«…Хмара тим часом звернулося в білу хмаринку, що важко піднімалася, росла й поступово облягала все небо. Вітер завив, пішов дрібний сніг і раптом повалив пластівцями; зробилася заметіль. В одна мить темне небо змішалася зі сніжним морем. Усе зникло…

». Російський бунт, як і ця заметіль, починався із дрібних невдоволень, їх ставало усе більше й більше, вони ставали усе серйозніше. Пружина народного терпіння все стискувалася й стискувалася. І от, нарешті, всі, межа, пружина розпрямилася й ударила по кривднику. Тисячі кріпаків ополчилися проти гнобителів, брат пішов на брата

Усе змішалося… «Не приведи господи бачити російський бунт - безглуздий і нещадний». Він, як буран, кружляє над країною, несучи в собі тисячі сніжинок і народжуючи нові й нові сніжні пластівці. Сніжинки зіштовхуються, одні розлітаються в різні сторони, інші з’єднуються й летять поруч. Так і люди: гнані бунтом, вони мечуться, зіштовхуються один з одним, розлітаються або з’єднуються

На душі в багатьох темрява, смута, вони діють по інстинкті самозбереження, віддаючи батьків, братів, ідеали, якими керувалися в житті, клятву. Але іншою, стійкі душею, залишилися вірні своїм принципам, діючи по честі, по боргу, по внутрішньому голосі совісті. І хоча розуміння честі в них різне: уставне й нестатутне, вони вибирають смерть в ім’я боргу, але не сполучник з безчесним самозванцем і бунтарем. Усе змішалося

Почалося свято бесовства: Нескінченні, потворні В мутної місяця грі Закружилися біси разны, Начебто листи в листопаді. І в цьому нескінченному танці бесовства крутятся й реальні люди. …XVIII століття. Бунт Пугачова, як хвиля, набіг на Росію. Швидко просувалися заколотники вперед, і незабаром бунт докотився й до Білогірської міцності, де перебував головний герой «Капітанської дочки» Петруша Гринев.

Різні почуття були в момент облоги на душі в бе-логорцев. Але, як не боролися захисники міцності, вона була взята. На ґанку комендантського будинку був учинений суд. У житті кожної людини буває перетинання двох дороге, і на роздоріжжі лежить камінь із написом: «Із честю підеш по життю - умреш

Проти честі підеш - живий будеш». Саме перед цим каменем стояли зараз мешканці міцності, у тому числі Гринев і Шваб-Рин. У кріслах на ґанку комендантського будинку сидів проводир бунтарів Пугачов. Він сунув в особу присягавшим йому белогорцам свою жилаву руку й говорив владним голосом: «Цілуй руку! Цілуй руку!» Одні, спонукувані страхом, підходили й цілували, інші вибирали смерть

На душі в Петруши було важко. Зараз він повинен зробити вибір всього свого життя: або поцілувати руку, або немає. Але який глибокий зміст коштує за цим поцілунком, яка трагедія душі, яка відповідальність перед батьківщиною, государинею, який присягав, перед родителями й всьому дворянстві росіянином, і, нарешті, Машею - улюбленої! Адже присягнувши Пугачову, убивці Маші-Ных батьків, Петруша ставав співучасником злочину. Поцілувати руку - значить зрадити всі життєві ідеали, зрадити честь

Не поцілувати - піти на плаху. Гринев вибирає смерть. Йому були властиві такий якості, як доблесть, достоїнство, шляхетність, вірність

Він не міг переступити морального кодексу й жити підлим життям зрадника. Краще він умре, але вмре героєм. Він не цілує руку Пугачова, але випадково його слуга Савельич рятує його від смерті. Але думка про підле життя або чесну смерть залишає душу Гринева ненадовго.

Пугачов запрошує Петрушу на бенкет і після бенкету веде з ним розмова віч-на-віч. У цей момент між ними відбувається словесна дуель. Але зненацька для них обох у Гриневе-Дитині прокидається воїн. Він з достоїнством коштує за свої ідеали, свою честь перед Росією й готовий прийняти смерть

Але одночасно в Пугачові-Розбійнику прокидається людина. Він починає розуміти Петрушу: «Але ж він правий! Він людина честі. І не важливо, що він ще молодий, а головне, він не по-детски copyright