Ступінь впливу природи й залежність людини від її настільки великі, що усвідомлення цього послужило основою для появи цілого напрямку в науці - Географічного детермінізму. Його прихильники думали, що розвиток людського суспільства вирішальним образом визначається впливом на нього різних географічних (природних) факторів. Данина цьому навчанню віддавали багато мислителів: Платон, Аристотель, Г.Т. Бокль, Л.Н. Мечников, К. Ритер і др.

Вони вважали, що розвиток народів визначається в першу чергу ландшафтом, ґрунтом, кліматом, їжею

Зрозуміло, у подібній прямолінійності чимало перебільшеного, однак є в цих характеристиках і чимало влучних спостережень про вплив природи на поводження, психіку окремих людей і цілих етнічних груп. Уважно аналізуючи історію розвитку різних країн і етнічні особливості їхніх народів, не можна не відзначити їхньої істотної залежності від тих або інших природних, кліматичних умов. Розумний облік впливу географічного фактора на етнічні особливості й розвиток народів навряд чи буде зайвим. Він дозволяє суспільству більш ефективно будувати свою діяльність. Інша справа - зведення географічного впливу в абсолют. Крайності в науці, як і в будь-якій іншій справі, тільки шкодять

У відмінності від занадто категоричних висновків Г. Бокля й Ш. Монтеск’є цікавої й оригінальної по суті є “океанічна концепція” Л.Н. Мечникова, рідного брата відомого російського вченого, лауреата Нобелівської премії И.Н. Мечникова. У своїй роботі “Цивілізація й великі історичні ріки” він доходить висновку про те, що розвиток людського суспільства визначається в першу чергу освоєнням водних ресурсів і шляхів сполучення. Відповідно до його концепції, послідовно переміняючи один одного, існувало кілька цивілізацій. Перша з них - річкова. У цей час суспільство розвивалося завдяки освоєнню й використанню великих рік Китаю, Єгипту, Мессапотамии й інших країн. Потім виникла Средиземноморская цивілізація, що дозволила людям опанувати морськими просторами й переміщатися з континенту на континент. І, нарешті, з відкриттям Америки й освоєнням океанів людство вступило в період нової, океанічної цивілізації в масштабах всієї Землі. При всій можливій спірності даної теорії в ній у відмінності від деяких інших соціально-політичних доктрин розвитку суспільства не перебуває місця для насильства, диктатури якого-небудь класу або соціального шару суспільства. Вона носить гуманістичний, загальнолюдський характер

Оригінальний російський мислитель Л.Н. Гумилев активно займався проблемою етногенезу (походження народів) і природних факторів, що впливають на це. Він убачав пряму залежність етногенезу від географічного середовища. У свою чергу, дана середовище є фрагментом біосфери Землі, що входить до складу Сонячної системи - ділянки Галактики. Таким чином, людина й суспільство є складовою частиною Всесвіту й існують у загальному ланцюзі ієрархічної сумісності мікросвіту (людини) з макросвітом (космосом).

Л.Н. Гумилев багато зробив для твердження концепції пасіонарності. На думку вченого, саме виникнення й подальший розвиток етносів залежить від багатьох природних, у тому числі й космічних факторах (сонячної активності, магнітних полів і ін.). Але також розвиток етносів у значній мірі визначається наявністю в них особливих людей - пассионариев, що володіють сверхенергией, непереборним прагненням до наміченої мети, нехай навіть ілюзорної. Саме активністю й діяльністю пассионариев пояснюються, на думку Гумилева, головні історичні події в житті народів. Пассионарии впливають на маси шляхом пассионарской індукції. Діяльність же самих пассионариев, їхня активність у свою чергу тісно зв’язана ландшафтом, історичним часом і космічними факторами

По-різному можна оцінювати теорії, які ставляться до географічного детермінізму. Але очевидно, що дослідження в даній області допомогли привернути увагу вчених до осмислення ролі навколишнього природного середовища в розвитку людини

У той же час невблаганна й непідкупна практика, традиційно використовувана як основний критерій істинності будь-яких теорій, свідчить і про значний ступінь незалежності суспільства від природи, про можливість самої людини творити свою долю, незважаючи на мінливості клімату, погоди й інші природні сюрпризи

Географічний детермінізм у цілому мирно пропагував свої ідеї. Однак постулати геополітики - теорії, що опирається на висновки географічного детермінізму про значення природних факторів, можуть носити досить агресивний характер. Основи геополітики розробляли на початку XX в. учені Західної Європи, у тому числі Ф. Ратцель, Р. Челлен і інші. Відповідно до цієї теорії, політика держав багато в чому визначається різними географічними факторами. Історія людського суспільства прихильниками геополітики тлумачиться як постійна боротьба держав між собою. Подібно біологічним організмам країни воюють “за життєвий простір”. Це положення геополітики послужило теоретичним виправданням і обґрунтуванням агресії Німеччини, Японії, Італії, Ізраїлю й інших держав, нібито боровшихся за життєвий простір через мниме перенаселення. Цим же геофактором намагаються пояснити надуманий “антогонизм” між морськими державами Заходу й континентальних країн Сходу, між передовою індустріальною Північчю й іншим аграрним Півднем. Сьогодні очевидні сумні наслідки геополітичних установок, застосовуваних на практику

“Навколишнє середовище” - більше широке поняття, чим географічна. Воно містить у собі, крім поверхні Землі і її надр, частина Сонячної системи, що попадає або може потрапити в сферу діяльності людини, а також створений їм матеріальний світ. У структурі навколишнього середовища виділяють дві найважливіші складові: природну й штучну середовища перебування

Природне середовище перебування містить у собі неживу й живу частини природи - геосферу й біосферу. Вона існує й розвивається без втручання людини, природно. Однак у ході еволюції людина поступово усе більше освоює природне середовище перебування. Спочатку це було лише просте споживання природних багатств (диких плодів, рослин і тварин). Потім людина почала використовувати й природні джерела засобів життя (корисні копалини, енергетичні джерела), преобразуя їх у ході своєї практичної діяльності

Для людини позитивні моменти освоєння й перетворення природних джерел як складових частин природного середовища перебування незаперечні. У результаті цієї діяльності людина змогла не тільки вижити як біологічний вид, але й придбати те, що принципово відрізняє його від інших живих істот - здатність робити знаряддя праці, створювати й накопичувати матеріальну й духовну культуру, цілеспрямовано перетворювати навколишнє середовище

Однак людина в ході еволюції не зупинилася лише на узятті в природи матеріалу в безпосередньому або перетвореному виді. Він перестав би бути розумною істотою, якби не зміг створити щось своє, штучне, чого не було дотепер у природі. У результаті їм було створене штучне середовище перебування - все те, що спеціально зроблено людиною: розмаїтість предметів матеріальної й духовної культури, перетворені ландшафти, а також виведені в результаті селекції й одомашнювання рослини й тварини

З розвитком суспільства роль і значення для людини штучного середовища перебування безупинно зростають

Масштаби створеної людством матеріальної культури воістину величезні. І темпи її розвитку постійно збільшуються. У наші дні так звана техномасса (все створене людиною за рік) уже на порядок перевищує біомасу (вага диких живих організмів). Це тривожний сигнал, він вимагає вдумливого відношення до балансу складові системи природа-біосфера-людина

Рівень впливу людини на навколишнє середовище залежить у першу чергу від технічної озброєності суспільства. Вона була вкрай мала на початкових етапах розвитку людства. Однак з розвитком суспільства, ростом його продуктивних сил ситуація змінилася кардинальним образом. XX сторіччя - вік науково-технічного прогресу. Пов’язаний з якісно новим взаимоотношением науки, техніки й технології, він колосально збільшив масштаби впливу суспільства на природу й поставив перед людиною цілий ряд нових, надзвичайно гострих проблем

Вивчення впливу техніки на біосферу й природу в цілому бідує не тільки в прикладному, але й у глибокому теоретичному осмисленні. Техніка усе менш залишається тільки допоміжною силою для людини. Усе більше проявляється її автономність

Pages: 1 2