У романі «Війна й мир» Л. Н.Толстой противопостав-ляет штучності й умовності «великого світла» простоту й духовну висоту «простої людини». Образ Платона Каратаева - один із ключових обра-заклик роману, що відбив міркування письменника об ос-новах духовного життя російського народу. Каратаев - кре-стьянин, відірваний від звичного життєвого укла-та й поміщений у нові умови (армія й французс-кий плівок), у яких особливо яскраво виявилася його ду-ховность. Каратаев живе відповідно до христианс-який заповіддю: «возлюби ближнього свого». Він любов-але жив з усіма, любив товаришів, французів, любив Пьера.

Його любов зігрівала навколишніх: Каратаев уте-шала, «лікував» словом. Він зі співчуттям, доброзичливець-ностью ставився до людей. У його голосі було пещення, про-стота.

Перші слова, з якими він звернувся до Пьеру, - це слова підтримки: «А багато ви потреби побачили, ба-рии?… Не тужи, дружок: година терпіти, а століття жити!» Карата-Ев у зображенні Толстого - символ «природного» чоло-століття з народу, втілення народної моральності. У романі показані інші представники нижчих станів: Тушин, Тимохін. Їх поєднує глибоке внутрішнє споріднення. Капітан Тушин - маленький, внеш-не непоказна людина

Але письменникові важлива його внут-ренняя краса. Малюючи Шенграбенское бій, Тол-Стій показує, як війна може сприяти про-явищу найкращих якостей людей. Перед боєм Ту-Шин міркує про смерть, не приховуючи, що смерть стра-шитий його насамперед невідомістю: «Боїшся нез-вестности, от чого. Як там не говори, що душу на небо піде… адже це ми знаємо, що неба ні, а є атмос-фера одна».

У цей час недалеко від балагана впало ядро, і «маленький Тушин із закушенною набік трубоч-який» відразу ж кинувся до солдатів, уже не думаючи про смер-ти. Саме боязкий, «домашній» Тушин взяв на себе ініціативу у твір з аллсоч. ру © 2005 час Шенграбенского бою. Він порушив диспозицію й виконав те, що йому здавалося єдино правильним: «дію забутої батареї Тушина, що встигло запалити Шенграбен, зупиняло рух французів». Так капітан зробив духовний подвиг, урятував людей. Письменник звертає увагу, які в цього артил-лерийского офіцера були «більші добрі й розумні очі».

Саме в очах, у погляді людини відбиває-ся його душу. Найважливіша риса Тушина - людинолюбство, здатність до жалю. Під час Шенграбенского бою він підбирає важко пораненого піхотного офіцера й контуженого Миколу Ростова, хоча їх « ве-лено було кидати».

Капітан всією душею прагне допомогти кожному людина}’. Так, «худому, блідому солда-ту із шиєю, обв’язаної закривавленої подверткой», Ту-Шин велів дати води. Гарний учинок при Шенграбене зробив і капітан Тимохін

Він з’явився в ту саму мінуту, ког-так росіяни солдати піддалися паніці. Однак «Тимохін з таким розпачливим лементом кинувся на французів і з такою безумною й пьяною рішучістю, з однією шпажкою, набіг на ворога, що французи, не встигши отямитися, покидали зброю й побігли». Толь-До завдяки Тимохіну російські батальйони знову собра-лись.

Напередодні Бородіна Тимохін просто й буденно говорить про майбутній бій: «Що себе жалувати тепер! Солдати в моєму батальйоні, чи повірите, не ста-чи горілку пити: не такий день, говорять». Духовна высо-та Тимохіна й кожного російського солдата проявляється в глибокому патріотичному почутті

Саме духовна сила народу допомогла врятувати Росію. Перед великим боєм не тільки солдати, але й «мужички» ополче-ния готові на подвиги: «Всім народом налягти хо-тят…» На особах всіх зустрінутих Пьером людей чита-лось загальне «вираження свідомості врочистості мінути, що на^-ступає,», і свідомість це так серйозно, що під час молебню навіть присутність Кутузова зі свитою не залучило уваги: «ополченці й солдати, не гля-дя на нього, продовжували молитися». Духовна висота « про-стых» людей визначила моральний результат бою. Наполеон наказав направити двісті знарядь на русявий-ских - йому доповіли, що наказ виконаний, «але що росіяни всі так само коштують».

«Наш вогонь рядами вириває їх, а вони коштують, - сказав ад’ютант». От із цього мо-мента й Наполеон, і вся сто армія поступово почали випробовувати «почуття жаху перед тим ворогом, що, втративши, половину війська, стояв так само грізно наприкінці, як і на початку бою». До кінця війни дух російської армії міцніє, несмот-ря на вкрай тяжкі умови солдатського побуту. Один із самих яскравих проявів сили д\ха й стихійного гу-манизма росіян солдатів-переможців - їхнє відношення до супротивник}-. Якщо під час відступу армію охопив «дух озлоблення проти ворога», то на останньому етапі війни, коли французькі війська біжать із Росії, « чув-ство образи й мести» змінилося в солдатів презре-нием і жалістю

Їхнє відношення до французів становит-ся співчутливим: вони обігрівають і годують полонених, незважаючи на те, що їм самим не вистачає провізії. Це природне почуття людяності живе в душах про-стых солдат. У ньому укладене вища духовна шляхетність. Героїзм російських солдатів і офіцерів, «маленьких лю-дей» великої війни, Толстой показав як щось обыч-ное, буденне

Геройські вчинки роблять тихі, непомітні люди, що не усвідомлюють себе героями, - вони просто роблять своє «справу», «несвідомо» беручи участь в «ройовому» русі людства