Фаетон син Гелиоса й Климени, дружини пануючи Меропса. Гордовитий Эпаф, син Ио і Юпітера, висловив сумнів у божественному походженні Фаетон. Той, скривджений, сповістив про це Климене; вона клятвено підтвердила батьківство Гелиоса, але цього синові здалося недостатньо, і він відправився в чертоги батька, щоб довідатися правду безпосередньо від нього. Гелиос ласкаво зустрів сина й дав страшну клятву богів - Стигийской вологою - виконати будь-яке його бажання; син захотів на день одержати батьківську запряжку

Батько був уражений цим божевільним прагненням - «ти просиш про страті, син, замість дарунка» - і описав всі труднощі шляху. Син залишився непохитний, і не осмелившийся відмовити батько пояснив йому шлях, дав останні наставляння й випустив запряжку. Ф. не впорався з перекірливими кіньми, злякався небезпек, що підстерігали його на крутому небесному шляху, і покаявся у своєму божевільному вчинку. Точна деталь - «уже бажаючи зватися Меропсовим сином» - показує порожнє марнославство, подвигшее Ф. на його розпачливий учинок. Позбавлені твердої руки, коні понесли колісницю по власній сваволі, несучи всюди спустошення (опис його досить докладно і яскраво); Земля заблагала перед Юпітером, і той, не маючи іншого виходу, убив невдачливого візника перуном. Упалий у води Додана, Ф. був похований сестрами-гелиадами, що перетворилися від скорботи втополя.

Міф про Фаетон відомий нам насамперед у викладі Овідія; однак він був популярний в античності, йому були присвячені «Гелиади» Эсхила й «Фаетон» Еврипида. Від останньої трагедії збереглися досить значні фрагменти, що дозволяють судити про сюжет; з них стає очевидним, що мотивування вчинку у Ф. зовсім інша: батько вирішив видати його за дочку Киприди, і Ф., не схвалюючи нерівного шлюбу, захотів перевірити своє божественне походження. Образ Ф. в Овідія зовсім позбавлений тих романтичних рис, які властиві йому в новітній літературі: головний мотив оповідання - розплата за гординю