Співай солодкозвучний гімн священній красі! Вона одна живе, безгрішна й споконвічна, Смерть може розкидати мирів тремтячий рій, Але краса горить, народжуючись нескінченно… Депонт де Лиль, “Гипапсия” Людина завжди прагне до гармонії, до піднесеного й доконаному - у собі й поза собою, і багато в чому зміст усього цього він виражає одним словом - краса. Усе у світі зв’язано, і все має протилежність. Є Христос - є й Антихрист, є краса - є й антикраса, або неподобство, і зміст цього слова настільки ж величезний

Толстой в “Війні й світі” затверджує, що в кожної людини є свій мир і світосприймання, а отже, і сприйняття краси. Сам письменник передає це своє розуміння, малюючи героїв фарбами яскравими й соковитими. Особливо героїнь, тому що найбільше яскраво він оспівував жіночу красу. Усе осягається в порівнянні, і Толстой створює багато протилежностей (навіть назва - “Війна й мир”). Элен і князівна Марья. У зовнішності й тої й іншій виділяється по одній деталі: посмішка Элен і ока Марьи.

“Незмінна посмішка гарної жінки” чарівна, вона “висвітлює” всі навколо, але… Краса у своїй нескінченності має властивість змінюватися. До застиглої, здавалося б, назавжди статуям, картинам геніїв не можна звикнути, щораз ми бачимо їх зовсім по-іншому, з не повторюваним у точності почуттям. Почуття, викликуване посмішкою живої красуні, уже не сприймається Пьером: він “звик до неї й не обертав уваги”. До прекрасних очей князівни Толстой звертається навіть частіше, ніж до посмішки Элен, і щораз її погляд здатний сколихнути душу

Те ці “більші, глибокі” очі повні любові, смутку, жалю, те немов “промені теплого світла снопами виходять із них”. Чому? “Світильник для тіла є око”. Людина сам створює свою красу, творячи свій мир. Віра в Бога, Євангеліє - фундамент світобудови князівни Марьи. Навіть її ім’я відразу нагадує нам про Пресвяту Діву. Обстановка в її куточку будинку мало-мало схожа на рідний будинок Катерины в “Грозі” - і отут і там ми бачимо “божих людей”, але різниця між Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 їхнім положенням величезна

Марья хоче любити всіх, як “Христос любив людство”, бути “совер шенной, як Батько наш небесний”, її душа позбавлена спокою, у постійному самовдосконаленні, у збагненні вічного, і її променисті очі - дзеркало її високої, чистої душі. Вони “привлекательнее Краси”. Я можу представити її некрасивої лише тоді, коли неї придушують. Старий князь тримає дочку в страху, що спотворює риси будь-якої людини; Ліза й Бурьен намагаються нарядити неї, щоб зробити вигідне враження на Курагиных (і це все відбувається в годинники, коли Марья найбільше некрасива). Вона сама намагається придушити в собі спрагу любові й материнства, забуваючи, що чоловік і діти - теж ближні й любов до них не може бути нижче християнської

Перебуваючи в стані майже неможливості самовираження, вона збирає щиросердечні скарби. І як перетворює її знайомство з Ростовими й особливо любов до Миколи! Бурьен, “сама митецька кокетка”, не могла зрозуміти, що відбулося

Але де вуж їй зрозуміти, що тільки природність, вихід із зовнішніх і власних лещат “освітили” особу й перевтілили “моральну” красу князівни в єдину красу душі й тіла. У цьому їй допомагає й Наташа, із самого дитинства обладавшая такою єдністю краси. Вона - це як би уособлення, відбиття краси життя, і, коштує життєвої гармонії поза нею зруйнуватися - їде князь Андрій, розриваються їхні відносини, умирає Андрій, їде Пьер, - Наташа занедужує, мерхне її краса. Але сила життя все відновлює, Наташа як би народжується знову й відроджує силою своєї краси інших, повертає їм бажане почуття гармонії…

Элен створює свою красу й мир за законами придворних салонів, для Толстого являющихся антикрасою. Салонний мир не здатний замінити некрасивість (про моральність і мовлення бути там не може) учинків Элен, тому що вона є його втіленням, верхи природно-лицемірного “уміння тримати себе”, бути на висоті положення. Замилування цього миру зміцнюють в Элен самовдоволення й егоїзм, на відміну від Марьи, завжди незадоволеної, і Наташи, по-детски любующейся собою в кращі годинники життя. Внутрішній мир людини, безмежний, як всесвіт, і являющийся його самою таємною таємницею, не може бути впізнаний у легкій світській бесіді-плітці, і мир Элен пізнається через її чоловіка, людину з великим розумом і серцем

Напевно, краще б його (миру) не було, тому що казавшийся спочатку порожній, він став мерзенною клоакою. Що може бути гірше чарівної жінки в білосніжному одіянні, що вивергає брудні, до жахливості цинічні й брутальні слова?.. Від її немов виходить сморід, забувається й витончене плаття, і тонкий аромат парфумів

Ця дисгармонія особливо огидна, коли Элен відмовляється від материнства, від того, що ставить жінку вище всіх, чим будуть щасливі Марья й Наташа. Элен не здатна творити, давати нове життя, воно - бездумна руйнівниця. Одна з найбільших загадок краси - її незбагненність. І Пьер, і Микола осягають і не можуть осягнути до кінця Марью й Наташу.

Осягати Элен просто не хочеться. Вона схожа на троянду з казки: від подуву вітерцю частина її изящнейших пелюстків обпала, і всі побачили проїдену черв’яком, бридко прогнилу середину: хто захоче доторкнутися до неї ще раз? Люцифер був найяснішим з ангелів. Після падіння він став дияволом

Толстой описує падіння краси застиглої форми, позбавленої Змісти й Життя. Вона не може йменуватися красою, тому що насправді це каліцтво, неподобство. Духовне розкладання переходить у фізичне, і Элен умирає, обриваючи “мерзенну породу” Курагиных.

А істинно гарні люди у великодушності своєму забувають зло, створена нею, і шкодують про порожнечу її життя. Краса Марьи й Наташи не вмирає, а триває в їхніх дітях, а це і є торжество щирої краси, краси єдиної й созидающей.