“Добродії Головлевы” - це соціальний роман з життя дворянської сім’ї. Розкладання буржуазного суспільства, як у дзеркалі, відбилося й у розкладанні сім’ї. Валить весь комплекс моральних відносин, що цементують родинні зв’язки й регулюють моральні норми поводження. Тема сім’ї стає злободенною

Увага М. Е. Салтыкова Щедріна в цьому романі цілком присвячено аналізу каліцтв, дослідженню причин і показу наслідків. От перед нами родоначальниця й глава сімейства Орися Петрівна Головлева. Вона владна й енергійна поміщиця, господарка й глава сімейства, натура цілеспрямованими, складними, багата своїми можливостями, але зіпсована безмежною владою над сім’єю й навколишніми. Вона одноосібно распоряжает-ся маєтком, знедолюючи кріпаків, перетворивши чоловіка в нахлібника, калічачи життя “осоружним дітям” і развра-щая “мазунчиків”.

У фантастичній погоні за “придбаним” вона помножила багатство чоловіка. Для кого й для чого? Тричі ми чуємо в першому розділі її крик: “И для кого я всю цю прірву збираю! Для кого припасаю!

Ночей недосипаю, шматка недоїдаю… для кого!?” - Питання Орисі Петрівни, звичайно, риторичний: мається на увазі, що всі те вона робить для сім’ї, для дітей. А чи не так це на самому Ні, не так. Про сім’ю, про дітей, про материнський борг вона говорить, щоб замаскувати своє щире відношення - повна байдужість, так щоб злі мови не докорили. Голосно, для всіх - ханжеськи-лицемірні слова про померлу дочку Ганні і її сиротках-близнюках: “Одну дочку Бог взяв - двох дав”. Для себе, для “внутрішнього вживання”: “Як жила твоя сестриця (це пише вона своєму ” любимо-ому” Порфирію) безпутно, так і вмерла, підкинувши мені на нею двох своїх щенят”.

З мови Орисі Петрівни не сходило слово “сім’я”. Але го був лише порожній звук. У турботах про сім’ю вона заби вала про неї. У неї не було часу й бажання думати про виховання дітей, про розвиток їхньої моральності. Спрага накопичення псувала й убивала інстинкт материнства

“У її очах діти були однієї з тих фаталістичних життєвих установок, проти яких вона вважала себе вправі протестувати, але які проте не затраги вали ні однієї струни її внутрішньої істоти, що цілком віддалося незліченним подробицям жизнеустроитель-ства”. Діти, відчуваючи повну байдужість матері й не чув-ствуя любові, платили їй такою же байдужістю, переходячи-щим у ворожнечу. Орися Петрівна розуміла, що в дітей немає до неї подяки, і, дивлячись на них, не раз запитувала себе, хто буде її погубитель. Але, вічно занурена в матеріальні турботи й меркантильні розрахунки, і на цій думці подовгу не зупинялася

А всі разом - всевладдя господарки й матері, атмосфера корисливості, презирство до творчої праці - морально розкладає душі дітей, формує натури принижені, рабські, готові на неправду, обман, подличанье й зрадництво. Старший син Степан, від природи спостережливий і дотепний, але безладний, осоружний Степанко-Бельбас, спився й умер невдахою. Дочка, з якої Орися Петрівна мала намір зробити безкоштовного бухгалтера, утекла з рідного дому й незабаром, кинута чоловіком, умерла. Двох її маленьких дівчинок-близнюків бабуся взяла ксебе.

Спочатку дивилася на них, як на тягар, потім прив’язалася до них. Дівчинки виросли, стали провінційними акторками. Надані самим собі, без опори й підтримки, вони не зуміли захиститися від вульгарних домагань багатих ледарів і, опускаючись усе нижче, виявилися утягненими в скандальний судовий процес. У результаті - одна отруїлася, в іншої забракло духу випити отрута, довелося заживо поховати себе Вголовлеве.

Скасування кріпосного права нанесло “перший удар” владності Орисі Петрівни. Збита зі звичних позицій, зустрівшись із теперішніми життєвими труднощами, вона стає слабкої й неспроможною. Вона поділила маєток між синами Порфирієм і Павлом, залишивши собі лише капітал. Павло незабаром умер

Його майно перейшло до ненависного брата Порфирію. Але ще до смерті Павла Порфи-Рий зумів обійти “милого друга маменьку”, виманити в неї капітал. Більше хитрий і підступний, мазунчик Иудушка “проковтує” її капітал, перетворюючи матір у скромну нахлібницю. Всі, в ім’я чого Орися Петрівна піддавала себе позбавленням, спотворювала своє життя й твір саллсоч.

ру © 2005 життя своєї сім’ї, виявилося примарою. Наприкінці свого життя Орися Петрівна з гіркотою усвідомить: ” Всю-Те життя вона щось улаштовувала, над чимсь убивалася, а виявляється, що вбивалася над примарою. Все життя слово “сім’я” не сходило в неї з мови; в ім’я сім’ї вона одних стратила, інших нагороджувала; в ім’я сім’ї вона піддавала себе позбавленням, мучила себе, спотворила все своє життя - і раптом виходить, що сім’ї-те саме в неї немає!” Паразитичний спосіб життя, відсутність звички жити своєю працею, ледарство, атмосфера накопичення (або, як ми сьогодні говоримо, - вещизма), лицемірство, неправда, ворожнеча всіх д кожному й кожного до усім; непридатність до справи, лінь, безпорадність ведуть “панів Головлевых” до неминучого вимирання