Ролан. Ромен Ролан (1866-1944) - французький письменник, у чиїй творчості дана осмислення людини й миру в героїчних тонах. Він народився в м. Кламси в Бургундії, образ якої відбитий у повісті «Кола Брюньон» і інших його добутках, у сім’ї нотаріуса. Майбутній письменник учився у Вищій нормальній школі в Парижу. Він займався історією музики й живопису, для чого Школа направила Ролана в Італію. Велике значення для творчості Р. Ролана мало знайомство із творами Гоголя, Гончарова, Тургенєва й особливо Л. Толстого.

Літературний шлях Ролан почав як драматург-неоромантик. Драми «Людовик Святий» (1897), «Аэрт» (1898), «Настане час» (1903) склали цикл «Трагедії віри». Однак уже в 1898 р.

Ролан починає працювати над новим циклом «Театр Революції», у якому він переходить на позиції реалізму. У цикл увійшло 8 драм, написаних в 1898-1939 р. Перша з них- «Вовки» (1898)- на матеріалі французької революції кінця XVIII в. описує ситуацію, близьку обставинам справи Дрейфуса. П’єса була заборонена відразу ж після прем’єри.

ДО 1900 р. Ролан остаточно пориває з неоромантиками й розробляє програму створення справді народного театру (сб. «Народний театр», 1903). Заклик до демократизації театру - важливий внесок письменника в театральний рух епохи. Найбільш значне досягнення Ролана в реалізації програми народного театру- драма «14 липня» (1902), де персонажі розчиняються в образі колективного героя - повсталого народу.

Риси романтизму значною мірою зберігаються в реалістичних творах Ролана, тому що він одержимо пошуками втраченого в імперіалістичну епоху героїчного початку. Ці пошуки приводять його до аналізу життя великих людей («Життя Бетховена», 1903; «Життя Мікеланджело», 1907; «Життя Толстого», 1911).

Результати цього аналізу відбилися в створенні образа головного героя в романі-епопеї «Жан Кристоф» (1904- 1912), задум якого виник у Ролана ще наприкінці XIX в. Геніальний німецький музикант, бунтар замолоду й мудрець наприкінці життєвого шляху, Жан Кристоф нагадує героїв романтичних добутків.

Але в романі-епопеї на перший план висувається реалістичний образ Європи рубежу століть, рівного якому по масштабі література того часу не знала. Дія добутку починається в Німеччині, потім переноситься у Францію, Швейцарію, Італію. Майже напередодні імперіалістичної війни пролунав голос Ролана, що присвятило свою епопею «вільним душам всіх націй, які страждають, борються й переможуть».

В 1914 р. Ролан закінчив повість «Кола Брюньон» (опублікована в 1918 р.)- шедевр французької літератури, пов’язаний з народною традицією й виконаний оптимізму. Дія повести відбувається в 1616 р. у м. Кламси. Герой добутку, від імені якого ведеться оповідання-щоденник, різьбяр по дереву Кола Брюньон, - справді народний персонаж, «галльський тип», за словами автора повести. На нього обрушуються всілякі лиха: війна, чума, смерть дружини, втрата всього майна, але ніщо не має сил зломити Кола, його віри у своє покликання, його оптимізму. Особливе значення Ролан надавав 13-й главі повести, у якій Кола Брюньон міркує про роль книг у житті людини.

У роки Першої світової війни письменник з позицій пацифізму й гуманізму засудив політику ворогуючих держав (сб. «Над сутичкою», 1915). Перемога революції в Росії, що Ролан привітав, і закінчення війни знаменують початок нового етапу у творчості письменника - зближення із соціалістичними реалістами (роман «Зачарована душа», 1922-1933; і ін.).

Ролан вплинув на розвиток літератури. У романі «Жан Кристоф» він підбив підсумок розвитку двох найбільших напрямків XIX в. - критичного реалізму й романтизму, синтезувавши їх кращі, найбільш сильні риси, розкривши нові можливості реалізму, продемонструвавши ряд його нових якостей, характерних для XX в. (форма роману-потоку й др.).

Джек Лондон. Джон Гриффит Лондон (1876-1916), що взяв псевдонім Джек Лондон, один із всесвітньо визнаних письменників США. Він вніс у літературу тему повсякденного героїзму, оспівав мужність простих людей як високу духовну цінність.

Джек Лондон народився в Сан-Франциско в сім’ї збіднілого фермера. Початок його життя було надзвичайно бурхливим: він перемінив безліч професій, у якийсь період сидів у в’язниці за бродяжництво, спрага знань привела його в університет, але після двох курсів він виїхав на Аляску шукати золото. Так і не зібравши стану, але збагачений життєвими враженнями, Лондон в 1900 р. випустив збірник новел «Північні оповідання», що приніс йому широку популярність. У ньому сполучається опис сильних тілом і духом людей з картинами суворої природи, що вимагає від людини великої мужності. ДО «Північних оповідань» примикають збірники «Бог його батьків» (1901), «Любов до життя» (1907) і ін.

В оповіданні «Бог його батьків», що дали заголовок одному зі збірників, повествуется про людину, сміло разорвавшем із цивілізованим суспільством, у якому він випробовував приниження, і примкнули до індійського плем’я. Мужність в екстремальній ситуації виспівується й у знаменитому оповіданні «Любов до життя».

Серед романів Джека Лондона найбільш значний «Мартін Иден» (1909). Герой роману, матрос, що порвав зі своїм оточенням і поставило перед собою завдання прорватися у вище суспільство, безперечно, сильна й духовно багата особистість. Цьому рішенню сприяє його любов до Руфі Морз, дівчині з буржуазної сім’ї. Величезне враження на читача робить ту завзятість, з яким Мартін Иден опановує культурними досягненнями.

Иден стає письменником. Але, пройшовши шлях від простого хлопця до людини видатної освіченості, герой розуміє, що культурність того суспільства, у яке він прагнув увійти, - лише ілюзія. Миром правлять не ідеї й краса, а гроші. Поки він був бідний, йому допомагали тільки бідні люди - розбагатівши, Мартін удостоївся загальної уваги й преклоніння, до нього приходить Руф, колись від нього що відвернулася. Відкривши щиру особу буржуазного миру, герой не може впоратися з його розчаруванням, що охопило, і кінчає життя самогубством.

Джек Лондон став не просто визнаним письменником, а свого роду вчителем життя, що утверждали стоїчний опір превратностям долі