У чарівних казках велика увага приділяється небесним світилам та природним стихіям. М. Костомаров вказував на дуже древній міфологічно-казковий мотив, за яким Іван йде шукати сонце, щоб розпитатись, чому воно міниться три рази на день. Прийшовши у Сонцеву хату, він від Сонцевої матері отримує відповідь: «Є в морі прекрасна Анастасія: коли я зійду, вона на мене бризне водою, я засоромлюсь і почервонію; коли ж я зійду на висоту і погляну на весь світ, мені стане весело; а коли заходжу, Анастасія знову бризне на мене морською водою, і я знову почервонію». Дослідник стверджував, що образи Сонцевої матері та Сонцевої коханої наближають цей твір до міфічної оповіді.

У багатьох творах сонце, місяць та зорі постають як священні, за них ведеться боротьба між різними силами (як у казці «Про легіня, що повернув людям сонце, місяць і зорі»). Герої казок, опинившись у безвихідному становищі, звертаються за порадою до природних стихій, ідуть шукати їх житло, гостюють у них. Дівчина із казки «Про сімох братів-гайворонів та їх сестру» заходить по черзі у доми Місяця, Сонця та Вітру, де з господарями їй допомагають зустрітись Місяцева мати, Сонцева мати та Вітрова мати. Місяць, Сонце та Вітер дають дівчині поради і допомагають знайти братів.

Ці образи не просто персоніфікуються, а постають у людській подобі: вони розмовляють, живуть у домах, мають матерів, ходять на роботу, втомлюються. На запитання своєї матері про братів-гайворонів Вітер відповідає: «Як змочив мене дощ, то я роззувся й повісив сушити онучі біля комина у тих братів, а сам оце прийшов додому спочивати». Дівчина ховається від Сонця, Місяця, Вітру, бо знає, що, розізлившись на те, що вона прийшла зі світу живих, вони можуть завдати їй шкоди. Такими ці образи постають й у казках «Про вужа-царевича», «Красносвіт» та ін. Головній героїні з казки про Красносвіта у розмові з Морозом, Місяцем та Вітром допомагають їхні дружини — Морозиха, Місячиха та Вітриха; третій ґаздівський син із казки «Про трьох братів і пшеницю, що двічі на рік родила» ловить Вітрового коня; а в іншому творі парубок з Батьком дерев іде до Батька вітрів та Матері вітрів сватати у них Вітрову доньку, і, побравшись, живе з нею як з дружиною» («Вітрова донька»).

Відлунням культу небесних світил є мотив астральних знаків на тілі людини як свідчення її надзвичайності. Такими є сини-трійня-та царя, в одного з яких на чолі горить сонце, у другого — місяць, у третього — зірка («Хлопець із зіркою на чолі»). У царської дочки із казки «Цар дикого лісу» під правим плечем — сонце, під лівим плечем — місяць, на чолі — золота звізда, на голові — золоте волосся, і одружитись з нею може тільки той, хто відгадає ці таємні знаки. Лише героєві, навченому Царем дикого лісу, за допомогою чарівних дарів вдається побачити царівну оголеною і розкрити таємницю.

Такі ж відзнаки можуть бути і в чудо-тварин (в коня зірка на чолі або зірки по тілі, в корови — роги, як місяць).

Персоніфікація сил природи, небесних тіл та інших елементів світу тісно пов´язана з анімістичними уявленнями праслов´ян. У чарівних казках душею наділяються також дерева, каміння, річки, трави і т. ін., а нерідко — й нематеріальні речі. У казці «Дванадцять місяців і бідна дівчина» одухотворюються місяці року; а у «Калан-дарії» діючими персонажами постають дні тижня — П´ятниця, Субота і Неділя.

Давні вірування стали основою виникнення та поширення мотиву існування душі поза межами тіла. Часто у казці для того, щоб вбити негативного персонажа, необхідно знайти предмет, у якому схована його душа (життя чи безсмертя). Життя Кощія чи Змія найчастіше сховане у яйці (трьох яйцях) або на кінці голки, що в ньому знаходиться. Хоча існують й інші варіанти — душа супротивника виявляється у пташці чи й кількох істотах — шести жуках, дванадцяти шершнях, яких треба убити, щоб отримати перемогу («Казка про Лугая»). Із поступовим знищенням цих істот Змій втрачає свою силу. Останню істоту вбивають у нього на очах (в інших казках так чинять із яйцем чи предметом, що втілює життя негативного персонажа). Інколи перед очима смерті Кощій або Змій пропонує викуп за предмет, в якому криється його життя. У цих мотивах простежується чіткий зв´язок із фетишизмом, оскільки предмети як втілення душі розглядаються як надзвичайно важливі та дорогі. Тому вони знаходяться у потаємних місцях, надійно сховані (голка в яйці, яйце у качці, качка у зайці, заєць у скриньці, скринька підвішена на ланцюгах на старому дубі, дуб — на далекому острові серед моря).

Фетишами у народних казках постають предмети-помічники — скатерть-самобранка; гуслі-самогуди; чоботи-скороходи; млинок, що сам пече млинці; сокира, що сама рубає; палиця, що сама б´є, тощо. Погляди та уява праслов´ян витворили в народних казках безліч незвичайних образів чудо-предметів — зачарованих або здатних зачаровувати, наділених надприродними властивостями. Це можуть бути прикраси, елементи одягу, зброя, знаряддя праці, музичні інструменти, посуд та інше. Багато речей, що герой отримує у потойбіччі, приносять добробут та допомагають у різноманітних життєвих ситуаціях. Нерідко вони теж одухотворюються: можуть розмовляти, проявляти емоції, мислити.

Окрім елементів культів, вірувань та уявлень, незважаючи на пізніші нашарування, народний казковий епос фіксує відголоски давнього життєвого укладу. З найпоширеніших сюди можна віднести погляди на шлюб (зокрема, одруження як нагорода за перехід ініціації; перемогу в битві, змаганні), сімейне життя, виховання та віддання на науку дітей, їх стосунки з батьками, отримання спадку, передача влади, Уклади братств, стосунки між побратимами, соціальний розподіл ролей, полювання, сільськогосподарський обробіток землі, розвиток ремесел, використання природних ресурсів, види оплати та багато іншого.

Про період виникнення народної казки може свідчити давність поглядів та звичаїв, зафіксованих у ній. Такими, зокрема, є мотиви різноманітних заборон, пов´язані із давньою язичницькою системою табу. Це можуть бути накази не заходити у певне приміщення чи кімнату, оминати певну територію (у казці «Про гору, що верхом сягала неба» батько дає синам наказ, за яким вони мають право полювати «в усіх хащах», окрім Страшного лісу, бо коли б хтось насмілився туди зайти, то «живим звідти не повернеться»). У казці «Красний Іванко і закляте місто» Дідо-всевідо дає наказ головному героєві мовчати, що б з ним не відбувалося; і це допомагає йому отримати перемогу над ворогом.

Порушення табу у казці завжди призводить до негативних наслідків. Якщо головна героїня нехтує забороною виходити за межі дому (палацу, саду), та її викрадає Змій (Кощій, Вихор); герой, порушуючи наказ нікого не цілувати, забуває все, що з ним трапилось, тощо. У головного героя виникають проблеми, коли він нехтує наказами не спати, не дивитись, не огладятись назад, не торкатись чи не продавати якоїсь речі, не брати якогось предмета.

У багатьох казках цього жанрового різновиду збереглися вказівки на закон кровної помсти. Майже у всіх випадках після поєдинку героя з супротивником зображено картину втечі головного персонажа з царівною чи викраденим предметом та погоню за ним родичів убитого (Змієвої матері, сестер, братів). Часто, вбивши триголового змія, герой змушений шукати його братів (шестиголового та дванадцятиголового), щоб вони не метились йому.

Зустрічаються в чарівних казках успадковані з глибокого минулого мотиви жертвоприношень (у тому числі й людських). У казці «Хлопець із зіркою на чолі» на запитання, чому в морі лише велика риба, а не народжується нова, старий дід на краю світу відповідає: «Мало б море і малу рибу, коли б воно втопило хоч одну людину». У «Казці про Кощія безсмертного, Івана-царевича та Булата-молодця» Іван питає Булата, оберненого в камінь, що зробити, аби його оживити, а той відповідає: «Іди заріж своїх дітей і кров´ю мене помаж, я враз оживу» — герой так і робить. Змія із казки «Телесик» запрошує гостей їсти печеного Івасика, але замість нього з´їдають її дочку Оленку. У багатьох казках Змієві в жертву щодня чи щомісяця приносять хлопця чи дівчину (а часом багато людей з поселення), яких він з´їдає. Є й інші вказівки на канібалізм (в котлі у Кощея варяться людські руки чи ноги).

Багато текстів зберегли описи чи згадки про устрій лісового братства, його закони та розподіл ролей (хто їде на полювання, хто охороняє лісовий дім, хто готує їжу для побратимів; часто в цьому встановлений почерговий порядок). До такої общини можуть належати 7, 12, 25, 40, іноді 100 чи більше побратимів або розбійників. Існують також розгорнуті картини ініціацій (наприклад, у казці «Ох»), натяки на них, окремі елементи (наприклад, відсилання героя в далеку дорогу; вивідування таємниць майстерності у магії та чаклунстві, ремеслі). Широко побутує думка, що казки взагалі становили частину ініціаційних обрядів.

Pages: 1 2 3 4