Роман Михайла Юрійовича Лермонтова «Герой нашого часу» я прочитала до того, як ми стали працювати над ним у класі, під керівництвом учителя. Добре пам’ятаю, яке дивне занепокоєння я відчувала, знайомлячись від сторінки до сторінки з героями роману. Співчувала Печорину й жалувала його, засуджувала за холодність, що граничить із жорстокістю, і намагалася зрозуміти, розібратися в його вчинках, думках, справах. Я дивувалася тому, що в процесі читання в мене виник якийсь духовний контакт із Печориним, хоча він представник зовсім іншого покоління, і його життєві ідеали не сумісні смоими.

Але в цьому герої прихована величезна притягальна сила, він мені став близький, хоча вражали його різкі афоризми: «Я к дружбі не здатний: із двох друзів один раб іншого…», або: «Щастя - насичена гордість…»

Печорин не просто сильна й обдарована особистість. Він дивно чарівний. Спілкування з ним дає читачеві відчуття високої духовної значимості, бажання змінитися, стати корисним суспільству. Я розуміла тільки одне: Печорин - незвичайний герой. Його думки мене глибоко хвилювали, я не могла залишатися колишньої. Щось змінилося в мені самої

И от ми приступилися до вивчення роману на уроках літератури, які допомогли мені багато в чому розібратися, зрозуміти героя, його шукання, незадоволеність навколишнім життям і самим собою

Печорин - представник дворянської молоді, що вступила в життя після розгрому декабристів у тисяча вісімсот двадцять п’ятому року. Тої молоді, що «на початку поприща в’яне без боротьби, перед небезпекою ганебно легкодухі й перед властию - знехтувані раби…». Неправильне виховання, безглузде крутіння у світському суспільстві, невміння знайти зміст у житті не дозволили більшості з них піднятися до розуміння сенсу життя, свого призначення, але, разом з тим, вони не можуть примиритися з існуючою дійсністю, своїм порожнім і нікчемним існуванням. У цьому полягає головна причина їхньої трагедії. Незвичайні натури, які змушені животіти серед дріб’язкових ідей, людей, справ. З одного боку, волелюбні ідеї декабристів зробили їх непримиренними стосовно дійсності; з іншого боку, миколаївська реакція, що наступила після розгрому декабризму, не тільки позбавила їхньої можливості діяти в дусі волелюбних ідей, але й поставила під сумнів самі ці ідеї. Через історичні умови це покоління «у бездіяльності зостариться» і нічим особливим себе не виявить. «Юрбою угрюмою й незабаром позабутої над миром ми пройдемо без шуму й сліду, не кинувши століттям ні думки плідної, ні генієм початої праці».

Тепер мені стають зрозумілі егоїзм і байдужість Печорина. «Я дивлюся на страждання й радості інших тільки у відношенні до себе, як на їжу, що підтримує мої духовні сили»,- відверто заявляє він, не намагаючись якось прикрасити самого себе й свої вчинки. Він дорожить своєю волею, як вищою цінністю: «Двадцять разів життя свою, навіть честь поставлю на карту… але волі своєї не продам». Але з іншого боку, роблячи помилкові вчинки, він жодного разу не порушив логіки їх мотивації

Трагізм Печорина полягає в тім, що він ясно розуміє суперечливість «між глибиною й неординарністю своєї натури й жалюгідних завдань, які йому доводилося вирішувати: «Навіщо я жив? Для якої мети народився? А, вірно, вона існувала… тому що я почуваю в душі моєї сили неосяжні…»

Печорин, за словами автора, «портрет, складений з пороків свого покоління», але він викликає моє гаряче співчуття й навіть жаль. Я його засуджую за егоїзм, зайву гордовитість, зневагу до навколишньої, але й щиро жалую. Герой не винуватий, що став «розумною непотрібністю», «зайвою людиною». Лермонтов переконав мене в тім, що справжню радість, повноту людського спілкування, щире щастя люди знаходять там, де відносини між ними будуються за законами добра, шляхетності, справедливості. Егоїст не може й не повинен бути щасливий за рахунок інших

Класика нас цьому вчить, тому вона вічна