Велика Вітчизняна війна - велике лихо, лихо країни, усього російського народу. Багато років пройшло з тої пори, але усе ще живі в пам’яті події того років, живі багато в чому завдяки оповіданням ветеранів і письменників, що присвятили себе й вся своя творчість правді об виття-не, відгомони якого живі донині. Однак не всім і не завжди вдавалося донести свою «правду» про війну до численної читацької ауди-тории. Як перешкоди виступали насамперед цін-зура й ідеологія, що дозволяли розповідати тільки про подвиги, тільки про перемоги. Але адже були ще й досад-ные поразки, фатальні помилки, які, з однієї сто-рона, завжди оберталися численними жертва-мі, а з іншої, як це ні парадоксально, підштовхували російських солдатів до нових перемог

Одним з найбільш правдивих і яскравих добутків про війну є повість Васильєва «А зорі тут ти-хие…». Це повість про подвиг не просто російського наро-так, а про подвиг жінок; про те, як тендітні створення, яким здавна приписувалися найрізноманітніші слабості, боролися з німцями, не гірше чоловіків отра-жая ворожий вогонь. У повісті автор малює перед нами трохи не ліг-ких жіночих доль, кілька життєвих ліній, кото-рые, може бути, ніколи й не перетнулися б в обыч-ний життя, якби не війна, що об’єднала їх в одне ціле, що змусило бути учасниками й жертвами до-лоссальной трагедії. Дівчини-Героїні розрізняються характерами, совер-шенно не схожі один на одного: Рита Осянина - серьез-ная дівчина, що вже зштовхнулася з усіма труднощами життя, вона неусмішлива, сміла й рішуча Женька Комелькова - рудоволоса красуня, що володіє ог-ромной енергією, надзвичайно артистична, що не раз допомагає їй і в житті, і в бої. Ліза Бричкина відразу ж залучає all so ch. ru 2001 2005 увага своєю стриманістю, немно-гословностью й лагідністю, у той час як Валячи Четвертак по-детски безпосередня, вона піддана страху й емоціям

Всі характери різні, але доля в цих дівчин одна - загинути при виконанні боево-го завдання, виконавши його всупереч усьому, у тому числі й здоровому глузді. Війна зіпсувала долі багатьох героїв: загинули не тільки дівчини, але й старшина. Він загинув останнім, переживши загибель всіх своїх бійців, які вмерли як теперішні герої, рятуючи батьківщину, Росію, усе живе

Він важко переживає загибель дівчин, почуває свою провину, бачачи в кожній з них наречену, майбутню матір, у до-торою могли б бути діти й онуки, а «тепер не буде цієї ниточки! Маленької ниточки в нескінченної пручи-же людства». Темі жінки на війні присвячений не так вуж багато книг, але ті, що є в бібліотеці росіянці й світовій літературі, вражають своєю серйозністю й глобаль-ностью.

Читаючи повість Бориса Васильєва «А зорі тут тихі…», мимоволі ставиш себе на місце тих дівчин, мимоволі думаєш, як би повелася я, виявившись у настільки жахливих обставинах. І мимоволі понима-їли, що не дуже багато з людей здатні на такий ге-роизм, який виявили дівчини

Уважається, що художня література основа-на на вимислі. Почасти це правда, але Борис Васильєв - письменник, що пройшов війну, що знала не понаслыш-ке про її жахи й пересвідчений на власному досвіді в тім, що тема жінки на війні заслуговує нітрохи не меншої уваги, чим тема чоловічого героїзму