкриття таємниці. Лермонтов веде читача від учинків Печорина (у перших трьох повістях) до їхніх мотивів (в 4 і 5 повістях), тобто від загадки до розгадки. При цьому ми розуміємо, що таємницею є не вчинки Печорина, а його внутрішній мир, психологія. Автор використовує принцип хронологічної інверсії (відмова від послідовного зображення).

Така розчарована позиція в точності відповідає “розчарованої”, суперечливої особистості людини. У перших трьох повістях (“Бэла”, “Максим Максимыч”, “Тамань”) представлені лише вчинки героя. Лермонтов демонструє приклади печоринского байдужості, жорстокості до навколишніх його людей, показаним або як жертви його страстей (Бэла), або як жертви його холодного розрахунку (бедные контрабандисти). Мимоволі напрошується висновок, що психологічним нервом Печорина є влада й егоїзм: “яка справа мені, що мандрує офіцерові, до радостей і нещасть людських?

” Але не всі так просто. Зовсім не так однотипний герой. Перед нами одночасно совісний, ранимий і глибоко страждаюча людина

В “Князівні Мері” звучить тверезий звіт Печорина. Він розуміє схований механізм своєї психології: “У мені два чоловіки: один живе в повному змісті цього слова, іншої мислить і судить його.” А пізніше Григорій Олександрович відкрито формулює своє життєве кредо: “Я дивлюся на страждання на радість інших тільки у відношенні до себе, як їжу, що підтримує мої духовні сили…” На підставі цього правила Печорин розвиває целую теорію щастя: “Бути для кого-небудь причиною страждань і радості, не маючи на те ніякого позитивного права, - чи не сама це солодка їжа нашої гордості?

А що таке щастя? Насичена гордість”. Здавалося б, розумний Печорин, що знає, у чому складається щастя, і повинен бути щасливий, адже він постійно й невтомно намагається наситити свою гордість. Але щастя чомусь ні, а замість нього стомлення й нудьга… Чому ж доля героя так трагична?

Відповіддю на це питання є остання повість “Фаталіст”. Тут вирішуються вже проблеми не стільки психологічні, скільки філософські й моральні. Повість починається з філософської суперечки Печорина з Вуличем про приречення людського життя

Вулич - прихильник фаталізму. Печорин же задається питанням: “Якщо точно є приречення, те навіщо ж нам дана воля, розум?” Ця суперечка поверяется тре мя прикладами, трьома смертельними сутичками ссудьбой.

По-перше, спроба Вулича вбити себе пострілом у скроню, що окончились невдачею; по-друге, випадкове вбивство Вулича на вулиці п’яним козаком; по-третє, відважний кидок Печорина на з. Не заперечуючи саму ідею фаталізму, Лермонтов приводить до думки про те, що не можна упокорюватися, бути покірним долі. Таким поворотом філософської теми автор позбавив роман від похмурого фіналу. Печорин, про смерть якого зненацька повідомляється в середині оповідання, у цій останній повісті не тільки рятується від здавалося б неминучої загибелі; але й уперше робить учинок, що приносить користь людям

И замість жалобного маршу у фіналі роману звучать поздоровлення з перемогою над смертю: “офіцери мене поздоровляли - і точно було із чим”. Герой ставиться до фаталізму предків двойственно: з одного боку, він іронізує над їхньою наївною вірою у світила небесні, з іншого боку, він відверто заздрить їхній вірі, тому що розуміє, що будь-яка віра - благо. Але відкидаючи колишню наївну віру, він усвідомить, що в його час, 30-е роки, нема чим замінити втрачені ідеали. Нещастя Печорина в тім, що він сумнівається не тільки в необхідності добра взагалі; для нього не тільки не існує святинь, він сміється “над усім на світі…”. А безвір’я породжує або бездіяльність, або порожню діяльність, які є катуванням для розумної й енергійної людини. Показуючи мужність свого героя, Лермонтов одночасно затвердив необхідність боротьби за волю особистості

Григорій Олександрович дуже дорожить своєю волею: “Я готовий на все жертви, крім цієї: двадцять разів поставлю своє життя на карту, але волі своєї не продам”. Але така воля без гуманістичних ідеалів зв’язана З Тим, що Печорин постійно намагається придушити голос свого серця: “я давно вже живу не серцем, а головою”. Однак Печорин не самовдоволений цинік. Виконуючи “роль ката або сокири в руках долі”, він сам страждає від цього не менше, ніж його жертви, весь роман - це гімн мужньої, вільної від забобонів особистості й одночасно реквієм обдарованому, а може бути геніальній людині, що не зміг “угадати свого високого призначення”.

Збережи - » «Герой нашого часу» М. Ю. Лермонтова. Морально-психологічний роман і його художні особливості . З'явився готовий твір.

«Герой нашого часу» М. Ю. Лермонтова. Морально-психологічний роман і його художні особливості





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.