Тандил і Тинатин герої епічної поеми грузинського поета Шота Руставели «Витязь у тигровій шкірі». Сюжет поеми, видимо, бере початок у перському фольклорі. Про це говорить насамперед сам Руставели: «Ця повість із Ірану занесена давно». Припущення про перські джерела сюжету висловлювалися й деякими літературознавцями (Н.Марр). Самі герої поеми формально теж не є грузинами: Тариэл - індійський царевич, Нестан-Дареджан - дочка «головного» царя Індії, Автандил - полководець із Аравії, Тинатин - дочка пануючи Аравії. Однак практично всі дослідники «Вепхисткаосани» сходяться в думці, що Руставели переробив сюжет поеми, її композицію, а самий головне - образи основних її героїв таким чином, що вона стала свого роду енциклопедією життя Грузії XII-XIII століть. Реальним історичним прототипом Тинатин і Нестан-Дареджан швидше за все з’явилася сама цариця Тамар, а прототипом Тариэла й Автандила - Давид Засланий, другий чоловік цариці Тамар.

У чотирьох образах героїв поеми, нерозривно зв’язаних один з одним, Руставели представив дві основні проблеми свого часу - політичну й філософську

Перша осмислюється насамперед як проблема жіночого престолонаследия, пов’язана із правом на престол цариці Тамар, що під час її правління неодноразово піддавалося сумніву з боку великих феодалів. Всім серцем відданий Тамар Руставели розкриває у своїй поемі цю проблему в такий спосіб. Цар Аравії Ростеван заповість свій престол дочки Тинатин без яких-небудь умов, пов’язаних з її заміжжям. (Так само надходить у відношенні Тамар і її батько - Гергий III.) А от цар Індії Фарсадан надійшов по-іншому: порахувавши, що жінка не може самостійно успадковувати престол, він побажав видати її заміж за хорезмийского царевича і йому передати престол. (Руставели натякає на перше заміжжя Тамар з нав’язаним їй супротивниками російським князем Георгієм Боголюбским, що потім був вигнаний із Грузії.) «Неправильне», з погляду Руставели, поводження Фарсадана змусило прекрасну Нестан-Дареджан перетворитися в «громоносную тигрицю» і підмовити Тариэла вбити царевича. Цей гріх розлучив їх обох і змусив Тариэла «у тигровій шкірі» напівбожевільним скитаться по світлу в пошуках улюбленої. Індію же піддалася нападу чужоземців

Філософська проблема любові й дружби розкривається в поемі Руставели через взаємини Автандила й Тинатин, Таризла й Нестан-Дареджан, Автандила й Тариэла. Проблему любові Руставели в християнських традиціях нерозривно зв’язує з поняттям Бога, випливаючи, з одного боку, християнської неоплатонической традиції, що йде від Дионисия Ареопагита (який згадується в поемі під ім’ям Дивноса), а з іншої (через арабську культуру) - звертається безпосередньо до філософської теорії любові самого Платона, вираженої їм у діалозі «Бенкет» (Д.Кумсишвили). У традиції ареопагитиков Руставели розглядає мир як відбиття Бога, «його благословенного лику». (В Ареопагита Бог - «сущетворний прообраз» миру.)

Говорячи про любов, він над усе ставить «любов високих духом, відблиск вищого початку» - але це любов небесна, вона недоступна й невимовна, так само як в Ареопагита непізнаваний і невимовний Бог у межах земного людського пізнання. Однак як у Дионисия Ареопагита Бог пізнаваний і збагненний у тім його лику, що відкритий і виявлений миру, так і для людини, що «відданий плоті», можлива земна любов - «наслідування» вищої любові. Таку любов Руставели, уже в платоновских традиціях, розділяє на «прекрасну» земну любов (миджнуроба) і перелюбство (сидзва): «Блуд - одне, любов - інше, розділяє їхня стіна». Прихильниками «прекрасної» любові - миджнурами - Руставели називає насамперед себе самого, Автандила й Тариэла.

Миджнур у Руставели, як і в Платона, повинен бути прекрасним, мудрим, красномовним, сильним, богатим (ця якість викликає найбільш запеклі суперечки, втім, більшість дослідників уважає, що Руставели мав на увазі тут багатство душі), великодушного, виконаного любовного запалу, вірним і смиренним зі своєї улюбленої, готовим виконувати її бажання, а крім того, повинен приховувати від інших свої почуття. І Тариэл, і Автандил відповідають цим вимогам. Але Тариэл, убивши хорезмского царевича, з одного боку, виконав волю розлютованої Нестан-Дареджан, а з іншого боку - надійшла невеликодушно; звідси й тигрова шкіра як символ Нестан-Дареджан, що спонукала його зробити вбивство (П.Н.Берков). Гріх, зло принижує й знищує любов. Це символізує епізод, у якому Тариэл убиває лев і тигрицю, які спочатку любовно грали, але потім виявили свій звіриний лик («левом» іменує Нестан-Дареджан у листах самого Тариэла).

Але Руставели, як і Ареопагит, уважає, що Бог «добру відводить вічність, злу дає він строк миттєвий». Шкіра тигра не суть Тариэла, і її можна, зрештою, скинути. Саме тому Тинатин просить Автандила знайти шаліючого в розпачі Тариэла: він для неї «виплодок», але вона серцем почуває трагедію любові. Автандил, довідавшись історію Тариэла, переймається до нього співчуттям, стає його другом і вирішує допомогти йому. Він переконує Таризла піднестися духом: «Чоловік не повинен убиватися в зіткненні із судьбою коли заходить розум за розум, усе кінчається бедою!» Дружба Тариэла й Автандила символізує в Руставели єдність всіх влюбленних-миджнуров. Автандил допомагає Тариэлу повернути силу волі й знайти Нестан-Дареджан, Тариэл допомагає Автандилу одержати прощення Ростевана й знайти знову Тинатин. Образи Тариэла й Автандила як би дві частини цілого. По думці Руставели, що перекладав Н.Заболоцкого, Автандил персоніфікує активне подолання зла, а Тариэл - розпач на грані шаленості, «але сили розуму, дружби й любові тріумфують». Так само й Тинатин персоніфікує жіночу мудрість і лагідність, а Нестан-Дареджан - пристрасність і неприборкність, але вони ж символізують дві сторони жіночої натури - це «два світила», дві «троянди, злиті в лобзанье».

К.Д.Бальмонт, що також перекладав «Вепхисткаосани», уважав, що «Тариэл і Нестан-Дареджан виявляють лик любові взметенной, весь судорожний вогонь страсті, що доводять, при невірно обраному шляху, до вибуху, до темних чарований Каджи й до полону прекрасної душі, звідки неї можуть звільнити лише вибрані сміливці, - Тинатин і Автандил сіяють радістю любові, більше спокійної й здатної на подвиг найбільшої самопожертви в ім’я іншої любові, що потрапила в лихо». В образах чотирьох закоханих Руставели персоніфікує єдність любові, здатної переборювати зло за допомогою даного від Бога розуму, мужності й волі кдобру.

За своїм значенням «Вепхисткаосани» коштує в одному ряді з «Илиадой» Гомера, «Божественною комедією» Данте, «Шахнаме» Фірдоусі, творчістю Шекспіра, Кальдерона, Сервантеса. Руставели створив ренесансних героїв майже за сторіччя до творів Данте й Петрарки. Образи Тариэла й Нестан-Дареджан, Автандила й Тинатин багато в чому перегукуються з образами Тристана й Ізольди, Лейли й Меджнуна, у них переглядають риси Париса й Геракла, Олени й Пенелопи, Парсифаля й Ланселота, Беатриче й Лаури і їхніх коханих. Однак сама поема довго залишалася в тіні й уперше була надрукована царем Вахтангом VI лише в 1712 р. Світову ж популярність вона одержала тільки наприкінці XIX століття. В 1851 р. Я.П.Полонский присвятив поемі вірш «Тамара й співак її Шота Руставель». Бальмонт створив на цю тему два вірші - «Пантера» і «Два кольори» (1932).

В XX столітті поема Руставели надихала багатьох грузинських композиторів. Були створені ораторії, хори, романси, музичні композиції на окремі теми «Вепхисткаосани», а також опера «Сказання про Тариэле» (Ш.Миевелидзе) і балет «Витязь у тигровій шкірі» (А.Мачавариани).