Фома виступає на захист вільної волі й намагається довести, що характерною рисою людини є воля. У своїй практичній діяльності людська особистість керується судженнями, що випливають із інтелекту, завдяки яким вона може робити вибір. Т.е. він проголошує примат інтелекту над волею. Але Аквинат визнає, що іноді воля може виконувати стосовно інтелекту функцію виробляючої причини, спонукуючи його до пізнання. Воля волі, що корениться в інтелекті, дозволяє людині надходити відповідно до моральних чеснот, оскільки він має здатність вибирати між поганим і гарним. Але воля волі існує лише тоді, коли неї підтримує Бог. У такий спосіб творець, а не людина, викликає прагнення надійти так, а не інакше.

Фома затверджує ,що людина - це animal sociale et politicum, і вважає, що держава необхідно в житті суспільства і є буттям, генетично більше раннім, чим організуючі його громадяни. Життя в соціальній спільності природна для людей. Однак усяке співтовариство виконує певні функції, ставить перед собою певні цілі, при реалізації яких не може обійтися без гегемона. Тому виникає необхідність у тім, що б хто-небудь керував суспільством і вів його до мети. Таким саме керівником і є держава. Аквинат, порівнюючи це останнє з кермовим, а людське співтовариство з кораблем, пише: “Так само й корабель, гнаний різними вітрами, плив би у всіляких напрямках і ніколи не прийшов би в потрібний порт, якби не направлявся волею кермового”. При цьому сутність держави полягає в тому, щоб вести співтовариство людей до написаній їм мети - мети, що відповідає прагненням церкви

Філософія Фоми Аквінського не відразу одержала загальне визнання серед різноманітних схоластичних плинів. Лише з XIV століття томізм стає офіційною філософією католицької церкви. Але бурхливий розквіт людської думки в епоху Ренесансу засунув філософію томізму в духовні семінарії й в орденські школи

Ця філософія вийшла через стіни монастирів лише наприкінці XIX століття. Безпосереднім поштовхом до її відродження з’явилася видана в 1879 р. татом Львом XIII енциклика “Aeterni Patris”, що рекомендувала філософію Фоми як доктрину, найбільш відповідним потребам суспільної ситуації й у найкращому ступені виражающей дух католицизму. Але основними причинами відродження томізму безумовно з’явилися стрімкий розвиток капіталізму, посилення робочих рухів, розвиток історичного матеріалізму й поява в лоні самої церкви неортодоксальних плинів (наприклад, модернізму). За вказівкою Лева XIII були також зроблені переклади праць Фоми Аквінського на сучасні мови. З ініціативи тата в Римі створюється Академія св. Фоми, у Лувене - Вищий філософський інститут, що став міжнародним центром неотомізму

Неотомізм стає теологічною формою сучасного об’єктивного ідеалізму. Об’єктивно-ідеалістичною філософією зізнається незалежний від суб’єкта зовнішній мир. Неотомізм претендує на те, що він є “третім шляхом” у філософії, що коштує вище ідеалізму й матеріалізму. З погляду неотомізму бути реальною-реальним-об’єктивно^-реальним зовсім не значить бути матеріальним, об’єктивно існувати значить щось більше, ніж існувати почуттєво. Саме реально-нематеріальне буття і є, на думку неотомистов, первинним. Матерія ж, будучи реальної, але позбавленої характеру субстанції (тобто самостійного буття), охоплюється нематеріальним буттям

Як те загальне, що є в матеріальних і нематеріальних предметах, буття становить єдність миру. За конкретними ж матеріальними й нематеріальними предметами лежить “чисте буття”, духовна основа всього - Бог. Він буття всіх речей (оскільки кожна існує єдино через його буття), але не в сенсі існування, а як причина їхнього приватного буття. Існування є втілення сутності в дійсність, а всі сутності втримуються споконвічно в божественному розумі як відбиття його природи. Питання про співвідношення Бога й створеного буття речей для неотомізму досить важкий. Адже визнати в них єдину природу - допустити “блюзнірство”; якщо ж затверджувати, що їхня природа різна, то на основі знання про об’єктивний світ не можна нічого укласти про буття Бога, довести його існування. Рішення цієї проблеми неотомисти бачать в існуванні “аналогії” між Богом і миром конкретних предметів

Значне місце в неотомізмі займає тлумачення сучасних естественнонаучних теорій. Починаючи з початку XX століття неотомізм переходить до визнання еволюційної теорії за умови її телеологизации. Ототожнюючи поняття “інформація” з формою речей, з одного боку, і з повідомленням, дією мети - з іншої, сучасні телеологи затверджують, що наука сама, виявляється, вертається до Аристотеля й Аквинату, відкривши, що організація, структура речей є інформація. Міркування про загальні цикли регуляції, зворотних зв’язках у самому фундаменті матерії визначається як “кібернетичний доказ буття Бога”. Неосхоласти бачать в “синтропических процесах”, пов’язаних зі зменшенням ентропії, зворотному перебігу часу при розпаді елементарних часток і в морфогенезі організмів прояв божественної цілеспрямованості вприроде.

Сумнів у пізнаванності миру, з погляду неотомізму, неприпустимо, воно розхитує основи філософії й знання. Ми пізнаємо не тільки явища, але й реальність як таку. Однак об’єктом пізнання виявляється не сама матеріальна річ, а її імматеріальна форма. У процесі відчуття зовнішні речі входять у зіткнення з душею й стають дійсними об’єктами пізнання, але вже як позбавлені матерії. Активність мислення є прояв проникаючі в людський розум “божественного світла”. Це світло мислення передає природним шляхом образам “почуттєвих об’єктів”, висвітлюючи тепер уже своїм “активним світлом” загальне й істотне

Характеристика істини перетворюється у взаимосоответствие інтелекту й речей, що може утворювати істини двох видів: онтологічну - відповідність речі думкам, і логічну - відповідність людської думки речам, наближена, часткове знання про істину буття. У теологічному дусі вирішується питання абсолютної й відносної істин як співвідношення божественного й людського разумов. Неотомізм метафізично розриває й взаимопротивопостовляет абсолютне й відносне

Філософія - міст, що повинен, по думці неотомистов, з’єднати науки з теологією. Якщо теологія сходить із небес на землю, то філософія від земного піднімається до божественного, і зрештою прийде до тих же висновкам, що й теологія

Філософію послідовники Фоми підрозділяють на метафізику (онтологію) і філософію природи. Об’єкт першої - чисте буття. Ця частина філософії не залежить від наук, але повинна використовувати їх як свої інструменти. Філософія природи - це проміжна наука між метафізикою й природознавством, що вивчає те, що властивийо матерії як такої, її загальні характеристики, тоді як природничі науки досліджують кінцеві, відносні властивості матеріальних тел. Безпосереднім же предметом аналізу у філософії природи служить система категорій, у яких відбиті загальні сторони дійсності. Філософські й естественнонаучние поняття повинні бути чітко розділені

У завершенні хотілося б помітити, що в цей час неотомізм продовжує розвиватися, містячи в собі окремі положення екзистенціалізму, феноменології, філософській антропології й іншим плинам сучасного ідеалізму.

Pages: 1 2 3