Недавно ми всім класом відвідали Історичний музей. Це двоповерховий будинок стародавньої будови, перебуває в центрі міста. Біля його входу коштують танк і гармата - як бойові символи військової доблесті наших дідів-прадідів, що захищали нашу землю від фашистських загарбників. Зрозуміло, що танк і гармата були на полях боїв, але давно перетворилися впамятники.

Оглянувши ці символи, ми входимо в музей з настроєм особливої врочистості. Його зали присвячені історії міста із часів його установи. А було це понад триста років тому. Тут представлена й сучасна історія. Мені особливо запам’ятався зал, присвячений Великій Вітчизняній війні. Мою увагу залучив стенд із бойовими нагородами, які вручалися воїнам Радянської армії, які відзначилися в боях сврагом.

чиДумав я, що один з таких орденів я буду незабаром тримати в руках у себе будинку?

А відбулося от що. Мій прадід Іван Іванович, що не дожив дотепер, був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня. Але нагорода десь втратилася й не знайшла офіцера. Недавно зателефонували з військкомату, і мого дідуся попросили прийти. Коли дідусь вернувся, він розповів, що його батько, а мій прадід Іван Іванович, у травні 1945 року був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня. Тільки зараз установлено, що орден йому так і не був вручений. Тепер його одержить сім’я. У дідуся перевірили документи й переконалися, що саме він має право прийняти як реліквію нагороду Івана Івановича. Сказали чекати. І от якось увечері до нас додому прийшов офіцер з військкомату й урочисто, у присутності всіх членів сім’ї, передав дідусеві на збереження орден мого прадіда і його орденську книжку