Духовне становлення особистості (По романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”) | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Духовне становлення особистості (По романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”)

Російська література із часів Пушкіна вміла розкривати психологію людини, його таємні думки й почуття. Лев Миколайович Толстой вніс у психологізм російської літератури своє відкриття, назване Чернишевським умінням передавати “діалектикові душі”. “Люди, як ріки…” - говорив Толстой, підкреслюючи цим порівнянням багатогранність і складність людської особистості, мінливість і безперервний рух, розвиток, “плинність” внутрішнього життя людей

По Толстому, усякий результат людського життя ненавмисний, стихійний. У події завжди бере участь безліч разнонаправленных прагнень і воль, вони перетинаються й зіштовхуються між собою. Отже, є чи внутрішня, необхідна міра в людському житті, між її явищами, між людьми доцільний зв’язок, або зв’язок ця хаотичний, випадкова?

У чому зміст активності людини, життєвих зусиль його? Питання ці вирішуються всім романом “Війна й мир”, кожним його епізодом. Шлях, що проходять у романі головні герої, - це пошуки не одним розумом, а життям, долею відповідей на головні ці питання. Дуже різні Пьер Безухов і Андрій Болконский, але кожному з них, кожному по-своєму, доводиться на своєму шляху пройти через важкі моральні випробування, коли потрібно заново вирішувати питання про зміст власного життя і її зв’язку з життям інших людей, з об’єктивним порядком речей, і питання цей виявляється так заплутаний і ускладнений, що вже, здається, неможливо вирішити його позитивно.

У стихію людського життя з усією її видимою строкатістю й заплутаністю відносин, позицій, точок зору, цілей, як у безодню, поринає думкою й душею Пьер Безухов, щоб довідатися: є чи об’єднуючий початок, є чи закон і ціль у цьому видимому хаосі? Безладність, непогодженість цієї картини миру становить страждання, з яким проходить по життю Андрій Болконский. З розмов Пьера й Андрія на перших сторінках роману “Війна й мир” уже помітні ті лінії, по яких піде життя одного й іншого. Поруч зі старшим другом Пьер розпливчастий і пухкий зі своїм, очевидно, безцільним філософствуванням, зі своїми питаннями: хто винуватий, хто правий. Князь Андрій розмовляє з Пьером, як людина дії; він пояснює, навіщо йде на війну: “Я йду тому, що це життя, що я веду тут, це життя - не по мені!” Він говорить про надії й сили, що пропадають у порожнім світському існуванні

Князь Андрій не хоче допустити, щоб випадковості життя розпоряджалися його долею. Він вірить у своє високе призначення, і тим самим він, здається, вирішив для себе загальне питання про доцільність миропорядка й людського життя - головне питання, що досліджується й з’ясовується кожним рядком роману Л. Н. Толстого. Князь Андрій вірить у свою зірку; він не випадково, без мети занедбаний у мир, він вірить у те, що породжено для подвигу й величі. Але йому має бути пережити зіткнення ці ілюзії, сприйнятих із прикладів інших часів, з реальністю його часу, що ускладнив і заплутало людські відношення й всі, казавшиеся недавно ясними, поняття про велич, про подвиг, славу, про зміст людських зусиль. Князь Андрій скаже пізніше про себе під час побачення з Пьером у Богучарове, що він жив для слави, тобто жил для інших

“Адже що ж слава? Та ж любов до інших, бажання зробити для них що-небудь, бажання їхньої похвали”. Князь Андрій спочатку орієнтується на цей героїчний канон; у його мріях армія попадає в безвихідне положення, і він один рятує її й виграє війну - зовсім як у древніх переказах. Але в дійсності історія має більше прозаїчний вид. Болконскому відкриється, що світова слава Наполеона вінчає егоїстичну сваволю, а дійсний подвиг скромного капітана Тушина не буде увінчаний славою й залишиться невідомий

Життя стане йому в розбіжності видимого й сьогодення, і його власне героїчне прагнення у своєму реальному значенні й по теперішніх своїх наслідках виявиться чимсь не тим, що мріялося йому. Воно виявиться гордою відособленістю, що відокремлює його від загальної долі людей, замість того, щоб цю долю вирішувати, як личить героєві. У критичні дні кампанії 1805 року, пробираючись до штабу своєї армії, уже приреченої на поразку, Болконский із презирством дивиться на хаос, що панує навкруги, на візки, що змішалися, потопаючі в бруді, на картину безладдя, паніки, що охопила війська. Йому образлива ця картина, такий вона виявляє контраст його власної героїчної настроєності: він їде, щоб урятувати армію. Коли наступив довгоочікуваний момент Тулона, Андрій біжить спереду із прапором і, поранений, падає разом з ним. Потім його бачить лежачої на бойовище з ратищем Наполеон і вимовляє: “Яка прекрасна смерть!” Однак слова Наполеона доносяться до затуманеного слуху князя Андрія, немов дзижчання мухи, і похвала Наполеона, учорашнього кумира, уже не потрібна йому. І от він, повалений горілиць, уже не бачить нічого навколо, він бачить тільки високе небо над собою й у ньому одному знаходить велич і значущість, яких він шукає в житті, але яких не було в нього жаданому Тулоні

Героїчна мінута виявилася наповнена тією самою дріб’язковою суєтою, що йому була образлива в житті. Честолюбні плани, мрії про Тулон і славу самі були такою суєтою - небо Аустерлица зараз говорить Андрію про це. Примарність офіційної історії й зовнішнього героїзму, з’єднаного з нею, стає очевидна поруч із простими необхідними моментами людського життя, значення яких князь Андрій раніше не розумів, зваблюючись в історії її поверхневою стороною

Однак просте й такого глибоке для автора “Війни й миру” сімейне щастя - те саме, котре знають Ростови, “мирне” щастя - не буде дане Андрію Болконскому. Майже на його очах, у той самий момент, коли він повернувся додому, умирає від пологів дружина; він нею зневажав, цією маленькою жінкою, нехтував у ній світську порожнечу, але він занадто многим зневажав і був зарозумілий до звичайних, невидатних людей. Пізніше він скаже Пьеру, що був винуватий перед дружиною й сподівався виправдатися. Життя не дає виправдання й простого щастя, потрібного кожній людині; смертю маленької княгині вона обвинувачує гордість Болконского, абстрагованість його високих прагнень. Андрій покараний стражданням у тихому домашнім житті, який він живе після смерті дружини і якої він уперше побажав на поле Аустерлица.

Але просте життя непросто дається Андрію. Вона дається йому зі стражданням, таємна її глибина й all so ch. ru 2001 2005 значущість для нього не відкриті. Князь Андрій шукає в житті справедливість і досконалість

Назавжди не переходимо для нього розрив - “небо” і земна реальність. Він бачить небо, дивлячись поверх людського життя. Цей розрив - трагічна тема образа Андрія Болконского.

Князя Андрія відвідує в його сільській самоті Пьер Безухов. Між друзями йде розмова про головні питання не тільки їх власної, але взагалі людського життя. Однак перед нами не відвернена дискусія, а діалог дуже неоднакових особистостей

Сторінки, присвячені побаченню в Богучарове, - одні із самих філософськи глибоких і вмієте з тим художньо чарівних у романі Толстого. От до чого безперестану вертається розмова як до свого центра, головному змісту: що таке добро, справедливість, правда не у відносному, особистому змісті, а в абсолютному, об’єднуючому, загальному для всіх? І чи існує це загальне?

Своя мрія, своя правда в кожної людини при відсутності загальної правди, необхідність і розумність міри добра й зла, того морального закону, що саме і є змістом і метою всіх життєвих пошуків Андрія й Пьера. Однак захоплено-відвернені мовлення Пьера не діють на Болконского. Князь Андрій строгий у своєму відношенні до життя, воно не хоче більше самообманів, жене ладь розради, вона нарочито сухо-логічний, йому потрібна тільки істина. Але якесь нелогічне почуття, сховане від себе, залишилося в ньому, і воно говорить, що істини, до яких він прийшов, - не абсолютні істини

“Навіщо?” - от велике питання, питання про мету, про призначення людини, його життя, подіях, історії. Людині недостатньо факту події, вона хоче довідатися: навіщо? Життя не просте, і це питання мучить толстовського героя в самі критичні моменти життя. Побачення з Пьером було для князя Андрія віхою, з якої почалося його нове життя у внутрішньому світі

Приїхавши по справах у Втішне, князь Андрій уперше зустрічається з Наташей. Вона розбудила в Болконском потреба простого контакту з іншою людиною - вона була колись закрита князеві Андрію, що вирішував для себе одного загальні проблеми людського буття. До Аустерлица Болконский прагнув жити для інших, відокремлюючи себе від них, тепер же - жити разом з іншими. “Щоб не для одного мене йшло моє життя”, - от постійна тема міркувань князя Андрія, головний, ведучий їх мотив

Pages: 1 2

Збережи - » Духовне становлення особистості (По романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”) . З'явився готовий твір.

Духовне становлення особистості (По романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.