ДВОМОВНІСТЬ: ПРИЧИНИ Й НАСЛІДКИ (на матеріалі україномовної преси міста Донецька) | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

ДВОМОВНІСТЬ: ПРИЧИНИ Й НАСЛІДКИ (на матеріалі україномовної преси міста Донецька)

Надзвичайно важливим постає вивчення і розв’язання проблем, пов’язаних з українсько-російським білінгвізмом, які є не лише лінгвістичними питаннями, а й соціальними, політичними, культурними. Масова двомовність, деформація мовної ситуації, конфліктність мовних проблем можуть мати наслідками втрату суспільної консолідації, небезпечні процеси асиміляції як мовної, так і національно-культурної.

Мета нашої роботи полягає у дослідженні явища двомовності, причин його виникнення й впливу на психіку українців, а також у виявленні наслідків такої нестабільної мовної ситуації – найбільш характерних явищ лексичної та граматичної інтерференції в мові сучасної преси міста Донецька й розроблення шляхів підвищення рівня культури мови.

У світі існують суспільства, де використовують не одну мову, а дві чи більше. Як правило, одна з них державна, загальнообов’язкова для всіх громадян. Українське суспільство може бути яскравим прикладом такої мовної і політичної ситуації. В нашій країні державною мовою є українська, і це закріплено законодавством (Конституція України ст. 10), але певна кількість людей, і вона є досить значною, використовують у повсякденні російську мову.

Як відомо, у постколоніальний період свого розвитку Україна ввійшла з тяжкою спадщиною попередньої доби – деформованою мовно-культурною ситуацією, що виявляється у поширенні у країні двох мов, кожна з яких претендує на всю повноту функцій.

На відміну від індивідуальної двомовності, властивої мовній поведінці окремих індивідів, двомовність у загальнонаціональному спілкуванні в межах однієї держави є надлишковим і неприродним явищем. “Немає двомовних народів, – пише польський дослідник Єжи Вєлюнський, – так, як немає дитини, у якої було б дві біологічні матері. Раніше існування явища двомовності означало, що один народ асимілює інший… Існування цього явища у наш час не можна означати нічого іншого і, звичайно, нічого іншого не означає: мета залишається тією ж, засоби її досягнення інші, у цьому вся різниця… ” (див. за [Каращук 2000, с. 25]).

Кінець другого тисячоліття подарував українцям історичний шанс на власну державність. Її життєздатність залежить від того, чи ввійде національна ідея в повсякденну свідомість громадян. Мові належить особливе місце в процесі етнонаціональної консолідації.

Масова двомовність України є наслідком тривалого процесу монокультурної асиміляції, тимчасовим перехідним етапом від української до російської одномовності. Здобуття державної незалежності спинило цей рух десь на середині відстані. У цій непевній і хиткій позиції ми залишаємося й досі, тоді як завдання збереження й зміцнення самостійності потребує рішучої зміни вектора двомовного розвитку.

Одним із наслідків явища двомовності є втрата особистістю національної самосвідомості, роздвоєння внутрішнього світу мовця. На думку дослідника Т. Возняка: “Повного забуття старого і входження в нове немає. Людина надовго, а, зазвичай, назавжди залишається в певному “між”. Цей стан, ясна річ, далекий від ідеалу і є станом розщепленості” [Возняк 1992, с. 107].

На нашу думку, проблему двомовності необхідно розглядати саме з погляду її впливу на психіку конкретної людини. Збалансована двомовна ситуація була б можлива у тому випадку, якби більшість членів деякого соціуму володіли б обома мовами в однаковій мірі, використовували б їх в будь-яких мовних ситуаціях, з легкістю переключалися б з однієї мови на іншу, не змішуючи при цьому системи різних мов. Однак, на думку таких авторитетних лінгвістів, як Б. Гавранек, А. Мартіне, Є. Хауген, повне і автономне (без змішування мов) володіння двома мовами перевищує психічні можливості звичайної людини.

Лінгвісти В. Іванишин та Я. Радевич-Винницький стверджують, що після генного коду (генної пам’яті) найважливішим є мовний код (соціальна пам’ять) [Іванишин, Радевич-Винницький 1994, с. 113]. Для більшості мовців України характерним є так зване перемикання коду, тобто перехід з рідної мови на мову

Співрозмовника, що свідчить про почуття меншовартості в конкретного індивіда через ослаблення мовного імунітету та втрату престижу мови. Така мовна поведінка має місце не лише на побутовому рівні, але й у діловому спілкуванні. Вона не знімає почуття дискомфорту, яке виникає під час спілкування двох чи більше індивідів різними мовами. У більшості випадків незручно почуває себе той, хто говорить українською мовою, і саме він переходить на мову співрозмовника.

Мовна свідомість людини, яка послуговується двома мовами, може бути охарактеризована як метамовна. На цей феномен звертає увагу Ренцо Тітоне, аналізуючи роль мовної свідомості у процесі перемикання кодів [Titone 1991, с. 446]. Ідеться про рефлективну здатність білінгва чи полілінгва порівнювати різномовні явища, функціонально диференціювати їх, розвиваючи в себе метакогнітивну здатність поперемінного, одночасного чи поперемінно-одночасного існування в двох мовних світах. Така ситуація пов’язана з проблемою єства та мовного людського ego. Перемикання і змішування кодів можна розглядати як психічне явище. Запобігає роздвоєнню свідомості людини metaego. Воно контролює та синтезує різні вербальні типи поведінки, співвідносні з відповідними мовними кодами, врівноважує сприйняття індивідом двох мовних карт світу. Система мови оживає в мовленні здебільшого без посередництва іншого мовного коду, проте в думках і відповідно в мовленні деяких осіб спостерігаємо різні національні коди.

У значної кількості мовців зміщування кодів призвело до того, що вони втратили здатність говорити рідною мовою. З двомовності та частково двокультурності великого масиву суспільства виникло таке явище, як суржик (хаотична українсько-російська мовна мішанина), а також з цими процесами, на нашу думку, треба пов’язувати стан напівмовності. Напівмовність – це двомовність із неповним рівнем мовної компетенції в обох мовах [Ажнюк 1999, с. 151].

Дослідник Б. Ажнюк характеризує напівмовність як брак шести мовних параметрів або навичок:

1) обсягу словникового запасу;

2) правильності (коректності) мови;

3) підсвідомого, доведеного до автоматизму оперування мовою;

4) мовотворчості, тобто здатності творити неологізми;

5) функціонального володіння мовою;

6) образності мови. Дослідники вважають, що мовленнєва неповноцінність зумовлена соціально: соціальним становищем,

Рівнем освіти і національної свідомості, мовною політикою держави тощо. Для напівмовців змішування та перемикання кодів є, в першу чергу, штучним, але з часом стає органічним процесом, у якому обидві мови сприймаються як одне комунікативне середовище. Для значної частини напівмовців такий стан є проміжним у переході на одну з мов, яка стане для них домінуючою, проте існує чимала категорія напівмовців, для яких перехід на одну з мов фактично неможливий через незнання жодної з них. Від оказіонального використання мовцем макаронізмів суржик відрізняється не лише насиченістю іншомовними елементами, а й відповідним станом мовної свідомості: стирається межа між двома кодами, фактично зникає етнічна прив’язаність. Мовну ситуацію, у якій обидві мови зливаються й починають ототожнюватися мовцем, Н. Мечковська розглядає як суміщену двомовність [Мечковская 1996, с. 36]. Але оскільки межа між мовами стирається й утворюється своєрідний гібрид, який не є третьою повноцінною мовою (він немає ніяких культурних коренів і зв’язків: таким мовним варіантом не можна створити повновартісного літературно-художнього тексту, висловити глибини філософського пізнання світу), то говорити про двомовність як таку не слід. Відбувається втрата мови й культури. Коли навіть не вдаватися до пошуку чиєїсь зацікавленості в цьому явищі, не можна пройти повз нього, не помітивши, що активно пропагує напівмовність та напівкультурність сьогодні масова культура. Занепад мовних навичок відбувається поступово й значну роль у цьому процесі відіграють демографічні фактори: мішані шлюби, зростання географічної мобільності населення в пошуках праці й пов’язане з цим розсіювання родинно та етнічно споріднених людей. Часто суржик формується у людей, які, переїхавши з села в місто, через слабкість мовного імунітету не можуть витримати тиску російськомовного середовища й починають змішувати обидві мови. Наслідком тиску російськомовного міста, психологічного дискомфорту, який відчуває людина, що потрапляє з села в місто, є певний культурно-мовний шок, а також невпевненість у собі. Мовець починає комплексувати і переходить на суржик. Потім, повертаючись у звичне середовище, люди часто не можуть перейти на власне українську мову й спілкуються суржиком.

Pages: 1 2 3 4

Збережи - » ДВОМОВНІСТЬ: ПРИЧИНИ Й НАСЛІДКИ (на матеріалі україномовної преси міста Донецька) . З'явився готовий твір.

ДВОМОВНІСТЬ: ПРИЧИНИ Й НАСЛІДКИ (на матеріалі україномовної преси міста Донецька)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.